Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-ц/778/3771/13р. Головуючий у 1 інстанції Калюжна В.В.
Суддя-доповідач Панкеєв О.В.
16 липня 2013 року м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Осоцького І.І.
суддів Панкеєва О.В., Мануйлова Ю.С.
при секретарі Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом.
В обґрунтування позову вказує, що у жовтні-листопаді 2011 року між ним та відповідачем була досягнута домовленість про придбання за кошти позивача товару на загальну суму 27 000 гривень у м. Вінниця та подальшому продажу відповідачем своїм знайомим. Вартість оренди автомобіля, яким буде здійснюватися перевезення товару з м. Вінниці до м. Запоріжжя - 3200 гривень та 100 гривень витрачено по оплаті послуг диспетчера.
ОСОБА_2 зобов'язався реалізувати товар у м. Запоріжжі.
Позивач позичив у ОСОБА_4 30 000 гривень на придбання товару. Після доставки товару з м. Вінниця до м. Запоріжжя, племінник відповідача - ОСОБА_5, сказав, що товар необхідно розвантажити і залишити у Ленінському районі м. Запоріжжя для подальшої реалізації ОСОБА_2 Придбаний у м. Вінниця товар за кошти позивача був залишений у племінника відповідача для подальшої реалізації. Після цього позивач декілька разів намагався зустрітись з відповідачем, однак посилаючись на зайнятість, відповідач зустрічі переносив. В подальшому ОСОБА_2 послався на те, товар неякісний і покупець від нього відмовився, однак сам товар він не повернув, після чого уникав зустрічей.
24.12.2011 року ОСОБА_2 передав позивачу 3 500 гривень та пояснив, що це гроші за проданий алюмінієвий провід. Оскільки відповідач не повертав ані товар, ані гроші за нього, позивач звертався до міліції, проте йому було відмовлено у порушені кримінальної справи та запропоновано звернутися до суду.
На вимоги позивача ОСОБА_2 написав розписку з обов'язком повернення грошових коштів у сумі 26 800 гривень, однак до цього часу грошові кошти йому не повернуті. У зв'язку з тим, що відповідачем добровільно не виконано зобов'язання,
Посилаючись на зазначені обставини, просив суд, стягнути з відповідача 26 800 гривень заборгованості.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2013 року позовну заяву задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 26800 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 268 грн., а всього 27068 грн.
Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його змінити. За роз'ясненнями п. 19 постанови Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, якщо помилки у рішенні суду першої інстанції стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення.
Задовольняючи позовні вимоги позовні вимоги ОСОБА_6 суд не вірно встановив обставини справи, які зазначені у позові та з посиланням на розписку зазначив, що між сторонами укладався договір позики.
Проте висновки суду про наявність договору позики не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи у жовтні-листопаді 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 була укладена усна домовленість, за якою за кошти ОСОБА_6 , був придбаний товар у вигляді електрообладнання на суму 27 000 гривень, який був залишений на зберіганні у племінника відповідача - ОСОБА_5 для його подальшої реалізації ОСОБА_2. На перевезення товару позивачем було також витрачено 3 300 гривень у вигляді транспортних послуг.
Проте ОСОБА_2 ані товар, ані гроші за товар, який придбаний за кошти ОСОБА_6 повністю не повернув, сплативши частково його вартість у сумі 3 500 гривень.
01.02.2012 року ОСОБА_2 написав відповідачу письмову розписку, за якою взяв на себе письмові зобов'язання повернути гроші до 01.03.2012 року у сумі 26 800 гривень (а.с.16)
Висновки суду проте, що між сторонами була домовленість ОСОБА_2 придбати товар у ОСОБА_6 , за якою сторони не досягли усіх істотних умов , що регулюється ст. 655 ЦК України, а отже він є неукладеним, та наявності між сторонами договору позики, що регулюється ст. 1046 ЦК України не ґрунтується як на вимогах позивача, запереченнях відповідача, поясненнях свідків, отже висновок суду суперечить ст. 11, 60 ЦПК України, за якою суд розглядає справу у межах заявлених позивачем вимог, заперечень та доказів, наданих сторонами.
За вимогами ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Проте ані в рішенні суду , ані в поясненнях сторін та свідків не має таких посилань, проте, що ОСОБА_2 брав гроші у ОСОБА_6
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_7 пояснювала у суді проте, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 домовилися про сумісну діяльність купувати товар та продавати його з метою отримувати прибутку, який мали намір поділити. Для чого ОСОБА_4 позичив гроші ОСОБА_6 у сумі 30 000 гривень. За ці кошти був придбаний товар у вигляді електрообладнання та він знаходився на зберіганні у ОСОБА_2 , який не повернув його позивачу та не віддав гроші за товар. (а.с.10-11)
Отже між сторонами була усна домовленість про сумісну продаж товару, придбаного за кошти ОСОБА_6, ані домовленість купівлі продажу товару чи позика грошей.
Згідно з ч.ч. 1 і 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ч.1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Оскільки ОСОБА_2 отримав безпідставно товар, він письмово зобов'язався повернути вартість товару ОСОБА_6 у сумі 26 800 гривень (а.с.16)
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України сторони мають надати докази з приводу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За вимогами ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
В суді апеляційній інстанції клопотань про витребування, надання або дослідження доказів відповідно до п.6 ст.295 та ч. 2 ст. 303 ЦПК України, при подачі апеляційній скарзі відповідачем не заявлялося.
Отже посилання ОСОБА_2 проте, що суд першої інстанції не допитав свідків ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 само по собі не спростовують пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_7 та розписку написану ним.
Письмова розписка, якою ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_6 у сумі 26 800 гривень (а.с.16) не спростована відповідачем. А посилання в апеляційній скарзі проте, що його примусили її написати є лише твердженням відповідача, які жодним доказом не підтверджено, як і посилання проте, що свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_7 дали неправдиві свідчення.
Посилання в апеляційній скарзі проте, що судом першої інстанції не взято до уваги квитанцію ПП «Волтор» від 06.12.2011 року, за якою ПП «Залозний» заплатило за товар згідно накладної у сумі 39 тисяч 860 гривень (а.с. 46,47 ) не приймаються колегією судів, оскільки вони жодним чином не спростовують розписку, якою ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_6 у сумі 26 800 гривень та пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (а.с.16)
Отже відповідно до вимог ст. 57, 64 ЦПК України у суду першої інстанції не було підстав враховувати квитанцію ПП «Волтор» від 06.12.2011 року (а.с. 46,47 при розгляді цієї справи.
Оскільки судом першої інстанції не вірно визначені правовідносини та їх правове регулювання, колегія судів вважає за необхідним змінити рішення суду та задовольнити вимоги позивача з підстав, передбачених ст.1212, 1213 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги є не суттєвими та не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2013 року в цій справі змінити в мотивувальній його частині правового обґрунтування задоволення позову.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: