83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
10.07.2013р. Справа № 905/3342/13
Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,
при помічнику судді Васютіні О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» (08131, Київська область, селище Софіївська Борщагівка, вулиця В. Кільцева, будинок № 56; код ЄДРПОУ - 35429675)
до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, 100; код ЄДРПОУ - 13490997)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Телепньова Михайла Васильовича (65113, місто Одеса, вулиця Академіка Вільямса, будинок № 52/3, квартира № 95)
про відшкодування шкоди в порядку регресу
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Пруцков В.Ю. (довіреність № 212/17 від 30.04.2013)
від третьої особи: не з'явився
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» на відшкодування шкоди в порядку регресу 9 729,12 гривень.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» на підставі договору комплексного добровільного страхування наземного транспорту Каско 50/50 CLA № 4071 від 23 жовтня 2012 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Hyundai Santa Fe», державний номерний знак ВН 6965 СА, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «ВАЗ», державний номер 505-66 ОЕ, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», позивач просить стягнути з відповідача суму в розмірі 9 729,12 гривень в судовому порядку.
Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 9, 27 Закону України «Про страхування», статями 993, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України та статтями 6, 9, 12, 22, 29, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 травня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 28 травня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:
- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Телепньова Михайла Васильовича;
- витребувано з Київського районного суду міста Одеси належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 1512/16735/12 стосовно Телепньова Михайла Васильовича за статтею 124 КУпАП;
- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «ВАЗ», державний номерний знак 505-66 ОЕ, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (29.11.2012).
Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 28 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 10 червня 2013 року у зв'язку з ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 17 травня 2013 року документів, задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 червня 2013 року розгляд справи відкладено на 10 липня 2013 року у зв'язку з ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 17 травня 2013 року документів, витребуванням нових доказів.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надіслав на адресу господарського суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача Пруцков В.Ю. у судовому засіданні не висловив позицію відповідача щодо заявлених позовних вимог.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Телепньов М.В. на виконання вимог ухвали суду від 17 травня 2013 року не надав будь-яких письмових пояснень щодо обставин справи.
Заслухавши уповноваженого представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -
23 жовтня 2012 року між товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» (далі по тексту - страховик або позивач) та Пономарьовою Світланою Миколаївною (далі по тексту - страхувальник) укладено договір комплексного добровільного страхування наземного транспорту Каско 50/50 CLA № 4071 (далі по тексту Договір страхування), відповідно до якого позивачем застраховані майнові інтереси Пономарьової С.М., пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням автомобілем марки «Hyundai Santa Fe» (далі по тексту - «Хюндай» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак ВН 6965 СА, від страхових ризиків, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 8-19).
Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2012 року на вулиці Люстдорфській в місті Одеса відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак 505-66 ОЕ, під керуванням Телепньова Михайла Васильовича та автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак ВН 6965 СА, під керуванням Пономарьова Сергія Владиславовича.
Довідкою ВДАІ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області від 04 грудня 2012 року за № 31/12-8965 підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак 505-66 ОЕ, під керуванням Телепньова Михайла Васильовича, що належить Телепньову Василю Михайловичу з автомобілем марки «Хюндай», державний номерний знак ВН 6965 СА, під керуванням власника Пономарьова Сергія Владиславовича (а.с. 26).
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Хюндай», державний номерний знак ВН 6965 СА отримав механічні пошкодження (деформування передньої лівої двері), що підтверджується довідкою ВДАІ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області (а.с. 25).
29 листопада 2012 року на адресу позивача від Пономарьова С.В. надійшла заява про настання страхового випадку (а.с. 22-23).
Розділом Договору страхування «строк дії договору» встановлено, що він (договір) діє з 16 год. 40 хв. 23 жовтня 2012 року до 24 год. 00 хв. 22 жовтня 2013 року за умови сплати 1 частини страхового платежу.
Страховий платіж в сумі 9 653,25 гривень сплачено 23 жовтня 2012 року, про що зазначено в Договорі страхування.
Постановою Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2012 року у справі № 1512/16735/12 Телепньова М.В. визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 122-4, 124 КУпАП, стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 гривень (а.с. 28).
Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).
Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля позивачем замовлено проведення відповідного звіту.
Відповідно до звіту спеціаліста-автотоварознавця про оцінку вартості матеріального збитку № 11-012 від 04 грудня 2012 року, проведеного фізичною особою-підприємцем (спеціалістом-автотоварознавцем) Паляниця Андрієм Борисовичем, вартість відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Santa Fe, державний номерний знак ВН 6965 СА, складає 9 662,72 гривень (у тому числі ПДВ 1 610,45 гривень) за умовою підтвердження факту виконання усіх передбачених робіт на СТО ТОВ «ВіДі Дрім Моторз» (а.с. 41-46).
29 січня 2013 року до позивача звернулась застрахована особа - Пономарьова С.М. із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 24).
За страховим випадком - дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 28 листопада 2012 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № АС-005518 Регрес від 27 грудня 2012 року визначено суму страхового відшкодування у розмірі 9 729,12 гривень (а.с. 56-57).
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).
Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.
Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 28 листопада 2012 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № АС-005518 Регрес від 27 грудня 2012 року, платіжними дорученнями № 8541 від 03 січня 2013 року, № 8884 від 06 лютого 2013 року перерахував 9 729,12 гривень страхового відшкодування (а.с. 60-61).
Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Таким чином, виходячи із системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.
Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.
В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Хюндай», державний номерний знак ВН 6965 СА.
Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».
Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.
Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.
Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.
З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі з постанови Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2012 року у справі № 1512/16735/12 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 28 листопада 2012 року сталася саме з вини Телепньова Михайла Васильовича, який керуючи автомобілем марки «ВАЗ», державний номерний знак 505-66 ОЕ, рухаючись заднім ходом не переконався в безпеці руху та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Хюндай», державний номерний знак ВН 6965 СА, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.
Отже, саме дії третьої особи - Телепньова М.В., залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.
Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність Телепньова Василя Михайловича - страхувальника (власника) автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак 505-66 ОЕ, на час спірної дорожньо-транспортної пригоди (29.11.2012) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», на підставі полісу серії АА № 7820580, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 50 000,00 гривень, франшиза - 510,00 гривень (а.с. 85).
Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 9 729,12 гривень.
Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.
Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.
Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (полісом № АА/7820580) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 гривень, франшиза - 0,00 гривень (а.с. 75).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.
Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.
З інформації єдиної централізованої бази даних МТСБУ слідує, що відповідно до полісу серії АА/7820580 франшиза складає 510,00 гривень, проте згідно даних самого полісу франшиза складає 0,00 гривень (а.с. 75).
За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу № АА/7820580. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 28 листопада 2012 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.
Статтею 29 названого Закону визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).
Також матеріали справи свідчать, що позивач встановлює розмір збитків не на підставі складеного оцінювачем звіту № 11-012 від 04 грудня 2012 року, а на підставі рахунку-фактури № ДМхЗУ-001326 від 30 листопада 2012 року (а.с. 53).
Відповідно до приписів чинного законодавства (Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні») встановлення вартості матеріальної шкоди проводиться відповідними особами (оцінювачами, суб'єктами оціночної діяльності).
Так, в силу частини сімнадцятої статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. В даному випадку розмір прямого збитку, якого зазнав страхувальник (Пономарьова Світлана Миколаївна), з огляду на звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Hyundai Santa Fe (державний номерний знак ВН 6965 СА) № 11-012 від 04 грудня 2012 року, складає 9 662,72 гривень.
Проте, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Господарський суд враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, що виникають з подібних правовідносин страхування (постанова Вищого господарського суду України від 23 серпня 2011 року у справі № 42/92).
З рахунку-фактури № ДМхЗУ-001326 від 30 листопада 2012 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «ВіДі Дрім Моторз» (яке є платником податку на прибуток на загальних підставах) вбачається, що вартість робіт і запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак ВН 6965 СА, складає 9 729,12 гривень з ПДВ. Покупцем за рахунком вказано Пономарьову Світлану Миколаївну (а.с. 53).
Актом виконаних робіт № ДМхСА-023071 від 18 грудня 2012 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «ВіДі Дрім Моторз» визначено вартість виконаних робіт і запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «Хюндай», державний номерний ВН 6965 СА, що складає 9 729,12 гривень з ПДВ (а.с. 54).
Факт сплати замовлених (виконаних) робіт підтверджується квитанцією № П425193 від 11 грудня 2012 року (а.с. 55).
Господарським судом достовірно встановлено та прийнято в якості належних доказів спричинення власнику автомобіля «Хюндай», державний номерний знак ВН 6965 СА збитків в розмірі 9 729,12 гривень рахунок-фактуру № ДМхЗУ-001326 від 30 листопада 2012 року та акт виконаних робіт № ДМхСА-023071 від 18 грудня 2012 року, оскільки з наявних в них відомостей можна дійти однозначного висновку, що ремонтні роботи на загальну суму 9 729,12 гривень спрямовані саме на усунення порушень, заданих внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, відносини страхування регулюються, зокрема, главою 67 Цивільного кодексу України «страхування» у статті 983 якої визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
Також, Закон України «Про страхування» визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4), а статтею 18 цього Закону також визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Таким чином договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу.
Аналогічну правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 19 липня 2011 року.
Наявні в матеріалах справи квитанції № ПН607050 від 23 жовтня 2012 року, № П425191 від 11 грудня 2012 року свідчать про внесення страхувальником страхових платежів, і відповідно набрання чинності/проводження дії Договору страхування (а.с. 111-112).
Господарським судом на підставі ретельної правової оцінки умов Договору страхування достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано факту набрання чинності зазначеним договором (в тому числі і на момент настання страхового випадку у вигляді дорожньо-транспортної, яка сталася 28 листопада 2012 року), та обумовлену цим обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. До такого висновку господарський суд дійшов виходячи з того, що перший страховий платіж (страхову премію) на користь страховика (позивача) страхувальник здійснив 23 жовтня 2012 року, тобто ще до вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).
Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Хюндай», державний номерний знак ВН 6965 СА відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс АА/7820580), а до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» як особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідач у клопотанні № 322/17 від 28 травня 2013 року зазначає, що позивачем суду надано постанову Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2012 року стосовно Телепньова Михайла Васильовича, однак вона (постанова) не доказує, що водія автомобіля «Хюндай» Пономарьова С.В. також не було притягнуто до адміністративної відповідальності.
На думку відповідача, позивач повинен на підтвердження своїх вимог надати суду довідку ДАІ (форми № 2), затвердженої наказом МВС України від 04.07.2011 № 389, оскільки надана довідка про дорожньо-транспортну пригоду не є належним доказом і отримана з недостовірного джерела.
Щодо зобов'язання позивача надати довідку ДАІ (форми № 2), затвердженої наказом МВС України від 04.07.2011 № 389, то вказане клопотання не відповідає вимогам статті 38 ГПК України та відповідачем не наведено жодних обставин, які б унеможливлювали отримання ним вказаної інформації самостійно в передбаченому законом порядку.
При цьому наявна в матеріалах справи довідка про дорожньо-транспортну пригоду № 9115512 від 04 грудня 2012 року за № 31/12-8965 складена компетентним органом за документами оформлення матеріалів спірної дорожньо-транспортної пригоди.
На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.
Щодо звернення до господарського суду без досудового врегулювання спору слід зазначити наступне.
Конституційний суд України в абзаці 3 пункту третьому рішення № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року зазначив, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути, зокрема, юридичні особи. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.
Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).
В абзаці 3, 4 пункту 6.2 рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року зазначено, що у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 28 серпня 2012 року у справі № 23/279 (№ 3-38гс12).
З наведеного випливає, що спір у даній справі підлягає розгляду господарським судом по суті на загальних підставах.
Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За наведених обставин, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 983, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. 228 ГК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 7, 8, 9, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -
В И Р I Ш И В :
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, 100; код ЄДРПОУ - 13490997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» (08131, Київська область, селище Софіївська Борщагівка, вулиця В. Кільцева, будинок № 56; код ЄДРПОУ - 35429675, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 9 729,12 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720,50 гривень судового збору, а всього 11 449 (одинадцять тисяч чотириста сорок дев'ять) гривень 62 копійки.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.
У судовому засіданні 10.07.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2013.
Суддя С.М. Фурсова