05 липня 2013 року Справа № 2а/0370/3977/12
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А. Я.,
при секретарі судового засідання Піянзіну О. К.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Забожчук О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинської області про визнання дій незаконними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинської області (далі - УМВС України у Волинській області) про визнання незаконними дій щодо звільнення, скасування наказу про звільнення №111 о/с від 13 квітня 2012 року, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом УМВС України у Волинській області №111 о/с від 13 квітня 2012 року позивача - провідного спеціаліста (за рахунок м/б) відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Луцьк, Луцького, Ківерцівського, Рожищенського та Маневицького районів (далі - ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Луцьк, Луцького, Ківерцівського, Рожищенського та Маневицького районів), підпорядкованого УМВС, звільнено за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (в зв'язку з реорганізацією) з 13 квітня 2012 року. Звільнення з органів внутрішніх справ позивач вважає незаконним, оскільки йому не запропоновано іншої посади в установі, не було економічного обґрунтування скорочення посад, не отримано згоди профкому на його звільнення, не попереджено його в установлені строки про звільнення, не враховано право на переважене залишення на роботі, звільнення проводилось заднім числом у період тимчасової непрацездатності, не видано трудової книжки. Просив визнати незаконними дії УМВС України у Волинській області щодо звільнення, скасувати наказ про звільнення №111 о/с від 13 квітня 2012 року, поновити його на посаді провідного спеціаліста (за рахунок м/б) ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Луцьк, Луцького, Ківерцівського, Рожищенського та Маневіицького районів, підпорядкованого УМВС та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивач та його представник адміністративний позов повністю підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та просили його задовольнити.
Представник відповідача в письмових запереченнях №15/758 від 20 червня 2013 року та в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги заперечила, посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_1 було проведено відповідно до вимог чинного законодавства, його було належним чином повідомлено про звільнення та про необхідність прибуття в управління кадрового забезпечення УМВС України у Волинській області для остаточного розрахунку та отримання трудової книжки. Просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі наказу від 30 вересня 2011 року №398 о/с був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ на посаду провідного спеціаліста (за рахунок м/б) ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Луцьк, Луцького, Ківерцівського, Рожищенського та Маневіицького районів, підпорядкованого УМВС.
Відповідно до абзацу 2 пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю.
Оскільки позивача було звільнено відповідно до вимог трудового законодавства, тому при вирішенні даного спору застосуванню підлягають норми КЗпП України.
Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, в тому числі, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно із часиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Частиною другою цієї статті визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації та інше.
Разом з тим, відповідно до статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
З досліджених в судовому засіданні матеріалів справи встановлено, що дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці із скороченням штату чисельності працівників в межах УМВС України у Волинській області.
Начальником УМВС України у Волинській області 10 лютого 2012 року прийнято наказ №246 «Про організаційно штатні зміни в УМВС України у Волинській області», пунктом 2.2 якого зобов'язано, відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП усіх працівників ВРЕР ДАІ УМВС України у Волинській області персонально попередити про наступне звільнення. 13 лютого 2012 року позивач був ознайомлений з наказом №246 від 10 лютого 2012 року та попереджений про наступне звільнення із займаної посади, що підтверджується його підписом на наказі.
На засіданні кадрової комісії УМВС України у Волинській області 11 квітня 2012 року розглянуто питання про прийом на роботу працівників реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Управління ДАІ УМВС, у зв'язку з реорганізацією. Позивач пропонувався на посаду провідного спеціалісті ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Луцьк, Луцького, Ківерцівського та Рожищенського районів, підпорядкованого УМВС. Члени комісії не підтримали призначення у зв'язку з тим, що у період проходження служби в органах внутрішніх справ на посадах у реєстраційно-екзаменаційних підрозділах ДАІ відносно нього виносилась постанова про порушення кримінальної справи за вчинення посадового злочину, закрита у подальшому за нереабілітуючими обставинами.
Відповідно до наказу №111 о/с від 13 квітня 2012 року ОСОБА_1 - провідний спеціаліст (за рахунок м/б) ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Луцьк, Луцького, Ківерцівського, Рожищенського та Маневицького районів, підпорядкованого УМВС, був звільнений за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (в зв'язку з реорганізацією) з 13 квітня 2012 року.
Інформація про звільнення та про необхідність прибуття в управління кадрового забезпечення УМВС України у Волинській області для остаточного розрахунку та отримання трудової книжки була надіслана ОСОБА_1 17 квітня 2012 року та отримана ним 4 травня 2012 року, що підтверджується підписом на поштовому повідомлені про вручення.
Оскільки позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці та враховуючи, те що на засіданні кадрової комісії УМВС України у Волинській області розглянуто питання про прийом ОСОБА_1 на посаду провідного спеціалісті ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Луцьк, Луцького, Ківерцівського та Рожищенського районів, він був належним чином повідомлений про звільнення та про необхідність прибуття в управління кадрового забезпечення УМВС України у Волинській області для остаточного розрахунку та отримання трудової книжки, тому його обґрунтовано звільнено із займаної посади з дотриманням порядку та вимог, встановлених Кодексом законів про працю України.
Крім того, суд погоджується із твердженням позивача про невчасне направлення йому копії наказу про звільнення №111 о/с від 13 квітня 2012 року. Однак, дана обставина не впливає на законність прийнятого наказу, оскільки останній був прийнятий відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, обов'язок доказування того, що позивача правомірно було звільнено з органів внутрішніх справ покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень.
На думку суду, відповідач у даній справі довів правомірність звільнення позивача з органів внутрішніх справ України.
Оскільки звільнення позивача з органів внутрішніх справ було проведено з дотриманням вимог чинного законодавства України, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.Я. Ксензюк