Провадження № 22-ц-/790/4553/13 Головуючий 1 інстанці-Танасевич О.В.
справа № 633/50/13-ц Доповідач Кірсанова Л.І.
категорія: договірні
27 червня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - судді: Кірсанової Л.І.
суддів: Маміної О.В., Крилової Г.Г.
при секретарі Асєєвій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печенізького районного суду
Харківської області від 27 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1
до ТОВ «Агрофірма «Шанс»,
треті особи на боці позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Печенізький районний відділ Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр державного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», Державна інспекція з сільського господарства в Харківській області, Головне управління Держземагентства у Харківській області, Відділ Держземагентства у Печенізькому районі Харківської області, Реєстраційна служба Печенізького районного управління юстиції
про розірвання договорів оренди, повернення земельних ділянок та зобов'язання провести держану реєстрацію розірвання цих договорів, -
В лютому 2013 року Позивачка звернулась до суду з позовом, який уточнила, до ТОВ «Агрофірма «Шанс» та просила розірвати договори оренди землі від 16 вересня 2006 року, зареєстровані в Печенізькому районному відділі Харківської області регіональної філії державного підприємства «Центр державного кадастру» за номерами 040770100036 та 040770100037 (далі за текстом, спірні договори оренди), у зв'язку зі зміною істотних умов, повернути їй земельні ділянки та зобов'язати уповноважений орган провести державну реєстрацію цього розірвання (т. 1 а.с. 2-6, 18-22, 195-200).
В обґрунтування позовних вимог вона посилалася на те, що істотні обставини, які стосуються спірних договорів оренди, суттєво змінились, що відповідно до положень частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України є підставою для його розірвання. В обґрунтування цього твердження посилались на Указ Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», який передбачає збільшення розміру орендної плати до 3% від нормативної грошової оцінки землі, що є істотною зміною обставин і підставою для розірвання договору. Зазначила, що відповідач розпочав безоплатне та безпідставне використання орендованої землі на 13 місяців раніше, ніж відбулась державна реєстрація договорів оренди, що суперечить статті 20 Закону України «Про оренду землі». Крім того, відповідач вносить орендну плату не в повному обсязі та з порушенням встановлених договором строків та умов, зокрема, не проводить індексацію орендної плати, не забезпечує сівозміни, не вживає заходів з охорони земель, вносить орендну плату в натуральній формі, хоча умовами договору передбачена виключно грошова форма розрахунків, до того ж, не зважаючи на зміни в законодавстві на користь орендодавця, орендар відмовляється вносити відповідні зміни до спірних договорів. Посилались на відсутність акту визначення меж земельної ділянки в натурі та акту приймання-передачі земельної ділянки.
Відповідач проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що орендна плата сплачувалась своєчасно та в повному обсязі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки проходила щорічну індексацію та відповідно підвищувався розмір орендної плати. Зазначав, що відповідно до пункту 9 спірних договорів оренди орендну плату в натуральній та грошовій формі отримувала особисто позивачка, не висловлюючи при цьому ніяких претензій з цього питання. Відповідач дотримується правил сівозміни, не допускає повторення однієї і тієї ж самої культури на одному полі два роки поспіль та щорічно здійснює заходи з охорони земель, попередньо зробивши агрохімічний аналіз поля (т. 1 а с. 31-38, 153-159).
Третя особа на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, в судове засідання не з'явилась, надала суду письмові пояснення, в яких зазначила, що за умови доведеності позовних вимог проти їх задоволення не заперечує (т. 1 а.с. 222).
Треті особи на боці позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Держземагентства у Харківській області та Відділ Держземагентства у Печенізькому районі Харківської області, в судове засідання не з'явились, надали суду письмові пояснення, в яких заперечували проти задоволення позовних вимог в частині зобов'язання цих органів скасувати реєстраційні записи щодо спірних договорів оренди, оскільки ці повноваження передані з 1 січня 2013 року структурним підрозділам Укрдержреєстру. Пояснили, що позивачка не зверталась до них з запереченнями щодо реєстрації спірних договорів оренди або щодо їх розірвання. Треті особи не заперечували проти задоволення інших позовних вимог за умови встановлення судом порушень вимог статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» або встановлення зміни істотних обставин (т. 1 а.с. 204-207, 237-238, 241-243).
Третя особа на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Реєстраційна служба Печенізького районного управління юстиції, щодо позовних вимог покладалась на розсуд суду. Разом з тим, нею було надано пояснення про неможливість виконання органом Укрдержреєстру рішення суду в частині скасування державної реєстрації спірних договорів оренди, оскільки реєстрація цих прав була проведена іншим органом до 1 січня 2013 року (т. 2 а.с. 23).
Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 27 травня 2013 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення у справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж докази що і в суді першої інстанції.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено істотних порушень договірних зобов'язань з боку відповідача. Підстави для задоволення позову та розірвання спірних договорів оренди землі в порядку, передбаченому статтями 25 Закону України «Про оренду землі» відсутні. Оскільки судом не встановлено підстав для розірвання спірних договорів оренди землі, а інші позовні вимоги є похідними та пов'язаними з ними, то в їх задоволенні також відмовлено.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки площею 8,60 га кожна, розташовані на території Новобурлуцької сільської ради Печенізького району Харківської області, належать на праві власності ОСОБА_1 на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку, зареєстрованих в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010570100004 від 12 серпня 2005 року та за номером Р1 № 709226 від 24 вересня 2001 року (т. 1 а.с. 12, 150).
16 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено договори оренди землі, зареєстровані у Печенізькому районному відділі Харківської регіональної філії «Центру державного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 16 жовтня 2007 року (т. 2 а.с. 9- 10, 15-16). Акти про передачу та прийом земельної ділянки в натурі було підписано сторонами 16 жовтня 2007 року, проте ці акти мають виправлення дати (т. 2 а.с. 14, 20).
Згідно акту здачі-приймання виконаних робіт, відповідач 18 жовтня 2006 року передав всі необхідні документи Харківській регіональній філії ДП «Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах» для оформлення реєстраційних справ, зокрема, щодо належних позивачці земельних ділянок (т. 1 а.с. 161-162). Але як вбачається зі спірних договорів, їхня державна реєстрація відбулась лише 18 жовтня 2007 року.
Відповідно до первинних бухгалтерських документів, наданих відповідачем, зокрема, видаткових касових ордерів, видаткових відомостей та реєстрів видачі продовольчих товарів, позивачкою отримано орендну плату за спірними договорами оренди в грошовій та натуральній формі за період з 2006 року по 2012 рік в повному обсязі, на підтвердження чого позивачкою поставлено підпис в зазначених документах (т. 1 а.с. 39-113). Отримання позивачкою орендної плати в розмірах та в порядку, наведеному в первинних бухгалтерських документах ТОВ Агрофірма «ШАНС», не заперечував її представник.
За відомостями, наведеними в агрохімічних паспортах полів та земельних ділянок (т. 1 а.с. 163-186), станом на 2008 рік екологоагрохімічна оцінка, зокрема, належних позивачці земельних ділянок визначена на рівні 93 балів, залишків пестицидів не виявлено (т. 1 а.с. 172).
Відповідно до актів витрат насіння і садильного матеріалу, складених в ході посівних робіт в квітні-травні 2007-2012 років, на полях відповідача, зокрема, земельних ділянках позивачки, вирощувались в 2007 році ячмінь, в 2008 році - кукурудза, в 2009 році - овес та горох, в 2010 році - соняшник, в 2011 році - кукурудза та суданська трава, в 2012 році - соняшник та кукурудза (т. 2 а.с. 40-45).
27 грудня 2011 року на адресу відповідача надійшла пропозиція від імені позивача про розірвання спірних договорів оренди на підставі статті 652 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотною зміною обставин, яка полягала в збільшенні розміру нормативної грошової оцінки землі (т. 1 а.с. 114).
28 березня 2013 року позивачка звернулась до Державної інспекції сільського господарства по Харківській області з заявою про проведення перевірки ТОВ Агрофірма «ШАНС» на предмет цільового використання земель, зміни показників якісного стану ґрунту, своєчасного проведення заходів щодо збереження та підвищення родючості ґрунтів, законності нарахування орендної плати, повноти та своєчасності розрахунків (т. 2 а.с. 1-5).
29 березня 2013 року Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області надано відповідь на адресу позивачки, в якій зазначено, що в ході проведеної перевірки встановлено, що ТОВ Агрофірма «ШАНС» використовує належні їй землі без проекту землеустрою щодо захисту земель, сівозміни та впорядкування угідь (т. 2 а.с. 6-7).
Згідно листа Державної інспекції сільського господарства по Харківській області № 10-27/4390 від 18 травня 2013 року за зверненням ОСОБА_1 акт перевірки не складався (т. 2 а.с. 29).
Разом з тим, відповідно до акту позапланової перевірки дотримання вимог земельного законодавства ТОВ Агрофірмою «ШАНС» від 7 вересня 2010 року, порушень в частині використання орендованих земель не виявлено (т. 2 а.с. 8).
В судовому засіданні суду першої інстанції представник позивачки пояснив та підтвердив в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1, не зверталась до відповідача з пропозицією щодо внесення змін до спірних договорів, Також встановлено, що позивачка не зверталась до будь-яких контролюючих органів з питання недотримання відповідачем порядку сівозміни або пошкодження якості земель. Представник позивачки не надав суду будь-яких доказів засівання земель, належних позивачці, соняшником понад один рік поспіль. Так само, посилаючись на значне збільшення розміру нормативної грошової оцінки землі порівняно з 2006 роком, представник позивачки не навів розміру такої оцінки станом на день розгляду справи. Матеріали справи також не містять доказів щодо цього.
Судом першої інстанції правильно визнано, що спірні договори оренди землі були укладені сторонами добровільно, позивачка була вільною у виборі контрагенту та визначенні умов цих договорів, що відповідає вимогам статті 627 Цивільного кодексу України та не заперечується сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі частини 1 статті 210, частини З статті 640 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 125 Земельного кодексу України та статті 18 Закону України «Про оренду землі» є укладеним з моменту такої реєстрації.
Крім того матеріали справи свідчать та не спростовано позивачем, що спірні договори оренди землі були підписані 16 вересня 2006 року, а їхня державна реєстрація відбулась 16 жовтня 2007 року. Проте, орендна плата за користування земельними ділянками сплачувалась в повному обсязі на користь позивачки, виходячи з розрахунку за період з 1 січня 2006 року. В 2006 та 2007 роках зазначене підтверджується видатковими касовими ордерами № 69 від 5 травня 2006 року, № 136 від 30 липня 2007 року, № 341 від 28 грудня 2007 року та відповідними відомостями про отримання позивачкою продукції в якості сплати орендної плати в натуральній формі, за якими за дві орендні ділянки нею отримана орендна плата в сумі 1223 гривні 22 копійки за кожен рік, що складає 1,12% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та відповідає пунктам 5, 9 спірних договорів (т. 1 а.с. 40-62).
Судова колегія знаходить , що суд першої інстанції правильно встановив що доводи позивачки про втрачену вигоду від використання відповідачем належних їй ділянок до державної реєстрації спірних договорів оренди спростовуються наведеними вище доказами. Крім того, з пояснень представника позивачки вбачається, що він не заперечував факту отримання позивачкою орендної плати за 2006 та 2007 роки. Зазначене підтверджується і матеріалами справи.
Також судова колегія визнає помилковим посилання апелянта ОСОБА_1 на прийняття Указу Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (далі за текстом, Указ № 725/2008), який передбачає збільшення розміру орендної плати до 3% від нормативної грошової оцінки землі, як на істотну зміну обставин, що може бути підставою відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України для розірвання договору.
Згідно пункту 13 спірних договорів розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.
Зазначене свідчить, що умови договору не зобов'язують сторони збільшувати чи зменшувати розмір орендної плати, а лише зобов'язують переглянути умови договору у наведених вище випадках.
Розмір та умови оплати, вказані в договорі, не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству. Спірні договори укладено 16 вересня 2006 року, тобто у період дії Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (далі за текстом, Указ № 92/2002), яким був установлений мінімальний розмір орендної плати у 1,5 %, визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Це свідчить, що положення спірних договорів в частині визначення розміру орендної плати відповідають вимогам Указу № 92/2002.
Положення Указу № 725/2008 щодо розміру орендної плати не менше 3% від вартості земельної ділянки відповідно до вимог статті 58 Конституції України є обов'язковим із дня набрання чинності цим Указом, та оскільки в ньому відсутнє посилання на те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності, то змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін.
В зв»язку з наведеним суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дія Указу № 725/2008 не поширюються на спірні правовідносини, а його положення не можуть бути застосовані до них як імперативна норма, а тому, їх не можна вважати істотною зміною обставин. Тому районний суд правильно не визнав підстав, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України, для розірвання спірних договорів оренди землі.
Крім того, посилання апелянта в частині непроведення відповідачем індексації грошової оцінки землі та відповідно розміру орендної плати, а також несвоєчасної, в неналежній формі та не в повному обсязі сплати орендної плати, спростовується матеріалами справи.
Згідно з пунктами 36, 39 спірних договорів зміна умов або їх розірвання здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, за виключенням, нецільового використання земельних ділянок. Крім того, пунктом 38 спірних договорів та частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено можливість їх розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, невиконання нею договірних обов'язків та у випадку знищення або пошкодження орендних ділянок.
Спірними договорами передбачено обов'язок відповідача проводити індексацію розміру орендної плати, та встановлено можливість її внесення у грошовій та натуральній формах, протягом року, але не пізніше 20 числа останнього у звітному році місяця (пункти 9, 10, 11).
Як убачається з матеріалів справи, нормативна грошова оцінка земельних ділянок була визначена станом на 16 вересня 2006 року (день укладення спірних договорів) в розмірі 64935 гривень 71 копійка за кожну з них, в 2007 році вона не змінювалась, в 2008 році з урахуванням коефіцієнту індексу інфляції на рівні 1,028% розмір нормативної грошової оцінки землі склав 66753 гривні 91 копійку за кожну ділянку; в 2009 році з урахуванням коефіцієнту індексу інфляції на рівні 1,152% розмір нормативної грошової оцінки землі склав 76900 гривень 50 копійок за кожну ділянку; в 2009 році з урахуванням коефіцієнту індексу інфляції на рівні 1,059% розмір нормативної грошової оцінки землі склав 81437 гривень 10 копійок за кожну ділянку; в 2010 році з урахуванням коефіцієнту індексу інфляції на рівні 1,0% розмір нормативної грошової оцінки землі не змінився та склав 81437 гривень 10 копійок за кожну ділянку; в 2011році з урахуванням коефіцієнту індексу інфляції на рівні 1,756% розмір нормативної грошової оцінки землі склав 143003 гривні 55 копійок за кожну ділянку.
Виходячи з проіндексованої відповідачем грошової нормативної оцінки, змінювався і розмір орендної плати, яка до 20 грудня звітного періоду виплачувалась позивачці частково в грошовій, а частково в натуральній формі (т. 1 а.с. 39-113).
В зв»язку з наведеним судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що з 2006 року позивачка отримувала орендну плату в установлений спірними договорами строк (до 20 грудня звітного року), в установленій ними формі (грошовій та натуральній), в установленому розмірі, обчисленому від проіндексованого розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок, та в повному обсязі, а в період з 2008 року по 2012 рік розмір фактично отриманої позивачкою орендної плати за спірними договорами був більший, ніж в них встановлено.
За таких обставин судова колегія вважає, що районним судом правильно не встановлено істотних порушень договірних зобов'язань з боку відповідача. Тому відсутні підстави для задоволення позову та розірвання спірних договорів оренди землі в порядку, передбаченому статтями 25 Закону України «Про оренду землі» .
Доводи апелянта про відсутність актів визначення в натурі меж належних їй земельних ділянок, як невід'ємної частини спірних договорів оренди, спростовуються наявністю цих актів, копії яких долучені до матеріалів справи (т. 2 а.с. 11, 17).
Посилання ОСОБА_1 на невжиття відповідачем заходів щодо збереження якості земельної ділянки та на недотримання ним правил сівозміни, зокрема, на засадження земельних ділянок соняшником кілька років поспіль, не обґрунтовані позивачем належними та допустимими доказами і не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
Але судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що на виконання вимог статей 36, 37 Закону України «Про охорону земель» та пункту 1.5. Порядку ведення агрохімічного паспорту поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства № 536 від 11 жовтня 2011 року, охорона земель сільськогосподарського призначення, належних позивачці, забезпечувалась відповідачем відповідно до державних і регіональних програм. Зазначене підтверджується проведенням в 2008 році агрохімічного обстеження поля, за результатами якого було визначено за 100-бальною шкалою екологоагрохімічну оцінку в розмірі 93 бали (т. 1а.с. 163-186). Наступне агрохімічне обстеження має бути проведення через п'ять років, тобто в 2013 році.
Крім того, відповідачем надано акти витрат насіння і садильного матеріалу, складені в ході посівних робіт в квітні-травні 2007-2012 років, якими спростовуються твердження позивачки про вирощування соняшника на належних їй ділянках підряд кілька років (т. 2 а.с. 40-45).
Доводи апелянта та її представників щодо відсутності в спірних договорах оренди істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», як підставу для розірвання спірних договорів, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги та спір розглянув виключно в межах заявлених позовних вимог.
Виходячи зі змісту частини 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов може бути підставою для визнання його недійсним, та, разом з тим, не може бути підставою для його дострокового розірвання.
Також судова колегія знаходить, що районний суд правильно визнав, що оскільки не встановлено підстав для розірвання спірних договорів оренди землі від 16 вересня 2006 року, то інші позовні вимоги є похідними та пов'язаними з ними. Тому в їх задоволенні також правильно відмовлено.
За таких обставин аналіз вказаних обставин та норм закону дає підстави вважати, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції правильно досліджені і оцінені обставини по справі, надані сторонами докази. Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин підстав для зміни або скасування судового рішення судова колегія не вбачає.
Відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 27 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у 20- денний термін з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: