Справа № 1302/245/12 Головуючий у 1 інстанції: Бунда А.О.
Провадження № 22-ц/783/907/13 Доповідач в 2-й інстанції: Береза В. І.
Категорія:3
02 липня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого - судді Берези В.І., суддів: Федоришина А.В., Штефаніци Ю.Г., при секретарі: Брикайло М.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 3 вересня 2012 року у справі за позовом Військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа «Прайс», приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі -продажу, публічних торгів та повернення майна,-
рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 3 вересня 2012 року в задоволенні позову військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа «Прайс», приватний нотаріус ОСОБА_4, відмовлено.
Рішення суду оскаржив перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задоволити, визнати недійсними публічні торги нежитлового приміщення кафе, що знаходиться по АДРЕСА_1, які оформлені протоколом від 21 грудня 2010 року № 354-н про хід публічних торгів, договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна від 10 березня 2011 року та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення концерну «Військторсервіс» зазначеного нерухомого майна.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду є незаконним, винесене з порушенням норм матеріального права.
Суд не взяв до уваги, що в момент укладення договору купівлі-продажу від 10 березня 2011 року приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться по АДРЕСА_1 концерн «Військторгсервіс» не мав відповідних повноважень щодо його відчуження, в момент відчуження не додержано вимог, які встановлені ч.1 та ч.2 ст.203 ЦК України, внаслідок чого правочин є недійсним. Судом не враховано, що директор філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторгсервіс» Свідерський Г.М. не мав достатніх повноважень на укладення спірного договору. Філією «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторсервіс» з порушенням встановленого чинним законодавством порядку та за відсутності необхідного обсягу дієздатності на підставі оспорюваного договору здійснено відчуження нерухомого майна. Спірне майно підлягає поверненню МОУ в особі концерну «Військторгсервіс», однак суд невірно мотивував своє рішення тим, що довіреності зберігають чинність для особи, яка видала довіреність та її правонаступників, та дійшов помилкового висновку про те, що оспорюваний договір укладено за згодою Міністерства оборони України, що є безпідставним та необґрунтованим. Суд безпідставно прийшов до висновку, що оспорюваний договір укладено за згодою Міністерства оборони України, що суперечить фактичним обставинам справи. Судом залишено поза увагою положення законодавства яким регулюється порядок відчуження державного нерухомого майна, оскільки рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України, чого не було.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про те, що оспорюваний правочин вчинено за згодою Міністерства оборони України, якою є дозвіл від 15.12.2004 р. № 140/6/1623, наданий начальником Головного управління торгівлі Тилу МОУ начальнику державного підприємства МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (правонаступником яких є концерн «Військторгсервіс») на відчуження спірного нерухомого майна, та Концерн, у відповідності до свого статуту, мав право уповноважити 08.10.2010 р. начальника філії Концерну «Військторгсервіс» «Управління торгівлі Західного оперативного командування» здійснити його продаж.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що додатково узгоджувати з Міністерством оборони України відчуження спірного нерухомого майна за умови отримання попередньої згоди у Концерну «Військоторгсервіс» не було підстав. Оскільки відповідно до наказу Міністра оборони України №135 від 05.04.2007 р. внаслідок реорганізації Концерн «Військторгсервіс» визначено правонаступником усіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (а.с.200). Та у п.1.5 статуту Концерну «Військторгсервіс», який затверджений наказом Міністра оборони України від 26.06.2005 р. №358 (а.с.18 7-198) визначено, що державне підприємство «Управління торгівлі Західного оперативного командування» входить до Концерну. У п.4.4 вказаного статуту передбачено, що керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну здійснює генеральний директор, який призначається на посаду органом управління майном - Міністерством оборони України. Генеральний директор має право розпоряджатися майном Концерну та надання доручень (довіреностей) на здійснення власних повноважень іншим особам. Відповідно до цих повноважень генеральним директором Концерну Пукіром П.Н. видана нотаріально завірена довіреність від 08.10.2010 року начальнику Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» даного Концерну Свідерському Г.М. на право укладання від імені Концерну будь-яких договорів, зокрема, щодо відчуження належного Концерну нерухомого майна (а.с.205).
Однак, з такими висновками суду першої інстанції та прийнятим рішенням колегія cуддів погодитись не може з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.03.2011 р. укладено договір-купівлі продажу приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», площею 89,7 кв. м., розташованого по АДРЕСА_1 між Концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, який посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_4, що зареєстровано в реєстрі №585 (а.с.172-173).
Як видно з зазначеного договору купівлі-продажу, такий вчинено продавцем-концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування «Концерну «Військторсервіс» Свідерського Григорія Мілетійовича, що діє на підставі довіреності, посвідченої 8 жовтня 2010 року. Відповідно до п.1.2 Договору, предмет договору перебуває в загальнодержавній власності та належить державі в особі Кабінету Міністрів України, що закріплені на праві господарського відання за продавцем на підставі наказу № 188 Міністра оборони України від 08.07.1996 р., акта передачі від 22.05.1998 р. Предмет договору продано покупцю, про що вказано у п.1.5 договору, за ціною - 107352 грн. /а.с. 5-6 т.1/.
Відповідно до довіреності від 04.10.2004р. №220/2071, Міністерством оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволу) на передачу в оренду (найм), списання з балансу, застосування прискореної амортизації та відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання (а.с.8).
Як видно з зазначеної вище довіреності від 04.10.2004 року, термін дії довіреності до 1 жовтня 2007 року /а.с.8 т.1/.
На підставі доручення від 04.10.2004 р. №220/2071 начальник Головного управління торгівлі Пукір П.Н. - 15.12.2004р. за №140/6/1623 надав дозвіл на відчуження, а саме: нерухомого майна приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 89,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1(а.с.183). Дане приміщення відповідно до реєстраційного посвідчення від 10.11.1999 р. зареєстроване на праві державної власності за Державним підприємством МОУ «Управління військової торгівлі Прикарпатського військового округу» (а.с.54), яке в подальшому було перейменоване на Управління торгівлі Західного оперативного командування (а.с.62).
Відповідно до попереднього договору про надання послуг проведення аукціонів (прилюдних торгів) з продажу майна від 14.01.2005 р. між Управлінням торгівлі Західного оперативного командування та Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс», біржа взяла на себе зобов'язання з організації та проведення аукціонів з продажу нерухомого майна, що належить Управлінню торгівлі Західного оперативного командування на підставі повного господарського відання згідно дозволів на відчуження, наданих Головним управлінням торгівлі тилу Міністерства оборони України (а.с.56).
В подальшому був укладений договір надання послуг проведення аукціону (прилюдних торгів) з продажу майна (а.с.57), зокрема, щодо продажу нежитлового приміщення в АДРЕСА_1.
21.12.2010 р. були проведені публічні торги, в ході яких були визначені переможці, що зафіксовано у протоколі №354-н (а.с.58).
Відповідно до ст. 1 Закону України « Про управління об'єктами державної власності», який набув чинності у 2006 році, управління об'єктами державної власності - здійснення КМ України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління).
Відповідно до п.7.3 Статуту Концерну «Військторсервіс», його майно перебуває в державній власності та закріплене за ним на праві господарського відання /а.с.196/.
Таким чином, спірна будівля є державним майном та відноситься до сфери управління Міністерства оборони України, яке реалізовує права держави як власника цього майна, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним, та знаходиться на праві господарського відання концерну «Військторгсервіс».
Відповідно до п. 7.3 статуту концерну «Військторгсервіс», здійснюючи право господарського відання, концерн володіє, користується і розпоряджається майном з обмеженнями правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном - Міністерства оборони України.
Відповідно до п. 7.5 статуту, відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном (Міністерства оборони України) /а.с.198/.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» - Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.
Відповідно до п.6 постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 року «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.
Таким чином, відчуження спірного об'єкта відбулось 10.03.2011 року, після того як набрав чинності Закон України «Про управління об'єктами державної власності» та відповідно до постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності» таке відчуження було можливим лише за наявності відповідного дозволу Міністерства оборони України, погодженого з Фондом державного майна України.
Матеріали справи не містять жодних доказів щодо погодження Фондом державного майна України продажу спірного об'єкта, відтак, доводи апелянта щодо порушення порядку відчуження державного нерухомого майна та відсутності погодження Фонду державного майна України заслуговують на увагу.
Всупереч порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМ України від 06.06.2007 р. № 803, відбулись публічні торги з продажу спірного об'єкта 21 грудня 2010 року, в період чинності зазначеного порядку, без дотримання п.6 вказаного порядку, та відповідно до договору про надання послуг проведення аукціону (прилюдних торгів) з продажу майна від 13 .09.2010 р., відтак, відсутність дотримання такого порядку за відсутності погодження Фонду держмайна України є підставою для визнання недійсними публічних торгів нежитлового приміщення кафе загальною площею 89,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, оформлені протоколом від 21.12.2010 р. № 354-н.
Окрім того, не може бути доказом прийняття рішення про надання згоди на відчуження вищезазначеного нерухомого майна лист за № 140/6/1623 від 15.12.2004 року за підписом начальника Головного управління торгівлі МОУ Пукіра П.Н., про надання дозволу на відчуження нерухомого спірного майна, який діяв на підставі довіреності, виданої Міністром оборони України від 04.10.2004 р. № 220/2071 «Про надання дозволу на відчуження» в т.ч. нерухомого майна - приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 89,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, оскільки такий лист адресований державним підприємствам, які на час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу перебували у стані припинення та зазначене майно у їх віданні не перебувало.
З матеріалів справи видно про припинення діяльності Головного управління торгівлі тилу МОУ у зв'язку з створенням концерну «Військторгсервіс», відповідно до наказу Міністра оборони України від 25.06.2005 року № 358 /а.с202 т.1/.
Крім цього, дозвіл від 15.12.2004 р. втратив чинність на час укладення оспорюваного договору, оскільки такий дозвіл наданий на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра Оборони України від 4 жовтня 2004 р. № 220/2071. Така довіреність 12.02.2005 року окремим дорученням Міністра Оборони України /а.с.50 т.2/ скасована /а.с.8/ та була повернута до адміністративного департаменту МОУ 17.02.2005 року /а.с.51 т.2/ цим же начальником Головного управління торгівлі П.Н. Пукіром, тому доводи апелянта і в цій частині, щодо відсутності у концерну «Військторгсервіс» відповідних повноважень щодо відчуження спірного об'єкта, заслуговують на увагу.
Таким чином, на момент укладення оспорюваного договору купівлі - продажу спірного об'єкта дозвіл, який було видано особою на підставі довіреності від 04.10.2004 р., яка в подальшому була скасована, втратив свою чинність та відповідно до ч.3 ст.249 ЦК України, права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатись про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилась. Дозвіл від 12.11.2004 року втратив чинність, то в силу п.5 ч.1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі припинення юридичної особи, якій видана довіреність.
Отже, оскаржуваний договір вчинено від імені продавця без необхідного обсягу цивільної дієздатності у відсутності волевиявлення власника майна, без дотримання процедури відчуження майна.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару.
Відповідно до ч.5 ст. 657 ЦК України, встановлено, що особливості договору купівлі - продажу окремих видів майна можуть встановлюватись законом.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст. 326 ЦК України, від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках передбачних законом, може здійснюватись іншими суб'єктами.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та ч.6 ст.203 ЦК України, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Враховуючи наведене, оспорюваний правочин - договір купівлі - продажу, вчинено продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності за відсутності волевиявлення власника майна, тому такий правочин слід визнати недійсним.
Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з п.7 постанови №9 Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за змістом ст. 216 ЦК України та виходячи з загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
Таким чином, з огляду на вимоги позивача, є обґрунтованим застосування реституції як наслідку недійсності оспорюваного правочину.
Судовий збір, з огляду на неправомірність дотримання процедури відчуження спірного об'єкта, слід покласти на відповідача концерн «Військторсервіс».
За таких обставин, рішення суду, як таке, що не відповідає вимогам матеріального закону й дійсним обставинам справи, в силу вимог ч.1 ст.309 ЦПК України, залишатися в законній силі не може й підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволеня позовних вимог.
Керуючись п.2 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
апеляційну скаргу першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Є.Парамонова, задовольнити.
Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 3 вересня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати недійсними публічні торги нежитлового приміщення кафе загальною площею 89,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, оформлені протоколом від 21.12.2010 р. № 354-н.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10.03.2011 р. приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», що по АДРЕСА_1, укладеного між концерном «Військторсервіс» та ОСОБА_2, ОСОБА_3.
Зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 повернути концерну «Військторгсервіс» приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1.
Стягнути з концерну «Військторсервіс» в користь держави судовий збір в розмірі 1073 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскарженим в касаційному порядку протягом двадцяти днів подачею касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Береза В.І.
Судді: Федоришин А.В.
Штефаніца Ю.Г.