Справа № 1328/8838/12
«05» липня 2013 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Кавацюка В.І.
при секретарі Шутяк З.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2, до публічного акціонерного товариства «Банк Перший», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український стандарт» про розірвання договору та стягнення грошових коштів, -
Позивач ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до ПАТ «Банк Перший», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт», в якій просить розірвати договір №1\25 від 30 травня 2008 року про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А», укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», стягнути з ПАТ «Банк Перший» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 160290 гривень.
В обґрунтування вимог позивач зазначила, про те, що 30 травня 2008 року між нею та ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «Банк Перший», було укладено договір №1\25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» (далі - договір).
Згідно пункту 1.2. договору, з метою отримання у власність об»єкта інвестування, що буде збудований у майбутньому, позивач зобов»язувався передати відповідачу у довірчу власність грошові кошти у сумі, що відповідає вартості вимірних одиниць об»єкта інвестування на момент проведення платежу, а відповідач зобов»язувався використати ці кошти для фінансування будівництва житлових будинків НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, яке здійснюватиметься ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт».
Згідно пункту 2.1. договору, об»єктом інвестування за цим договором є двокімнатна квартира НОМЕР_3 в будинку НОМЕР_1. Дата введення об»єкта в експлуатацію - квітень 2010 року.
На виконання умов договору, вона здійснила часткову оплату об»єкта інвестування в розмірі 160 290 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 02 червня 2008 року на суму 160 290 грн., а відповідач відповідно видав свідоцтво №31 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» житлових будинків НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.
В порушення умов підписаного між сторонами договору, на даний час об»єкт інвестування не введений в експлуатацію та не переданий їй у власність, а тому просить позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4, позовні вимоги підтримав, покликаючись на обставини, вказані у позовній заяві. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача ПАТ «Банк Перший» в судові засідання, які призначались на 05 червня 2013 року о 15.00год, 03 липня 2013 року о 10.00год та 05 липня 2013 року о 09.45год не з»явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що стверджується відмітками в журналі реєстрації вихідної кореспонденції суду, причину неявки не повідомив. В матеріалах справи містяться заперечення на позову заяву, з яких вбачається, що ПАТ «Банк Перший» позову не визнає.
Представник третьої особи - ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт» в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про дату та час розгляду справи, що стверджується відмітками в журналі реєстрації вихідної кореспонденції. Суд вважає за можливе розглядати справу у його відсутності.
Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без їх участі, суд у відповідності до вимог ст. 169 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданий відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
При вирішенні справи суд керується загальними засадами цивільного законодавства, зокрема засадами справедливості, добросовісності та розумності.
Судом встановлено, що 20 травня 2008 року ОСОБА_1 уклала з відповідачем ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «Банк Перший» договір № 1\25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А». Згідно цього Договору позивач (довіритель за договором) дає згоду на участь у вказаному ФФБ та бере на себе зобов'язання виконувати Правила ФФБ.
Згідно п. 1.2. Договору з метою отримання у власність об»єкта інвестування, що буде збудований у майбутньому, довіритель зобов»язується передати управителю у довірчу власність грошові кошти у сумі, що відповідає вартості вимірних одиниць площі об»єкта інвестування на момент проведення платежу, а управитель зобов»язаний використати ці кошти для фінансування об»єкта будівництва - житлових будинків НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, яке здійснюватиметься ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт» у порядку, визначеному Правилами ФФБ та цим Договором.
Об»єктом інвестування за цим Договором є двокімнатна квартира НОМЕР_3 в будинку НОМЕР_1 на 4-му поверсі, житловою площею 30,5кв.м, загальною площею 57,7кв.м у Об'єкті будівництва по АДРЕСА_1, НОМЕР_1, НОМЕР_2 у м.Львові, який заплановано ввести в експлуатацію в квітні 2010 року.
Уклавши Договір інвестування в нерухомість та управління майном, сторони стали учасниками інвестиційного процесу і правовідносини, які виникли між ними, регулюються спеціальними законами: Законом України «Про інвестиційну діяльність», Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
Статтею 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об»єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект, такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти.
Згідно зі ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов»язковим для виконання сторонами.
Виконуючи умови Договору, позивач внесла на рахунок ФФБ 02 червня 2008 року - 160 290 грн., отримавши у зв'язку з цим 02 червня 2008 року Свідоцтво № 31 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» житлових будинків НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.
Згідно Договору та Свідоцтва об»єкт інвестування було заплановано ввести в експлуатацію в квітні 2010 року. Однак відповідачем цього не було дотримано.
Згідно ч.4 ст.18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» у разі порушення забудовником строків спорудження об»єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов»язків, передбачених частиною першою цієї статті довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов»язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що визначається відповідно до статті 20 цього Закону при відмові довірителя від участі у ФФБ і не може бути меншою за суму, внесену довірителем до ФФБ. Довіритель не сплачує управителю винагороду за виплату йому коштів у разі, якщо довіритель відмовляється від участі у ФФБ з підстав, визначених цією частиною.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, покликаючись на ст.3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», відповідно до якої повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об»єкта (частини об»єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об»єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України на строк дії цієї статті не здійснюється.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 13 березня 2012 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року № 800-VI з наступними змінами, згідно з яким «забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об»єкта (частини об»єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об»єкта (частини об»єкта) житлового будівництва».
У цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що право власності громадян гарантоване Конституцією України. Його засади, принципи свободи договору і судового захисту цивільного права та інтересу, як і механізми зміни та розірвання договорів, регламентовані Цивільним кодексом України, який є основним актом цивільного законодавства України. Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, і у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається розірваним. Крім того, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін при істотному порушенні договору іншою стороною. Ці положення договірного права деталізовано у статті 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року № 978-IV, якою гарантується можливість відмови довірителя від участі у фонді фінансування будівництва і передбачається, що у разі дострокового припинення управління майном забудовник на вимогу управителя фонду фінансування будівництва зобов'язаний у визначений правилами строк перерахувати кошти для виплати довірителю. Таким чином, ні Кодекс, ні спеціальний Закон № 978 не встановлюють заборони на розірвання договорів виходячи з принципу диспозитивності цивільно-правових договірних відносин.
Параграф 1 глави 16 ЦК України визначає загальні положення про правочин. Відповідно до ст.214 цього параграфу особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо умови повністю ними виконані.
Згідно ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Суд вважає, що недотримання строку введення об»єкту інвестування в експлуатацію є істотним порушення договору. Позивачка позбавлена можливості отримати квартиру в об»єкті інвестування у встановлений строк, на що вона розраховувала. І перспективи отримати цю квартиру у найближчий час немає. Відтак суд вважає, що є необхідні та достатні підстави для розірвання Договору №1/25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 30 травня 2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Перший» та ОСОБА_1
Суд вважає безпідставним покликання відповідача на ст.20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» оскільки дана норма передбачає порядок припинення договору про участь у ФФБ, умови виплати довірителю коштів з ФФБ у разі, зокрема, відмови довірителя від участі в ФФБ. Дана норма не регулює порядок розірвання договору внаслідок істотного порушення його умов стороною.
Стаття 18 цього Закону покладає на управителя контроль виконання зобов»язань за договором. Управитель зобов»язаний здійснювати контроль за дотриманням забудовником умов та зобов»язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести до: збільшення строків будівництва більше ніж на дев»яносто днів.
У разі виявлення управителем ризику порушень умов договору управитель має право припинити фінансування будівництва, вимагати розірвання договору, повернення забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об'єкта коштів, відшкодування заподіяних забудовником збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями відповідно до вимог статті 20 цього Закону, що виходять із ФФБ у зв»язку із розірванням договору про участь у ФФБ.
Таким правом управитель не скористався, вимог про повернення забудовником всіх спрямованих на будівництво коштів не ставив.
Отже збільшення строків будівництва більше ніж на дев»яносто днів визначено, як ризикову ситуацію. В такому випадку збільшення строків будівництва більше ніж на два роки, не проведення жодних дій по будівництву об'єкта інвестування впродовж цього часу не може не вважатися істотним порушенням договору.
Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства України. Підстави розірвання договору у зв'язку істотною зміною обстановки, правові наслідки такого розірвання договору, визначені ст. ст. 652, 653 ЦК України, це загальні положення про договір. Всі інші закони повинні прийматися відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст. 652 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обстановки суд, на вимогу будь-якої сторони, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених у зв»язку з виконанням цього договору.
Виходячи з вимог цієї норми та загальних засад цивільного судочинства, визначених ст.3 ЦК України, суд вважає за необхідне у зв»язку із розірванням договору стягнути з відповідача на користь позивача внесені ним в рахунок фінансування будівництва 160 290 гривень.
У зв'язку з вищенаведеним суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 79, 88, 209, 210, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 526, 530, 611 ЦК України, Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», суд
Позов задовольнити.
Розірвати Договір №1\25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А», який був укладений 30 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_1.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Банк Перший» в користь ОСОБА_1 160290,00 грн. (сто шістдесят тисяч двісті дев»яносто гривень), які були внесені відповідно до Договору №1\25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 30 травня 2008 року, а також 1603,00 грн. (одну тисячу шістсот три гривні) витрат по оплаті судового збору.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з моменту його проголошення через Шевченківський районний суд м. Львова.
Суддя: В. І. Кавацюк