ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
03 липня 2013 року № 826/6495/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової служби України Міністерства доходів і зборів України
провизнання протиправним та скасування наказу № 286-о від 05.04.2013, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Міністерства доходів і зборів України (далі по тексту - третя особа), в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ Державної податкової служби України від 05 квітня 2013 року № 286-о про звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ сектору діловодства та захисту інформації Управління внутрішньої безпеки Державної податкової служби України;
- зобов'язати Державну податкову службу України поновити майора податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ сектору діловодства та захисту інформації Управління внутрішньої безпеки Державної податкової служби України;
- зобов'язати Державну податкову службу України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з часу звільнення по дату поновлення на посаді.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на суперечність наказу Державної податкової служби України від 05 квітня 2013 року № 286-о вимогам Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 та Кодексу законів про працю України, оскільки остання стверджує, що не виявляла власного бажання на звільнення зі служби, про що свідчить рапорт про відкликання рапорту від 05 квітня 2013 року.
Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні 19 червня 2013 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у задоволенні позову. Спростовуючи позовні вимоги, зазначив, що оскаржуваний наказ є правомірним з огляду на подання рапорту позивачем від 05 квітня 2013 року із виявленням бажання на звільнення зі служби саме з 05 квітня 2013 року.
Враховуючи згоди сторін на розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження, суд, враховуючи приписи частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,
ОСОБА_1 з 03 березня 2000 року перебувала на службі в податковій міліції Державної податкової служби України.
Наказом Державної податкової служби України від 30 жовтня 2009 року № 1336-о майора податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) призначено на посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ сектору діловодства та захисту інформації Управління внутрішньої безпеки Державної податкової служби України.
Спірним наказом Державної податкової служби України від 05 квітня 2013 року № 286-о у зв'язку з реорганізацією ДПС України та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 року №1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 пня 1991 року №114, звільнено з посади та податкової міліції у запас за пунктом 64 підпунктом «ж» (за власним бажанням) майора податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ сектору діловодства та захисту інформації Управління внутрішньої безпеки Державної податкової служби України, 05 квітня 2013 року.
Згідно змісту вищезазначеного наказу, позивача звільнено на підставі рапорту останньої, в якому позивач просила звільнити її з 05 квітня 2013 року за власним бажанням.
Водночас, позивач стверджує, що наказ Державної податкової служби України від 05 квітня 2013 року № 286-о є протиправним, оскільки винесений всупереч рапорту позивача про відкликання рапорту про звільнення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
За загальним правилом будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі по тексту - Закон № 3723-XII) або спеціальним Законом у сфері проходження служби.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.
Відповідно до пункту 10 Положення № 114 користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до частини 5 пункту 8 Положення № 114 визначено вичерпний перелік за яких провадиться дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ:
- за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії;
- у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі;
- за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
- у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи);
за службовою невідповідністю;
- у разі скоєння злочину, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду;
- через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
- у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку;
- у разі неподання або подання недостовірних відомостей про майно, доходи, витрати, зобов'язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном; у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за корупційне правопорушення.
Судом встановлено, що 05 квітня 2013 року позивачем подано рапорт про звільнення у зв'язку з ліквідацією органу. Наказом Державної податкової служби України від 05 квітня 2013 року № 286-о майора податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ сектору діловодства та захисту інформації Управління внутрішньої безпеки Державної податкової служби України, звільнено із зазначеної посади з 05 квітня 2013 року згідно з пунктом "ж" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, за власним бажанням.
Підпунктом "ж" пункту 64 Положення 114 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
При цьому, пунктом 68 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Аналіз вищезазначеного дає підстави вважати, що згідно з пунктом 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Тобто тримісячний строк, встановлений вищезазначеною нормою стосується лише періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби та постановленням наказу про звільнення і є обов'язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків застосування такого строку не передбачено.
При цьому, як встановлено судом, керівництвом Державної податкової служби України підстави написання позивачем рапорту про звільнення не з'ясовувались, бесіда щодо звільнення не проводилась, поважність причин, що перешкоджають виконанню нею своїх посадових обов'язків, також не з'ясовувалась.
Пунктом 48 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ встановлено обов'язкове проведення атестації при звільненні зі служби, якщо звільнення проводилось по закінченню року з дня останньої атестації.
Згідно з Порядком проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 6 лютого 2001 року № 85, перед звільненням зі служби особам рядового та начальницького складу повинно бути надане скерування для проведення медичного огляду.
Судом неодноразово витребовувалась особова справи позивача, проте відповідачем зазначені документи не надані.
Крім цього, доказів проходження позивачем атестації протягом останніх чотирьох років служби не надано, проте, відповідачами в порушення вимог зазначеного Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ та Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, атестації позивача проведено не було та направлення для проведення медичного огляду не видавалось, що не заперечувалось і з боку представників відповідачів.
Слід звернути увагу, що 05 квітня 2013 року (відповідно до відмітки вхідної кореспонденції) позивачем подано рапорт про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням, проте зазначені обставини не прийняті до уваги Державною податковою службою України.
Листом Державної податкової служби України від 29 квітня 2013 року № 6/Д/08-0016 позивача повідомлено, що оскільки рапорт про відкликання рапорту про звільнення з посади та органів податкової міліції надійшов після видання наказу про звільнення та ознайомлення з ним він не може бути розглянутий по суті, у зв'язку з звільненням позивача із займаної посади.
Спростовуючи доводи позовної заяви, відповідачем зазначено, що як вбачається з акту про відмову в ознайомленні ОСОБА_1 з наказом ДПС України від 05 квітня 2013 року № 286-0 «Про звільнення» комісією у складі 3-х посадових осіб 5 ДПС України зазначений наказ про звільнення, ОСОБА_1 вручався 05 квітня 2013 року о 15-15 год., тобто після подання рапорту позивача про відкликання рапорту про звільнення.
Позивач в свою чергу, стверджує, що нею рапорт про відкликання рапорту про звільнення було подано до винесення спірного наказу.
Судом неодноразово витребовувались документи на підтвердження часу подання рапорту позивача про відкликання рапорту про звільнення (журнал вхідної кореспонденції, копію рапорту із відміткою про дату та час подання, тощо), водночас, документи, що надані відповідачем не дають змогу встановити час реєстрації зазначеного рапорту, тому суд приймає доводи позивача в цій частині як такі, що не спростовані матеріалами справи та доказами, доданими відповідачем до матеріалів справи.
Також, судом не беруться до уваги посилання відповідача на правомірність спірного наказу з огляду на прохання позивача у рапорті від 05 квітня 2013 року про звільнення останньої саме з 05 квітня 2013 року, оскільки такий зміст рапорту не має характер домовленості сторін про звільнення у більш короткий строк, до того ж позивач стверджує, що була вимушена під тиском подати рапорт про звільнення у зв'язку з ліквідацією.
На думку колегії суддів, такі дії відповідача суперечать вимогам пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, оскільки за його змістом, до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.
Крім того, згідно листка непрацездатності від 05 квітня 2013 року серії АВО № 687005 у період з 05 квітня 2013 року позивач перебувала на лікарняному. Отже, винесення оскаржуваного наказу від 05 квітня 2013 року № 286-о та безпосереднє звільнення позивача відбулося в період її тимчасової непрацездатності, що є порушенням трудових прав останньої.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівників.
Згідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
За таких обставин, можно дійти висновку, що ні загальним законом ні спеціальним законом не допускається розірвання трудових відносин, в данному випадку припинення державної служби, в період тимчасової непрацездатності працівника.
Аналогічна думка викладена у абзаці 2 пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9, де зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок.
Відповідно до пункту 24 Положення визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
Таким чином, дії ДПА щодо звільнення позивача зі служби за власним бажанням є неправомірними, тому позовні вимоги в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді підлягають задоволенню.
Крім цього, вирішуючи адміністративну справу по суті, судом враховано позицію Верховного Суду України, яка викладена в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 та обставину, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру Державна податкова служба України станом на 02 липня 2013 року знаходиться «в стані припинення», що, на думку суду, надає підстави для поновлення позивача на посаду та в орган з якого останню звільнено спірним наказом.
Крім цього, позивачем заявлено вимогу про зобов'язання Державної податкової служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з часу звільнення по дату поновлення на посаді.
З цього приводу суд вважає, за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається зі спірного наказу, при звільненні виплачено майору податкової міліції ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від09 квітня 1992 року № 2262-ХII із змінами та доповненнями, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з підпунктом 3.5.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499, особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.
У відповідності до частини 1 статті 2 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1982 № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» (ратифікована Україною 04.02.1994) (далі по тексту - Конвенція № 158) ця Конвенція поширюється на всі галузі економічної діяльності та на всіх осіб, які працюють за наймом.
Стаття 4 наведеної Конвенції встановлює, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
Згідно з положеннями частини 1 статті 8 Конвенції № 158 працівник, який вважає, що його звільнили необґрунтовано, має право оскаржити це рішення, звернувшись до такого безстороннього органу, як суд, трибунал у трудових питаннях, арбітражний комітет чи до арбітра.
Стаття 10 Конвенції закріплює, якщо органи, зазначені в статті 8 цієї Конвенції, з'ясовують необґрунтованість звільнення, і якщо вони відповідно до національних законодавства й практики не мають повноважень або не вважають за практично можливе відмінити рішення про звільнення та/або дати розпорядження чи запропонувати поновити працівника на колишній роботі, вони наділяються повноваженнями давати розпорядження про виплату відповідної компенсації чи іншої такої допомоги, яку можна вважати за доцільну.
Згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) (частина 7 статті 9).
Виходячи з вищенаведеного, Окружний адміністративний суд України зазначає, що з метою захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, з відповідача підлягає стягненню виплата грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що стосовно вимоги позивача про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд не може перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, замість органу, на який покладено такі повноваження.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, при всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тому, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи за межі позовних вимог та з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним і скасувати наказ Державної податкової служби України від 05 квітня 2013 року № 286-о про звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ сектору діловодства та захисту інформації Управління внутрішньої безпеки Державної податкової служби України.
3. Поновити майора податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ сектору діловодства та захисту інформації Управління внутрішньої безпеки Державної податкової служби України.
4. Стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2013 року до дня фактичного поновлення на роботі.
5. Відповідно до статті 256 КАС України постанову в частині поновлення майора податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ сектору діловодства та захисту інформації Управління внутрішньої безпеки Державної податкової служби України та у частині стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за один календарний місяць виконати негайно.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Судді В.М. Данилишин
І.А. Качур