Справа № 161/3739/13-ц провадження № 22-ц/773/1031/13 Головуючий у 1 інстанції:Кухтей Р.В.
Категорія: 27 Доповідач: Веремчук Л.М.
04 липня 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Веремчук Л.М.
суддів - Антонюк К.І., Овсієнка А.А.
при секретарі - Масляній С.В.,
з участю:
прокурора Турич Л.Т.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Гарщаль Г.В.,
представника третьої особи Осадовського Р.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та особи, яка приєдналась до апеляційної скарги - прокурора м. Луцьк Даніліна С.В. на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2013 року,
ОСОБА_4 в листопаді 2011 року звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Державний експортно-імпортний банк України" кредитного та іпотечного договорів недійсними. Позов мотивує тим, що 25.06.2008 року між ним та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк» (тепер - ПАТ) було укладено кредитний договір № 86708С13, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати йому кредитні кошти в сумі 570000 швейцарських франків з кінцевою датою повернення 24 червня 2015 року для оплати поточних потреб. Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором було укладено договір іпотеки № 86708Z15 та договір іпотеки № 86708Z16, за яким в іпотеку банку було передано чотирикімнатну квартиру в АДРЕСА_1 та двокімнатну квартиру в АДРЕСА_2. Вказує, що кредитні кошти в сумі 570000 швейцарських франків йому готівкою видані не були, а ними було проведено зарахування заборгованості за кредитними договорами № 86706С19 від 09.08.2006 року, № 86706С18 від 09.8.2006 року та № 86706С26 від 25.09.2006 року. Таким чином, вважає, що укладений кредитний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Просить визнати недійсним кредитний договір № 86708С13 від 25.06.2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк», визнати недійсним договір іпотеки № 86708Z15 від 25.06.2008 року, відповідно до якого було передано в іпотеку чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 80,20 кв.м. в АДРЕСА_1, скасувати запис з Державного реєстру іпотек зареєстрований за № 7451871 від 25.06.2008 року, та скасувати запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано за № 7450880 об'єкт обтяження.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 30 квітня 2013 року позов задоволено частково. Ухвалено визнати недійсним кредитний договір № 86708С13 від 25 червня 2008 року, укладений між ВАТ «Державно експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4 Визнано недійсним іпотечний договір № 86708Z115 від 25 червня 2008 року, укладений між ВАТ «Державно експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 зареєстрований в реєстрі за № 2607. Стягнуто з ПАТ «Державно експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_4 2823 грн. сплаченого судового збору.
Відповідач ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає, що рішення суду є прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 червня 2008 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 86708С13. Згідно даного договору банк зобов'язався надати, а позичальник отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені договором строки кредит в розмірі 570000 швейцарських франків з кінцевого датою погашення 24 червня 2015 року для оплати поточних потреб, за умови щомісячної сплати банку процентів за користування кредитом в розмірі річної процентної ставки 10, 24 % річних.
При укладенні оспорюваного кредитного договору сторони бажали настання певних правових наслідків, зокрема, ОСОБА_4 сподівався отримати кредитні кошти для оплати поточних потреб. Банк, в свою чергу, мав намір надати такі кошти, що і було зроблено. Дана обставина підтверджується відповідними меморіальним валютним ордером № 1 від 25.06.2008 року.
Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що реальне настання правових наслідків за договором не відбулося, кошти за цим договором позивач не отримав, оскільки відповідач без його волі передав їх на погашення трьох кредитів, які позивач мав у цьому банку, в тому числі кредит ОСОБА_4
Однак висновок суду першої інстанції про доведеність вимог позивача в частині визнання недійсним кредитного договору та недоведеність заперечень в цій частині з боку відповідача не відповідає встановленим обставинам справи. Крім того, в задоволенні вимоги позивача про скасування запису з Державного реєстру іпотек та скасування запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відмовлено на підставі того, що згідно п.п.1.1 Глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Затвердженого Наказом міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р., зареєстрованого в міністерстві юстиції України № 282/20595 від 22.02.2012 р. (далі - Порядок) нотаріус накладає заборону щодо відчуження нерухомого майна, майнових прав на нерухоме майно за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін правочину, у зв'язку з яким накладається заборона при посвідченні договору іпотеки нерухомого майна, майнових прав на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації.
Однак з таким висновком погодитись не можна з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які ;встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.
Згідно з ч.1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
Кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.
Посилання позичальника на те, що грошей з відкритого на його ім'я позичкового рахунку він не знімав, не може бути підставою для визнання кредитного договору та укладених у подальшому додаткових до нього договорів недійсними, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо зняття грошей з рахунку стосуються його виконання, а не укладення, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні.
Судом встановлено, що між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір у письмовій формі, як вимагається ч. 1 ст. 1055 ЦК України. Пунктом 2.3.1 цього договору було передбачено, що кредит надається банком ОСОБА_4 шляхом перерахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника відкритий у банку. Також судом встановлено, що 25 червня 2008 року банком були надані позичальнику кредитні кошти в сумі 570000 швейцарських франків шляхом перерахунку їх з позичкового рахунку позичальника на поточний рахунок позичальника, що підтверджується меморіальним валютним ордером №1 від 25.06.2008р., а також випискою по поточному рахунку №262030186438. Крім того, доводи позивача про не отримання ним коштів за кредитним договором спростовується і фактом укладення додаткових договорів від 15.07.2009р., 14.08.2009р., 29.01.2010р., своїм підписом на яких позивач підтвердив наведене.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла висновку, що судом першої інстанції допущено помилку в застосуванні норм матеріального права і безпідставно визнано договори недійсними.
Також не заслуговують на увагу колегії суддів доводи позивача про укладення договору під впливом обману та укладення удаваного договору кредиту з банком, оскільки ці поняття є взаємовиключними.
Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції у порушення вимог ч. 4 ст. 60, ст. ст. 57, 212 ЦПК України не врахував, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку підстав для цього. Проте суд вказані вимоги закону не виконав і мотиви неприйняття доказів, які подані відповідачем, не вказав.
Не встановлено колегією суддів і наявність подвійної сплати заборгованості за попередніми кредитними договорами, зокрема, як ОСОБА_4 і ОСОБА_8 особисто, так і ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за рахунок укладення кредитного договору від 25.06.2008р. Його пояснення про передачу грошей працівнику банку, який повинен був внести їх для погашення кредитів, неможливо перевірити, оскільки ці кошти передавались неофіційно, без належно оформлених доказів.
Згідно п.2.1 договору відповідно до положень та умов цього договору банк надає позичальнику кредит у сумі 570000 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 24.06.2015р. для оплати поточних потреб.
Відповідно до п.2.3.1 договору кредит надається позичальнику в безготівковій формі у валюті кредиту з одночасним утворенням заборгованості за кредитом на позичковому рахунку позичальника НОМЕР_1, відкритому у ВАТ»Укрексімбанк»м. Луцьк МФО 303547, після укладення усіх правочинів (договорів, угод), спрямованих на забезпечення зобов'язань позичальника за цим договором, як це зазначено у пункті 2.8 цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач використав отримані кредитні кошти для погашення заборгованості за іншими кредитними договорами, тобто для оплати поточних потреб, як і зазначено у п. 2.1 кредитного договору.
Також встановлено, що в суді першої інстанції не було правових підстав для залучення до участі у справі дружини позивача ОСОБА_8
Крім того, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції, зроблені на основі показів свідків, які не є належними та допустимими доказами, про перебування ОСОБА_4 25 червня 2008р. в м. Києві і неможливість його перебування у філії АТ «Укрексімбанку» у м. Луцьк в цей день. Зокрема, встановлено і підтверджено факт здійснення касових операцій ОСОБА_4 25 червня 2008 року у філії АТ «Укрексімбанк» у м. Луцьк, це підтверджується копіями касових документів, заявою на видачу готівки, заявами на переказ готівки від 25.06.2008р.
Крім того, у витягах з Державного реєстру іпотек від 19.10.2011р., з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 09.11.2011р. міститься інформація про реєстрацію іпотеки та заборона на нерухоме майно проведена нотаріусом 25 червня 2008 року, що підтверджує факт накладення заборони на нерухоме майно та реєстрацію його в реєстрі іпотек в зв'язку з укладенням та нотаріальним посвідченням іпотечного договору.
Згідно до Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій накладення заборони на нерухоме майно та реєстрація іпотеки не потребує присутності іпотекодавця.
Також суд першої інстанції безпідставно посилається як на доказ у справі на порушення 15.10.2011р. кримінальної справи по факту вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.
Згідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Аналізуючи положення ЦПК України, колегія суддів приходить висновку, що факт порушення кримінальної справи не немає відношення до визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів в даній справі і відповідно не може бути доказом.
У зв'язку з допущеними судом першої інстанції порушеннями норм матеріального права та невідповідністю його висновків обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.
Згідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки у задоволенні вимог позивача судом апеляційної інстанції відмовлено повністю, на користь відповідача стягується з позивача, сплачений банком судовий збір за розгляд справи апеляційним судом, який підтверджений належними доказами.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 30 квітня 2013 року в даній справі скасувати та ухвалити нове.
В позові ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 114 грн. (сто чотирнадцять гривень) 70 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді