Номер провадження № 22-ц/785/5169/13
Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д.
Доповідач Сватаненко В. І.
26 червня 2013 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Сватаненка В.І.
суддів - Артеменка І.А.,
- Суворова В.О.,
за участю секретаря - Павлін О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області - «Про виселення та зняття з реєстраційного обліку», -
05.12.2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення та зняття з реєстраційного обліку, за яким просила виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1, а також зняти їх з реєстраційного обліку за адресою вказаної квартири. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вказана квартира належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 14.04.2003 року, але відповідачі заважають позивачу розпоряджатись своє власністю, вчиняють сварки, не приймають участі у веденні спільного господарства.
Представник позивача позов свого довірителя підтримав, просив його задовольнити.
Відповідачі позов не визнали, заперечували проти його задоволення, надавши письмові заперечення, відповідно до яких пояснили, що за згодою позивача вони щомісячно сплачують 200 грн. за користування комунальними послугами, правила співжиття з позивачем вони не порушують.
Представник третьої особи ГУ ДМС України в Одеській області до суду не з*явився, будучи сповіщеним належним чином.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.
07.05.2013 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду, по якій просить скасувати рішення районного суду, ухвали нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, а також посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивачем не були обґрунтовані позовні вимоги та вони були недоведені.
Судом були встановлені наступні обставини.
ОСОБА_3 являється разом із чоловіком ОСОБА_6 співвласником 500/1000 квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 14.04.2003 року.
ОСОБА_4, який є сином позивача та ОСОБА_5, яка є дружиною останнього, зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном.
Відповідно до ст. 386 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином предметом даного позову є: захист права власності, який полягає в усуненні перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації місця проживання.
Відповідно до ст. 383 ЦК України, власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Позивач ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_4 та з 11.07.2003 року він мешкає в даній квартирі як член її родини, та за згодою позивача займає житлову кімнату площею 9,4 кв.м., яка є єдиним та постійним місцем його проживання.
23.11.2007 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 Подружжя проживає в зазначеній квартирі, яка належить позивачу, та використовує для проживання житлову кімнату площею 9,4 кв.м., яка була раніше надана ОСОБА_4 для проживання.
13.08.2008 року за згодою всіх мешканців квартири, в тому числі і позивача у вказаній квартирі було зареєстровано місце проживання відповідача ОСОБА_5, яка на сьогоднішній день проживає разом з ОСОБА_4 у вказаній квартирі.
Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилою приміщення або обмежений в праві користування ним не інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом відповідно до закону, відповідно до ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї, Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитись до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участі у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Згідно до ст. 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого рішення.
Як було встановлено районним судом під час розгляду справи з приводу вчинення сварок між позивачем та відповідачами до правоохоронних органів вони не звертались. Письмових домовленостей щодо порядку спільного проживання та користування квартирою між позивачем та відповідачами не було, за усною домовленістю відповідачі кожного місяця сплачують 200 грн. за користування комунальними послугами, які відповідачі споживають з метою забезпечення свого побуту, сплата суми коштів була встановлена позивачем, а також всі домовленості щодо оплати комунальних послуг виконуються відповідачами.
Правила співжиття відповідачами не порушуються, приймають участь у витратах родини на ремонт та утримання квартири як матеріально, так і за рахунок особистої праці.
Протилежного позивач не довела.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі ч. 1 ст. 59 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів цивільної справи не вбачається, що позивачем по справі були надані належні допустимі письмові докази на підтвердження доводів та позовних вимог.
Право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб.
Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є недоведеними та непідтвердженими, у зв'язку з чим неспроможними та такими, що не спростовують висновків суду, не маючи підстав та доведеності для задоволення позову.
Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Апеляційна скарга не містить доводів, які мають бути підставами для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду
Одеської області В.І. Сватаненко
В.О. Суворов
І.А. Артеменко
26.06.2013 року м. Одеса