Номер провадження № 22-ц/785/2982/13
Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.
Доповідач Дрішлюк А. І.
Категорія - 44
19.06.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Мизи Л.М., Заїкін А.П.,
при секретарі судового засідання Тищенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та Овідіопольського РВ ГУДМС України в Одеській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, усунення перешкод користуванні житловим будинком шляхом виселення та зняття з реєстрації за місцем проживання, -
встановила:
До Овідіопольського районного суду Одеської області 06 грудня 2012 року звернулись позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з позовом, в якому просили суд, визнати відповідачку ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунути перешкоди з її боку у користування житловим будинком та зобов'язати Овідіопольський РС ГУДМС України в Одеській області зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з належністю їм на праві приватної спільної часткової власності вказаного будинку та не проживанням останньої за вказаної адресою з моменту реєстрації, тобто з 29.05.2008 року.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2013 року було задоволено позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та Овідіопольського РС ГУДМС України в Одеській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, усунення перешкод користуванні житловим будинком шляхом виселення та зняття з реєстрації за місцем проживання.
13.02.2013 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2013 року. В обґрунтування посилалася на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. А саме посилалася на порушення судом норм ст.ст.127, 76, 213 ЦПК України. Посилалася на те, що суд не прийняв до уваги той факт, що відповідачка проживає та зареєстрована за спірною адресою з 29.05.2008 року, з нею проживають її діти, вона зареєструвалася за згоди своєї матері - ОСОБА_6, яка на той час була жива. Тобто вона не самоправно вселилася в жилий будинок, а була членом сім'ї одного з власників будинку - ОСОБА_7 Також посилалася на те, що суд першої інстанції неправильно застосував ч.3 ст.116 ЖК України, ст.ст.71, 72 ЖК УРСР.
В судовому засіданні представник відповідача - апелянта апеляційну скаргу підтримав. Звертав увагу колегії на те, що позивач увів в оману суд першої інстанції не повідомивши про те, що житлом користується разом з відповідачкою діти.
До матеріалів справи було приєднано висновок органу опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 18.06.2012 р. за № 01/01-25/2012 р., в якому він підтримав позицію апелянта та його апеляційну скаргу.
Позивачі та їх представник, в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Вважали рішення суду законним та обґрунтованим.
Представник Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області в судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи був сповіщений належним чином. У відповідності з вимогами ч.2 ст.305 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення учасників провадження, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2013 року підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Приймаючи рішення по справі суд виходив з того, що позивачі є власниками спірного жилого будинку, яке було набуто в порядку спадкування та розділено на підставі ухвали Овідіопольського райсуду Одеської області по справі № 1521/2666/12 від 25.06.2012 р., і тому позивачці ОСОБА_4, на праві приватної спільної часткової власності належить 1/3 частина, а позивачу ОСОБА_5 на підставі тієї ж ухвали суду належить 2/3 частин житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).
Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за спірною адресою: АДРЕСА_1 з 29.05.2008 року (а.с.9), не мала підстав для проживання на спірною адресою, оскільки всі правові підстави, зокрема рішення суду, на підставі яких вона спадкувала частину спірного майна були скасовані.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про необхідність задоволення позовних вимог, разом з тим, вважає, що правові підстави для задоволення позову та оцінка правової природи спірних правовідносин повинна бути уточнена.
Так, як вбачається з тексту рішення, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції одночасно посилався на норми ЖК УРСР (ст.ст. 71, 72, 116, 150, 156) та норми ЦК України (ст.ст. 316, 317, 355, 391, 405 ЦК України), тобто майже на всі норми, передбачені чинним законодавством, що регулюють відносини щодо житла та права користування ним. Між тим надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам слід було виходити з того, що як було заявлено в позові, позивачі є власником спірного майна, а для визначення обґрунтованості їх вимог необхідно визначити статус відповідачки, після чого вирішувати спір надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам.
Предмет спору (право користування ним) - житловий будинок і господарчі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які згідно свідоцтв на право на спадщину за законом, від 07.05.1993 року посвідчених державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Мірошниченко Л.М., зареєстрованих в реєстрі за № 1178, номер спадкової справи № 168/84 г., належали ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на праві спільної часткової власності в рівних частках по 1/3 кожному.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_9 - дядько позивача. Після його смерті відкрилася спадщина за законом, що складається із 1/3 житлового будинку і господарчих будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Після смерті спадкодавця ОСОБА_9 залишилися спадкоємці за законом першої черги, а саме, донька спадкодавця ОСОБА_11, син спадкодавця ОСОБА_12 та спадкоємець за законом другої черги, племінник спадкодавця, позивач ОСОБА_5.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_7 - батько позивача. Після його смерті відкрилася спадщина за законом, що складається із 1/3 житлового будинку і господарчих будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Після смерті спадкодавця ОСОБА_7 залишився один спадкоємець за законом першої черги, а саме позивач - син спадкодавця ОСОБА_5.
В 2008 році позивач ОСОБА_5 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом про визнання права власності на спадкове нерухоме майно. 04.04.2008 року Овідіопольський районний суд Одеської області своїм рішенням по справі № 2-994/08 позов ОСОБА_5 задовольнив у повному обсязі. За позивачем ОСОБА_5 було визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, і ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на спадкове майно у вигляді 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
На початку серпня 2009 року позивачу стало відомо, що 17.09.2007 року, згідно рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, по цивільній справі № 2-2148/2007, за позовом ОСОБА_6 до Овідіопольської селищної ради, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове нерухоме майно, позов був задоволений. Відповідно до вищевказаного рішення за ОСОБА_6, визнано право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на нерухоме майно у вигляді 1/3 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. На вказане рішення позивачем ОСОБА_5 була подана апеляційна скарга, яка була задоволена ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.09.2009 року, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.09.2007 року було скасовано, справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_6 померла. Після її смерті її доньки - ОСОБА_2 та ОСОБА_14 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, що лишилася після смерті спадкодавця ОСОБА_6, на нерухоме майно у вигляді 1/3 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, по 1/6 частині кожна. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.07.2011 року по справі № 362/11 вказані свідоцтва про право на спадщину за законом були визнані недійсними.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 08.02.2011 р. по справі № 2-326/11 було відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_14 та ОСОБА_2 в встановленні факту прийняття спадщини та визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Вирішуючи спір слід було виходити з того, що відповідачі хоча і мали статус члена сім'ї померлої ОСОБА_6, проте остання втратила статус власника спірного майна через скасування рішення суду, на якому воно ґрунтувалось, а її правонаступникам, в тому числі відповідачці по справі, було відмовлено у задоволені позову про визнання права власності в порядку спадкування.
Для набуття статусу члена сім'ї власника та отримання додаткових гарантій своїх прав передбачених для речових прав на чуже майно ЦК України та ЖК УРСР необхідним дотримання порядку вселення в житлове приміщення. На вказану обставину, звертав увагу Пленум ВСУ в постанові № 2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» в п. 9, запроваджуючи механізм визначення факту набуття права користування житловим приміщенням для наймача, проте який може бути використаний для відносин пов'язаних з користуванням житловим приміщенням, що належить на праві приватної власності. В справі яка розглядається позивачка такий статус втратила через скасування рішення на користь її матері ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування, оскільки остання за життя могла порушувати питання про наявність у неї сервітутного права користування спірним майном як члена родини померлого ОСОБА_7. При цьому її право користування виникло з моменту вселення та реєстрації місця проживання що 1993 році, про що свідчить копія домової книги приєднаної до матеріалів справи. Втім відповідачка ОСОБА_2 маючи такий статус за життя свого вітчима, його втратила в зв'язку з вибуттям до іншого постійного місця проживання через укладання шлюбу. Після її повернення в реєстрації місця проживання через незгоду власників їй було відмолено, про що свідчить наявність запису про неї, але з відсутності реєстрації в домової книзі. Реєстрація її місця проживання відбулось тільки тоді, коли нею було отримано свідоцтво про право на спадщину, яке потім було скасовано вищевказаним рішенням суду.
Таким чином, позивачі як власники жилого приміщення, чиє право не оспорено та не скасовано, мають право відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 391 ЦК України порушувати питання про усунення перешкод ним в користуванні жилим приміщенням в тому числі шляхом виселення з жилого приміщення. Щодо посилання сторони відповідача те, що позивачі приховали від суду першої інстанції наявність дітей, які мешкають за спірною адресою, то колегія суддів виходить з наступного. Вказана обставина, з врахуванням особливостей сучасного апеляційного провадження, коли апеляційний суд позбавлений права повернути справу на новий розгляд, в зв'язку з дефектністю суб'єктного складу повинна бути оцінена як така, що впливає на правильність прийнятого рішення або не впливаючи на нього. При цьому відсутність висновку органу опіки та піклування на момент винесення рішення суду не було процесуальною перешкодою для його прийняття, оскільки його отримання законом не передбачено та не впливало на обгрунтованість висновків суду. Крім того, апеляційним судом було отримано висновок та приєднаний до матеріалів справи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, яка з врахуванням викладеного має скоріше соціальний, аніж правовий характер, колегія зауважує, що слід відрізняти фактичне використання житлової площі, та право користування нею, яке до того ж повинно підтверджуватися відповідної реєстрацією. При цьому згідно з ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. З наведеної норми національного законодавства слід зробити висновок, що особи до десяти років самостійно не можуть визначати своє місце проживання. Відповідачка має двоїх дітей ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якого вказаний ОСОБА_16 (а.с. 48) та ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_6 р., батьком якого вказаний ОСОБА_18. При цьому право користування житлом у відповідачки припинилось через скасування титулу власності, інше право користування (як член родини) вона втратила, ще до народження дитини, та після повернення його не набула. Конституція України гарантує право на житло (ст. 47), одночасно впроваджуючи шляхи його задоволення. На розвиток вказаної норми ст. 176 СК України батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом. Позивачі по справі не є батьками дітей, а спірне майно, щодо якого порушено питання про виселення, не є власністю будь-якого зі сторони відповідача, тому у суду були підстави для прийняття рішення про задоволення позову з врахуванням наведеної кваліфікації спірних правовідносин.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2013 року - відхилити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду
Одеської області А.І. Дрішлюк
Л.М. Миза
А.П.Заїкін