27 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Головачова Я.В., Поливач Л.Д .
при секретарі Охневській Т.В.
розглянула в відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного територіально - галузевого об'єднання «Південно -Західна залізниця»
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 вересня 2012 року
за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально - галузевого об'єднання «Південно - Західна залізниця» (далі ДТГО «Південно - західна залізниця»), третя особа: начальник вагонної дільниці станції Київ - Пасажирський Південно -Західної залізниці Соломаха Павло Іванович про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В січні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДТГО «Південно -Західна залізниця», у якому. з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ № 2641/ос від 14.11.2011 року про припинення трудового контракту, поновити його на роботі на посаді начальника пасажирського поїзду та стягнути 34 722,90 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказував, що його звільнення відбулося незаконно, оскільки будь-яких порушень при виконанні своїх трудових обов'язків він не вчиняв, а перевірка щодо перевезення безквиткових пасажирів проведена з порушенням вимог Інструкції про проведення контрольно-ревізійної роботи на залізничному транспорті України, затвердженої наказом першого заступника Міністра транспорту України № 196-ц від 30.06.1999 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 вересня 2012 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ про припинення трудового договору (контракту) № 2641/ос від 14.11.2011 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника поїзду пасажирських вагонів Вагонної дільниці станції Київ -Пасажирський ДТГО «Південно - Західна залізниця» з 10.11.2011 року. Стягнуто з ДТГО «Південно - Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 34 722.90 грн. та судовий збір в дохід держави в сумі 347,22 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу ,в якій посилається на порушення судом процесуального та матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема,що судом не враховано, що позивач не заперечував наявність фактів порушення ним Інструкції начальника пасажирського поїзду № 0003 частині неналежного виконання заходів, пов'язаних із перевезенням безквиткових пасажирів у поїзді № 54 про що також свідчить відсутність будь-яких записів рейсовому журналі. Згідно з підпунктами 2, 3 п. 12 посадової інструкції начальник поїзду несе персональну відповідальність за перевезення безквиткових пасажирів та надлишкового багажу у вагонах поїзда. Суд не звернув уваги на те, що акти перевірки які є належними доказами у справі, та дії ревізорів у законному порядку не оскаржувалися. Суд безпідставно дав власне тлумачення умовам контракту та нівелював факт порушення позивачем посадової інструкції.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки в судове засідання не повідомив.
Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторін, або інших осіб, які беруть участь у справі,належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи в апеляційному суді.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,згідно контракту № 884 від 27 жовтня 2009 року позивач ОСОБА_1 працював у вагонній дільниці станції Київ - Пасажирський на посаді начальника пасажирського поїзда. Термін дії контракту - до 27.10.2014 року (а.с.5-8).
Згідно з підпунктом «а» пункту 17 контракту від 27.10.2009 року укладеному між вагонною дільницею станції Київ-Пасажирський та ОСОБА_1 працівник може бути звільнений, а контракт розірваний з ініціативи роботодавця , закінчення терміну його дії у разі встановлення факту перевезення безквиткові пасажирів або надлишкової ручної поклажі.
13.10.2011 року позивач виконував обов'язки начальника поїзда № 54 сполученням Київ - Санкт - Петербург.
Згідно з актами № 008559, № 008560, № 008561 від 13.10.2011 року у вагоні № потягу № 54 на дільниці Київ - Ніжин було виявлено одного безквиткового пасажира, у вагоні № 7 - чотири безквиткових пасажира, а у вагоні № 2 на дільниці Київ - Чернігів - два безквиткових пасажира.
Згідно з протоколом оперативної наради засідання комісії по розгляду порушень посадових обов'язків та трудової дисципліни працівниками Вагонної дільниці станції Київ - Пасажирський ПЗЗ від 15.10.2011 року вирішено за порушення п. 17-а контракту, за перевезення безквиткових пасажирів розірвати контракт з ОСОБА_1
Згідно з наказом № 2557/ос від 31.10.2011 року ОСОБА_1 звільнено з роботи п. 8 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення стало порушення п. 17-а контракту, а саме перевезення безквиткових пасажирів, що встановлено актами від 13.10.2011 рок
Згідно з наказом № 2640/ос від 14.11.2011 року наказ № 2557/ос від 31.10.20 року скасовано та перенесена дата звільнення на 10.11.2011 року у зв'язку перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному листку.
Згідно з наказом № 2641 /ос від 14.11.2011 року ОСОБА_1 звільнено з роботи п. 8 ст. 36 КЗпП України з 10.11.2011 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що порушень умов контракту щодо заборони перевезення безквиткових пасажирів позивач не допускав та відповідачем не доведено факту перевезення безквиткових пасажирів вагонах поїзду, начальником якого був позивач.
Такі висновки суду зроблено щодо всіх заявлених позивачем вимог та на підставі поданих сторонами доказів, яким дана правильна оцінка. У рішенні наведені мотиви, з яких суд надає перевагу одним доказам над іншими і його висновки в цій частині є обґрунтованими.
Судом повно та всебічного з'ясовані обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін та застосовані правові норми, які регулюють дані правовідносини, з огляду на що рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, є законним та обгрунтованим і підстав для його скасування не вбачається.
Як вбачається дана цивільна справа розглядалася судами неодноразово і згідно ухвали Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 березня 2013 року скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року,якою рішення Шевченківського районного суду и. Києва від 6 вересня 2012 року про задоволення позову ОСОБА_1 залишено без змін.
При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що задовольняючи позов ОСОБА_1, суди в порушення ст. 212 ЦПК України не дали належної оцінки умовам укладеного із ОСОБА_1 контракту, яким передбачені особливі умови її відповідальності та припинення дії контракту, та, дійшовши висновку про те, що ревізія, за результатами якої було виявлено факт провезення безквиткових пасажирів, проведена з порушенням Порядку проведення перевірок пасажирських поїздів в системі залізничного транспорту України, отже її результати не можуть бути визнані правомірними, не звернули уваги на те, що підставою для припинення контракту є лише встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів, підтвердженого актом,який не спростований позивачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Перевіряючи законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції під час нового апеляційного розгляду справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що самі по собі акти не доводять факту перевезення безквиткових пасажирів, оскільки інших належних доказів на підтвердження такого факту відповідач не надав.
Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, .яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Тобто, за змістом зазначеної норми обрання способу захисту свого порушеного права та права визначення предмету та правових підстав позову, законом передбачено виключно позивачеві.
Звернувшись до суду з даним позовом ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим,що його звільнення відбулося на підставі актів від 13 жовтня 2011 року складених з порушенням норм,які регулюють повноваження посадових осіб та процедуру щодо їх складення і задовольняючи ці вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем на підтвердження цих вимог надані відповідні докази .
Так, згідно з п. 18.6 та п. 18.8 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 року за № 310/13577 з послідуючими змінами, якщо під час здійснення контролю поїзда виявлено пасажира без проїзного документа, то він вважається безквитковим і повинен сплатити штраф та оплатити проїзд від станції посадки до місця призначення. Якщо пасажир не має грошей для оплати штрафу та проїзду, то він повинен залишити поїзд.
Таке ж положення міститься у п. 3.2 Порядку проведення перевірки пасажирських поїздів в системі залізничного транспорту України.
Судом встановлено, що в актах перевірки від 13.10.2011 року зазначено про те, що безквиткові пасажири від сплати штрафу та тарифу відмовилися, проте будь-яких доказів про їх висадку з поїзду не надано та не зазначено прізвище зазначених пасажирів та обставини знаходження їх у вагоні тощо, як то передбачено п. 6.8.1, п. 6.11.5 Інструкції про проведення контрольно-ревізійної роботи на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Першого заступника Міністра транспорту України - Генерального директора Укрзалізниці від 30.06.1999 року № 196-ц.
Крім цього, на бланках обліку населеності і витрат постільної білизни у вагонах № 2, 6, 7 ( а.с. 69-71) будь-які відмітки, що при ревізії перевірялися правильність обліку витрат постільної білизни та наявність у пасажирів квитків, як то передбачено п. 6.6.12 вищевказаної Інструкції відсутні, будь-якими іншими доказами ці факти не підтверджені.
Таким чином, підстав вважати, що позивачем не спростовані акти від 13 жовтня 2011 року не вбачається. Звернувшись до суду з даним позовом позивач обрав саме такий спосіб захисту свого порушеного права та обгрунтував своє незаконне звільнення відсутністю факту перевезення в вагоні № 6 безквиткових пасажирів та, відповідно, незаконністю складених про це актів від 13 жовтня 2011 року,на підставі яких було його звільнено, а тому оскарження безпосередньо законності актів та дій ревізорів, які його складали, в даному випадку, не є обов'язковим.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем порушено вимоги Інструкції начальника пасажирського потягу № 0003 колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивач був звільнений за порушення підпункту «а» пункту 17 контракту, а не з будь-яких інших підстав. Встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі, як то передбачено підпунктом «а» пункту 17 контракту є самостійною підставою для звільнення. Проте таких фактів, як зазначалось, судом першої інстанції встановлено не було.
У зв'язку з наведеним, неможливо погодитись з доводами апеляційної скарги про неналежну оцінку доказів та невідповідність викладених у рішенні суду висновків обставинам справи,ці доводи не відносяться до тих, з якими процесуальне законодавство пов'язує необхідність скасування або зміну рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303,304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об,єднання «Південно-Західна залізниця» відхилити.
Рішення районного суду м. Києва від 20126 вересня 2012 року залишити без зміни .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий
Судді