Справа № 2/369/172/13
іменем України
21.03.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Медвідь Н.О.
при секретарі Ковтонюк К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ПАТ «Ерде Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на земельну ділянку, та визнання права власності на неї, -
Позивач ПАТ «Ерде Банк» звернувся до суду з даним позовом до відповідача посилаючись на те, що 20.02.2009 рішенням Печерського районного суду міста Києва задоволено позов ВАТ "ЕРДЕ БАНК", правонаступником якого є ПАТ "ЕРДЕ БАНК", щодо стягнення з з відповідача, заборгованості за договором кредиту від 07.12.2007 в розмірі 533 361,97 гр.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 07.12.2007 між сторонами укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Києво- Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 495. Згідно з умовами іпотечного договору відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку загальною площею - 0,0800 га (кадастровий № 3222410600:01:017:0095), розташовану у АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування жилого будинку і госпспоруд.
На момент укладення іпотечного договору виникнення у відповідача права власності на земельну ділянку підтверджувалося договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 07.12.2007 між відповідачем та ОСОБА_3.
Згідно з п. 4.4.12. іпотечного договору відповідач повинен був протягом 12 місяців з моменту подачі відповідної заяви отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, що є предметом іпотеки. А відповідно до пункту 4.4.13. іпотечного договору - на наступний робочих день після отримання державний акт на право власності на земельну ділянку відповідач повинен був внести відповідні зміни до іпотечного договору.
Для примусового виконання виконавчого листа по справі № 2-875/09, виданого 18.03.2009 Печерським районним судом міста Києва на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 20.02.2009 відкрите виконавче провадження № 29705985, яке 11.05.2012 об'єднане разом із виконавчим провадження № 29706115 у зведене виконавче провадження № 32532173. Виконавча служба не зможе реалізувати спірну земельну ділянку, оскільки станом на сьогоднішній день відповідач ще не отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.
Виконавчій службі не вдалося знайти достатньої кількості майна, продаж якого дозволив би погасити наявну заборгованість відповідача .
Тому просив звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, який посвідчений приватним нотаріусом Києво- Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 495, а саме на земельну ділянку загальною площею - 0,0800 га (кадастровий № 3222410600:01:017:0095), розташовану у АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування жилого будинку і госп.споруд. та визнати за позивачем права власності на цю земельну ділянку. Всі судові витрати стягнути з відповідача.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала.
Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на ст..ст. 125, 126 ЗК України, якими закріплено право виникнення та оформлення цього права на земельну ділянку , вважає, що на момент укладення іпотечного договору право власності на предмет іпотеки за відповідачем оформлено не було, як не оформлено і на момент подачі позивачем позовної заяви до суду.
Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.
Як видно з іпотечного договору перехід права власності до позивача на предмет іпотеки можливий лише в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», яка не передбачає судового порядку визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодерджателем.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, вбачається, що 20.02.2009 Печерським районним судом м. Києва було задоволено позов позивача до відповідача та стягнуто заборгованість за кредитним договором №38/07-ІІАМ від 07.12.2007 в забезпечення виконання якого було укладено іпотечний договір між сторонами.
18.03.2009 року на виконання вказаного рішення Печерського районного суду м. Києва було видано виконавчий лист № 2-275, який перебуває на виконання Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції.
Тому задоволення даного позову надасть можливість позивачу подвійного стягнення з відповідача заборгованості що буде складатись з суми заборгованості за кредитним договором що була стягнута рішенням Печерського районного суду м. Києва, та визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, що є предметом іпотечного договору.
Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:
Судом встановлено, що 20.02.2009 рішенням Печерського районного суду міста Києва задоволено позов ВАТ "ЕРДЕ БАНК", правонаступником якого є ПАТ "ЕРДЕ БАНК", щодо стягнення з відповідача, заборгованості за договором кредиту № З 8/07-11АН від 07.12. 2007 в розмірі 533 361,97 гривень, судового збору у розмірі 1 700,00 гривень та 30,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 07.12.2007 між сторонами було укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 495. Згідно з умовами іпотечного договору відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку загальною площею - 0,0800 га (кадастровий № 3222410600:01:017:0095), розташовану у АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування жилого будинку і госп. Споруд..
В підтвердження своїх вимог, представник позивача посилається на те, що на момент укладення іпотечного договору відповідач мав право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12. 2007 укладеного між відповідачем та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 494.
Згідно з пунктом 4.4.12. іпотечного договору відповідач повинен був протягом 12 місяців з моменту подачі відповідної заяви отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, що є предметом іпотеки.
Судом також встановлено, що на підставі Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20.02.2009 відкрите виконавче провадження, але виконавча служба не зможе реалізувати спірну земельну ділянку, оскільки станом на сьогоднішній день відповідач ще не отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.
Так, дійсно згідно ч.3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі).
Але як пояснив представник позивача в судовому засіданні, на момент укладення іпотечного договору у відповідача виникло право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеного 07.12.2007 між відповідачем та ОСОБА_3.
Частина І статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Проте на момент укладення іпотечного договору право власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 оформлено не було, як не оформлено і до цього часу.
Крім цього посилання позивача на ст. 392 ЦК України є необґрунтованим, оскільки положення даної статті передбачає право саме власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
В даному випадку, а ні позивач, а ні відповідач не є власниками спірної земельної ділянки.
Згідно п. 7.2 іпотечного договору укладеного 07.12.2007 між сторонами Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь- якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.»
Як вбачається з цього пункту перехід права власності до позивача на предмет іпотеки можливий лише в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», яка не передбачає судового порядку визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодерджателем.
Більше того, 20.02.2009 Печерським районним судом м. Києва було задоволено позов позивача та стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором №38/07-ІІАМ від 07.12.2007.
18.03.2009 року на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва було видано виконавчий лист № 2-275, який перебуває на виконання Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції.
Тобто цим рішенням вже стягнуто суму заборгованості за кредитним договором, а задоволення даного позову потягне подвійне стягнення з відповідача заборгованості.
Відповідно до п. З ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ст. З ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду саме за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Як свідчать матеріали справи, а також твердження представника позивача, ним не обґрунтовано та не надано жодних доказів, які б вказували на правові підстави для задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення глави 54 ЦК України щодо правил укладання договорів купівлі-продажу, щодо зобов»язань , які виникають між сторонами після укладення такого правочину, також ст.. 328 ЦК України, яка закріплює підстави набуття права власності, суд вважає позовні вимоги необгрунтованими, а тому факт порушення прав позивача відсутній.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Представник позивача не довів тих обставин на які посилався як на підставу своїх вимог, не надав докази в обґрунтування цих вимог, не спростував тих обставин на які посилався представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є його обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював відповідачу та його представнику їх права та обов»язки.
Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст..ст.57-59 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 509, 526, 1049, 1054 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку» ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-
В позові ПАТ «Ерде Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на земельну ділянку, та визнання права власності на неї - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: