Дата документу Справа №
Справа № 22-ц/778/3522/13 Головуючий у 1 інстанції: Плечищева О.В.
2013 р. Суддя-доповідач: Савченко О.В.
„25" червня 2013 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Кочеткової І.В., Стрелець Л.Г.
при секретарі: Мосіній О.В.
за участю прокурора: Кавун А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою в.о. прокурора Оріхівського району Запорізької області в інтересах держави на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комишувахської селищної ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права власності за набувальною давністю, -
У січні 2012 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до Комишувахської селищної ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
У позові зазначала, що з жовтня 1970 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3
Під час шлюбу, на підставі отриманого ОСОБА_3 свідоцтва на забудову на земельній ділянці, виданій за рішенням загальних зборів колгоспників від 28.06.1972 року, протокол № 4, протягом 1973-1975 років разом із чоловіком побудували за власний рахунок житловий будинок у АДРЕСА_1, в якому вона разом із родиною проживає до теперішнього часу та зареєстрована, що підтверджується паспортними даними та домовою книгою.
У вересні 1983 року Запорізьким МБТІ було проведено інвентаризацію зазначеного будинку, складені оціночний акт на домоволодіння, експлікація до плану житлового будинку та викопіровка.
За даними земельно-кадастровою книги № 61 від 09.03. 1988 року земельна ділянка площею 0,12 га, на якій розташований будинок, числиться за ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_3 помер.
Після його смерті вона звернулася до приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину, однак у зв"язку із відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок 08.06.2011 року нотаріусов була винесена постанова про відмову вчиняти нотаріальну дію.
Посилаючись на те, що у зазначеному будинку вона зареєстрована та постійно проживає понад 28 років, безперервно користується як будинком, так і допоміжними, господарськими будівлями та спорудами, однак можливості оформити право власності на вказаний будинок на своє ім"я прзбавлена, в порядку ст. 344 ЦК України просила визнати за нею право власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ.А; сіней літ.а, сарая літ. Б, вбиральні літ.В, паркану № 1, басейну № 2, воріт № 3, розташованих на земельній ділянці розміром 1340 кв.м, з правом реєстрації у відповідних органах.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю задоволені.
Визнано за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на нерухоме майно- житдовий будинок з господарсько- побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ.А; сіней літ.а, сарая літ. Б, вбиральні літ.В, паркану № 1, басейну № 2, воріт № 3, розташованих на земельній ділянці розміром 1340 кв.м, з правом реєстрації в органах БТІ.
У квітні 2013 року прокурор Оріхівського району Запорізької області подав в інтересах держави на вказане рішення суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд зобов"язаний прийняти рішення, зокрема, щодо наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов"язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте зазначеним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом , з16 жовтня 1970 року позивач ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1(а.с.17,18).
В період шлюбу ОСОБА_3 виконавчим комітетом Оріхівської районної ради депутатів трудящих було видано свідоцтва на забудову протягом 1973-1975 років садиби на земельній ділянці площею 0,07 га, виділеній рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу „Радянська Україна" від 28.06.1972 року, протокол № 4, у АДРЕСА_1(а.с.4,5).
Після закінчення будівництва у 1975 році житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 у виконкомі місцевої ради зареєстрований не був, в подальшому право власності на цей будинок також офрмлено не було (а.с.8,9), що стало підставою винесення приватним нотаріусом Орізхівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 постанови від 08.06.2011 року про відмову у видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок після смерті її чоловіка ОСОБА_3.( а.с.33).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на вказаний будинок в порядку набувальної давності, суд послався на те, що відповідач по справі не заперечував проти позову та виходив з того, що ОСОБА_2, користуючись будинком з 1973 року, стала добросовісним набувачем, оскільки заволоділа майном правомірно, володіла ним добросовісно та безперервно більше 10 років, але не встигла приватизувати.
З вказаним висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, судом не враховано вимоги ч.4 ст.174 ЦПК України про те, що у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про задоволення позову лише у випадках наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи.
Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п"яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Таким чином, за змістом вказаної норми умовами виникнення права власності за давністю володіння є: добросовісність, відкритість, безперервність, тривалість володіння.
При цьому добросовісність володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно, отже встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.
Між тим, в обгрунтування добросовісності володіння позивач посилалася на те, що житловий будинок по АДРЕСА_1, в якому вона разом із родиною проживає до теперішнього часу та зареєстрована, що підтверджується паспортними даними та домовою книгою, був побудований у період шлюбу нею та її чоловіком ОСОБА_3 за спільні кошти на виділеній йому земельній ділянці, а до вказаних правовідносин ст. 344 ЦК України застосовуватися не може.
Відкритість володіння означає, що особа не приховує свого статусу від інших осіб, не приховує факту, що вона не є власником майна, але володіє і користується таким майном як власник.
Тривалість володіння означає, що для виникнення права власності на нерухоме майно особа повинна ним проволодіти протягом 10 років.
При цьому набувальна давність, як спосіб набуття права власності на житловий будинок, застосовується лише з моменту державної реєстрації житла, що є обов"язковою вимогою, яку необхідно виконати для набуття права власності.
Згідно роз"яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року з подальшими змінами „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.
З 1 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, ст. 182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід, припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов"язковій державній реєстрації підлягають речові правата обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Таким чином, задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок за набувальною давністю, суд не визначився з характером спірних правовідносин, неправильно застосував норму матеріального права, оскільки ознака добросовісності володіння у розумінні ст. 344 ЦК України по справі встановлена не була, суд також не звернув уваги і на відсутність державної реєстрації спірного будинку.
З огляду на викладене, рішення суду підлягає суасуванню у відповідності до п.4 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу в.о. прокурора Оріхівського району Запорізької області в інтересах держави задовольнити.
Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2012 року по даній справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: