Справа №583/916/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Олійник Оксана Вікторівна
Номер провадження 22-ц/788/1353/13 Суддя-доповідач - Лузан Л. В.
Категорія - 30
26 червня 2013 року м.Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Лузан Л. В.,
суддів - Криворотенка В. І., Дубровної В. В.,
за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
на заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2013 року
у справі за позовом Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до ОСОБА_3
про стягнення виплаченої допомоги по тимчасовій втраті працездатності,
Заочним рішенням суду від 04 квітня 2013 року відмовлено у задоволенні позову .
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог з тих підстав, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.
ОСОБА_4 перебуває у трудових відносинах зі Східною філією ТОВ «Нафтозахист Україна», є застрахованою особою на випадок тимчасової втрати працездатності.
Внаслідок перебування ОСОБА_4 на лікарняному за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності йому була виплачена допомога з тимчасової втрати працездатності у вигляді 100 % розміру заробітку за період з 14.08.2012 р. по 23.08.2012 р. в сумі 423,36 грн. (а.с. 7, 11).
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 423 грн. 36 коп., Виконавча дирекція Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності посилалась на те, що ОСОБА_4 отримав травму невиробничого характеру внаслідок неправомірних дій відповідача. Посилаючись як на правову підставу позову на положення ст. 1191 ЦК України, виконавча Дирекція Фонду вважала, що провівши ОСОБА_4 за рахунок Фонду оплату його листка непрацездатності, тобто відшкодувавши заподіяну йому з вини ОСОБА_3 шкоду, має право зворотної вимоги (регресу) до виної особи у розмірі виплаченої допомоги.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення названої суми з ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством не передбачене право страховика, який виплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором особистого страхування, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.
Колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову, висновки суду відповідають матеріалам справи та вимогам закону. При цьому виходить з наступного.
Так, згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма, яка міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Разом з тим правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З названої норми права вбачається, що до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі ж проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.
Слід також зазначити наступне.
Статтями 512, 993, 999 ЦК України, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року (далі - Основи) та Законом України від 18 січня 2001 року N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (далі - Закон N 2240-III) визначаються принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правова основа, економічні механізми і організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.
Преамбулою Закону N 2240-III передбачено, що він визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок, зокрема, тимчасової втрати працездатності та ін. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Статтею 5 Закону N 2240-III визначені основні принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, якими, зокрема, є : обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; відповідальність роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.
Згідно з п. 1 ст. 2 Закону суб'єктами страхування є: страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; страхувальник - роботодавець; застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Об'єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.
Таким чином, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є обов'язковим особистим страхуванням.
Ні Основи, ні Закон N 2240-III, ні норми глави 67 ЦК України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом N 2240-III, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.
Колегія суддів вважає, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції правомірно керувався правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України у постанові від 12 вересня 2011 року за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки вони обов'язкові для усіх судів України. Доводи апеляційної скарги про протилежне не можна визнати обґрунтованими. Згідно з ч.2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були повно та всебічно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відхилити.
Заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий -
Судді -