25 червня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого : Качана В.Я.
Суддів: Панченка М.М., Барановської Л.В.
при секретарі: Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року про у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановила:
У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 911 132,60 грн., що еквівалентно 12 152,99 грамів золота 585 проби відповідно до курсу банківських металів НБУ станом на 19.03.2013 року та судовий збір у сумі 3 219,00 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить суд скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, а також, на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам законодавства.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 25.02.2009 року було написано розписку, відповідно до якої ОСОБА_1 у зв'язку із розподілом майна ЗАТ «Фаетон Плюс» та ТОВ «Персей ФП» залишається винним ОСОБА_3 11 533,63 грами золота 585 проби та зобов'язується повернути до 01.05.2010 року.
Справа № 2-2610/19845/12
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8202/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Качан В.Я.
Вирішуючи питання про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався нормами законодавства, які регулюють договірні відносини, зокрема, договір позики, та при вирішенні даного спору застосував норми параграфа І глави 71 ЦК України.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки у відповідності до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з матеріалів справи, сума боргу в гривневому еквіваленті значно перевищує десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, проте договору позики, укладеного у письмовій формі, між сторонами укладено не було.
Разом з тим, при вирішенні даного спору суд першої інстанції в своєму рішенні посилається на розписку від 25.02.2009 року, як підтвердження укладення договору позики між позивачем та відповідачем.
Проте, в даному випадку судом першої інстанції не взято до уваги, що зазначена розписка свідчить лише про те, що ОСОБА_1 у зв'язку із розподілом майна ЗАТ «Фаетон Плюс» та ТОВ «Персей ФП» залишається винним ОСОБА_3 11 533,63 грами золота 585 проби та зобов'язується повернути до 01.05.2010 року, проте сам факт передачі в позику золота відсутній.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_3 ні грошові кошти, ні золото ОСОБА_1 передано в позику не було, тому договору позики між сторонами укладено не було, а тому позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року постановлено з порушенням норм матеріального права, а саме застосовано норми чинного законодавства, які застосуванню в даному випадку не підлягали, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов хибного висновку, тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року про у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: