25 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Шиманського В.Й.
при секретарі: Іванову Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою через представника ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2013 року в справі за скаргою ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_3, головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції в м. Києві Ченківський О.О. на постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження,
у квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив зупинити стягнення на підставі виконавчого листа, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження, зобов'язати головного державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Ченківського О.О. винести постанову про відмову у відкритгі виконавчого провадження на підставі виконавчого листа.
В обгрунтування скарги посилався на те, що державним виконавцем грубо порушено право боржника на самостійне виконання рішення, оскільки оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження із пропозицією самостійного виконання рішення суду до 19.02.2013 року була надіслана боржникові лише 05.03.2013 року, при чому не рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Крім того, зареєстрованим місцем проживання боржника є квартира АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва, а тому виконавче провадження на думку скаржника відкрито не за підвідомчістю.
Постанова про арешт майна боржника від 18.02.2013 року та оголошення заборони на його відчуження також була направлена ОСОБА_1 лише 07.03.2013 року та отримана 20.03.2013 року, при цьому за твердженням скаржника з вказаної постанови не зрозуміло на яке саме майно боржника накладено арешт та заборону відчуження, що також порушує його право володіти, розпоряджатися та користуватися своєю власністю.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 14.05.2013 року в задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову про задоволення скарги. Посилається на неправильне застосування норм процесуального права. А саме, постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.02.2013 року, всупереч ч. 1 ст. 31, ч. 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», була надіслана 05.03.2013 року простою кореспонденцією та отримана лише 20.03.2013 року. Цього ж дня було отримано постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18.02.2013 року, яка була надіслана не вчасно 07.03.2013 року та винесена коли боржнику було встановлено строк на самостійне виконання рішення до 19.02.2013 року.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Інші учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, а тому колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у сумі 120 000 грн., 3% річних у сумі 6 558 грн. 90 коп., інфляційних збитків у розмірі 6 346 грн. 05 коп. та судового збору у сумі 1330 грн., 30.01.2013 року видано виконавчий лист №2/2605/6166/12.
Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Ченківського О.О. 12.02.2013 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1, який проживає АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 134 234 грн. 95 коп. заборгованості та запропоновано боржнику самостійно виконати рішення до 19.02.2013 року.
18.02.2013 року головним державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві ЧенківськимО.О. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, при цьому накладено арешт на все майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.
З матеріалів справи вбачається, що постанова від 12.02.2013 року про відкриття виконавчого провадження ВП №36466874 надіслана боржнику 05.03.2013 року, а постанова від 18.02.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження надіслана боржнику 07.03.2013 року.
Відмовляючи в задовленні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець при вчиненні виконавчих дій керувався вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та у разі несвоєчасного отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, боржник не звертався до державного виконавця з питання відкладення провадження виконавчих дій.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального права.
Згідно з ч. 2 та 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
Згідно з ч. 4 ст. 57 цього ж Закону копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження та копія постанови про накладення арешту на майно боржника були направлені останньому з порушенням вищезазначених строків. Проте, заявник не заявляв вимоги про визнання неправомірними дій державного виконавця в частині несвоєчасного направлення копій постанов.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що саме по собі несвоєчасне направлення копій постанов не є підставою для їх скасування та зупинення виконавчого провадження, як про те просив заявник у скарзі.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.
Боржник з питання відкладення провадження виконавчих дій через несвоєчасне отримання постанови про відкриття виконавчого провадження до державного виконавця не звертався.
Доводи апелянта про те, що несвоєчасне отримання постанови стало перешкодою до добровільного виконання рішення суду, колегія суддів вважає надуманими, оскільки боржник не погоджується із рішенням суду та оскаржив його у апеляційному порядку. Будь -яких дій на виконання рішення суду у добровільному порядку боржник не вчинив.
Виконавче провадження відкрито за місцем проживання боржника, яке вказано у виконавчому документі, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що в цій частині скарга також є необгрунтованою.
Крім того, копії постанов направлялися боржнику за адресою, вказаною у виконавчому листі та були отримані останнім за цією адресою.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матерального та процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити..
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2013 року залишити без змін..
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді
Справа № 2/2605/6166/12
№ апеляційного провадження: 22-ц-796/8774/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук А.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.