25 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Шиманського В.Й.
при секретарі: Іванову Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди,
у грудні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 борг у розмірі 279 646,50 грн., відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 411 080,35 грн. та пеню за порушення строків сплати боргу та відсотків у розмірі 382 716,21 грн., всього 1 073 443 грн. за договором позики від 22.02.2010 року та заборгованість за борговими розписками від 05.03.2010 року на суму 4 500 євро, що разом з відсотками складає - 53 600,30 грн.; від 15.04.2010 року на суму 1 000 євро, що разом з відсотками складає 11 866,39 грн. та від 03.06.2010 року на суму 30 000 доларів США та 10 000 доларів США по відсоткам, що разом складає 319 596 грн. посилаючись на те, що відповідач не виконує взяті зобов'язання по поверненню грошових коштів та сплаті відсотків за користування цими коштами. Також просив стягнути 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. 03.06.2010 року відповідач взяла у борг 30 000 доларів США строком до 30 червня та зобов'язалася погасити 10 000 доларів США по відсоткам до 31.08.2010 року.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.05.2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 загальну суму боргу 1 458 505,70 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Ухвалою цього ж суду від 16.11.2012 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові повністю. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. А саме, судом не враховано, що примірник з відмітками про сплату боргу та процентів знаходиться у неї, що згідно з ч. 3 ст. 545 ЦК України підтверджує повернення позики. Судом також не взято до уваги, що за розпискою від 05.03.2010 року на суму 4 500 євро та розпискою від 15.04.2010 року на суму 1 000 євро повернуто 3 750 євро та це засвідчено підписом ОСОБА_2, а тому залишок боргу складає лише 1 750 євро. Також не наведено у рішенні мотивів законності стягнення відсотків в розмірі 10 000 доларів США.
У судовому засіданні апелянт та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Позивач та його представник ОСОБА_4 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на його законність та обгрунтованість.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.02.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого остання отримала позику у розмірі 35 000 доларів США, які зобов'язалася повернути не пізніше 22.08.2010 року, зі сплатою 7 % від суми позики щомісячно за кожен місяць користування грошима до повного повернення боргу. Відповідно до умов цього договору, у разі несвоєчасного повернення боргу позичальник зобов'язалася сплатити пеню в розмірі 100 доларів США за кожен день затримки.
В подальшому позивач відповідно до розписки від 05.03.2010 року надав відповідачці у борг 4 500 євро строком на один місяць, відповідно до розписки від 15.04.2010 року - 1 000 євро строком до 25 квітня. Згідно з розпискою від 03.06.2010 року відповідач взяла у борг 30 000 доларів США строком до 30 червня та зобов'язалася погасити 10 000 доларів США по відсоткам до 31.08.2010 року.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконала зобов'язання щодо повернення відсотків за користування грошовими коштами за договором позики від 22.02.2010 року у розмірі лише 2 750 доларів США, а решту зобов'язань не виконала.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення боргу, відсотків за користування грошовими коштами та пені за договором позики від 22.02.2010 року суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на підтвердження своїх вимог позивачем було надано договір позики, на якому стояла відмітка «примірник позичальника». Судом не було з'ясовано причини відсутності у позикодавця примірника договору позики боржника (позичальника).
Натомість при розгляді справи у апеляційному порядку встановлено, що примірник договору позики позичальника знаходиться у позикодавця, а примірник договору позики позикодавця знаходиться у позичальника.
Наявність боргового документа у боржника відповідно до положень ч. 3 ст. 545 ЦК України підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У порушення вимог зазначеної норми суд не з'ясував обставин, що підлягали встановленню, а відтак дійшов помилкових висновків про задоволення позову в цій частині.
Та обставина, що борговий документ знаходиться у ОСОБА_1 підтверджує виконання нею своїх зобов'язань за договором позики від 22.02.2010 року, а тому вимоги про стягнення заборгованості за цим договором є небезпідставними та задоволенню не підлягають.
Доводи позивача про те, що після укладення договору позики екземпляр позикодавця помилково було передано позичальнику та навпаки доказами не підтверджені. Позивач не звертався до відповідача з вимогами про обмін екземплярами договорів.
У постанові про відмову у порушенні кримінальної справи від 07.03.2011 року (а.с. 16) зазначено, що ОСОБА_5 повідомила, що від повернення позичених нею коштів у ОСОБА_2, вона не відмовляється, проте у постанові не зазначено розмір боргу, який визнавала відповідач та за який період вона цей борг визнавала. А тому доводи апелянта про те, що цією постановою підтверджується факт визнання відповідачкою боргу за договором позики від 22.02.2010 року не можуть бути прийняті до уваги.
Наданий позивачем аркуш паперу (а.с. 59) із записами певних сум та дат не містить ні прізвищ, ні імен осіб, яких стосуються ці записи, чи їх підписів, а відтак не може прийматися як належний та допустимий доказ у підтвердження визнання чи невизнання боргу відповідачем чи розміру заборгованості.
Щодо інших боргових зобов'язань, то колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.
У підтвердження виконання зобов'язань по поверненню боргу по борговим розпискам від 05.03.2010 року на суму 4 500 евро та від 15.04.2010 року на суму 1 000 евро відповідачем надано записи про те, що борг по евро погашено 2500 евро у серпні, 250 евро та 250 евро - 2 вересня, 500 евро - 30.12.2010 року та 2 500 грн. - 31.12.2010 року. Біля кожного запису стоїть підпис як позичальника так і позикодавця (а.с. 85) та позивач складання та підписання такого документу не заперечував.
За таких обставин частина боргу за борговими розписками не у визначений у розписках строк, але була повернута, проте дані обставини судом першої інстанції не враховані.
За вирахуванням повернутих сум неповернута частина боргу за цими розписками складає 1 765,26 евро. ( 4500 евро + 1000 евро - 3 734,74). При цьому повернуті 31.12.2010 року 2 500 грн. враховуються в еквіваленті до евро на час платежу. Курс евро до гривні станом на грудень 2010 року складав 10,65.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Розмір процентів сторони не визначали, а тому суд першої інстанції правильно задовольнив вимоги позивача про стягнення процентів за ставкою НБУ, проте розмір таких процентів позивач визначив без урахування повернутих сум позики.
Враховуючи суми, які були повернуті розмір процентів від суми позики складає 4 679,44 грн.
Так, з 15.04.2010 року по 31.08.2010 року по борговій розписці на 1 000 евро, проценти нараховуються за 138 днів. За курсом на той період 1 000 евро було еквівалентно 10 700 грн. Ставка НБУ за один день - 0,0212328 %. Розмір процентів складає 10 700 грн. * 0,0212328 %* 138 днів = 313, 52 грн.
По борговій розписці на 4 500 евро з 05.03.2010 року по 31.08.2010 року проценти нараховуються за 179 днів. За курсом на той період 4 5000 евро було еквівалентно 48 870 грн. Розмір процентів складає 48 870 грн. * 0,0212328 %* 179 днів = 1 857,39 грн.
За період з 01.09.2010 року по 02.09.2010 року за один день проценти від суми позики 3 000 евро, що еквівалентно було 32 580 грн. складають 6,91 грн. (32 580 грн. * 0,0212328 %* 1 день). При цьому враховується, що у серпні повернуто 2 500 евро: 1 000 евро по розписці від 15.04.2010 року та 1 500 евро - по розписці від 03.05.2010 року. Оскільки не вказано конкретну дату повернення позики колегія суддів визначає датою повернення останній день серпня, тобто 31.08.2010 року.
З 02.09.2010 року сума боргу зменшилася ще на 500 евро. А тому за період з 03.09.2010 року по 30.12.2010 року проценти від суми позики 2 500 евро, що еквівалентно було 27 150 грн. складають 680,23 грн. (27 150 грн. * 0,0212328 %* 118 днів).
31.12.2010 року було повернуто 2 500 грн.
Таким чином за період з 31.12.2010 року по 14.12.2011 року ( в межах заявлених позовних вимог) розмір процентів від суми позики 24 650 грн. складає 1 821,39 грн. (24 650 грн. * 0,0212328 %* 348 днів).
Враховуючи неповернуту частину боргу 1 765,26 евро за курсом до гривні на час ухвалення рішення суду відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України та процентів за користування позикою з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18 596,66 грн. (1 765,26 евро * 10,5348 = 18 596,66) заборгованості та 4 679,44 грн. процентів від суми позики.
Рішення в частині стягнення заборгованості за розпискою від 03.06. 2010 року колегія суддів вважає законним та обгрунтованим, оскільки будь - яких доказів на підтвердження повернення вказаних у розписці сум відповідач не надала. Оригінал розписки знаходиться у позичальника. Доводи апелянта про те, що зазначена розписка була видана іншій особі та позивач її викрав спростовуються поясненнями самої ж ОСОБА_1 Так, остання вказала, що розписки, які вона надавала позивачу писалися на аркушах з блокнота позивача, з яким він приходив, коли надавав їй у позику грошові кошти та підтвердила, що така розписка написана на аркуші з блокноту позивача. На аркуші з такого ж блокноту написана і розписка від 05.03.2010 року, у якій вказано, що грошові кошти отримані від ОСОБА_2 та заборгованість по якій відповідач частково визнала.
Сторони є вільними в укладенні договору, а відтак зазначення у розписці про те, що ОСОБА_1 зобов'язалася сплатити 10 000 доларів США по процентам до 31.08.2010 року суд першої інстанції правильно визнав як боргове зобов'язання, яке боржником не виконано.
Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в апеляційному порядку не оскаржується.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за правилами ст. 88 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини вимог.
Оскільки на час подачі позову розмір судового збору складав 2 823 грн., а позивачем сплачено лише 2 721 грн., недоплачений розмір судового збору 102 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року в частині задоволення позову про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по борговій розписці від 05 березня 2010 року у розмірі 18 596,66 грн., проценти за користування позикою у розмірі 4 679,44 грн., заборгованість по борговій розписці від 03 червня 2010 року у розмірі 319 596 грн., всього 342 872,10 грн. 2 721 грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь держави 102 грн. судового збору.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді
Справа № 2/2610/3470/2012
№ апеляційного провадження: 22-ц-796/1615/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Фролова І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.