03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/796/2577/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Гайдук С.В.
Доповідач - Ящук Т.І.
13 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Бабіч К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Центральна», Київської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Центральна» про виселення та вселення,
встановила:
В квітні 2010 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачів Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, КП «ЖЕК «Центральна» про визнання права користування житловим приміщенням, зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в січні 2005 року вона на прохання двоюрідного діда ОСОБА_5 вселилась як член його сім'ї в квартиру АДРЕСА_1. З січня 2005 року по 18 березня 2010 року вона з дідом проживала однією сім'єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, разом зі спільних коштів сплачували по можливості квартирну плату та комунальні послуги, робили ремонт, придбали два ліжка, холодильник.
ОСОБА_5 вважав її членом своєї сім'ї, все її життя піклувався про неї як про рідну онуку. Через хворобу дід не встиг оформити її реєстрацію в квартирі і ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після смерті діда вона продовжує проживати в квартирі, сплачує всі необхідні платежі за квартиру та комунальні послуги, повністю сплатила борг за комунальні послуги. На даний час іншої житлової площі в неї немає, її єдиним і постійним місцем проживання є спірна квартира. Оскільки при її вселенні був дотриманий встановлений порядок вселення, вважає, що набула право користування житловим приміщенням і має право на укладення договору найму житлового приміщення.
До участі у справі судом було залучено відповідачку ОСОБА_2, яка пред'явила у жовтні 2010 року зустрічний позов до ОСОБА_3 про виселення та вселення в квартиру АДРЕСА_2 Свої вимоги обґрунтовує тим, що 14.02.2007 року вона зі згоди ОСОБА_5 прописалась у вказану квартиру та з того часу проживає в спірній квартирі і користується нею. ОСОБА_5 останні роки свого життя і до дня смерті в спірній квартирі не проживав. Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_3, скориставшись її відсутністю самоуправно зламала вхідні двері і самовільно заселилась, після чого вона почала погашати заборгованість по квартплаті. Вважає, що маючи право на спірне житло у відповідності з житловим законодавством, ОСОБА_2 підлягає вселенню в спірну квартиру, а тому просила суд виселити ОСОБА_3 зі спірної квартири та вселити її в цю квартиру.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року в задоволенні основного та зустрічного позовів відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині відмови їй у позові та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, виселити з квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та вселити ОСОБА_2 в зазначену квартиру, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Вказувала, що суд першої інстанції послався на ст.109 ЖК України, відповідно якої, на думку суду, виселення із займаного приміщення допускається з підстав встановлених законом, а позивачка ОСОБА_2 не зверталася до суду з уточненням позовних вимог у відповідності з вимогами ст.109 ЖК України. Але у ОСОБА_2 не було необхідності уточнювати позовні вимоги, оскільки вона просила виселити ОСОБА_3 зі спірного житла у зв'язку з її самовільним вселенням, відповідно ст.109 ЖК України.
Крім того, відмовляючи ОСОБА_2 у вселенні в її квартиру, суд першої інстанції, також неправильно послався на те, що ОСОБА_2 вселилася в спірну квартиру не на підставі ордеру, оскільки ордер на житло надається єдиний раз при первісному отриманні житла. Такий ордер отримувався наймачем квартири ОСОБА_5, який в свою чергу, скориставшись своїм правом наймача, вселив та зареєстрував ОСОБА_2 в свою квартиру.
Право на спірне житло за ОСОБА_2 визнав утримувач особового рахунку на квартиру ОСОБА_5 За змістом ст.ст. 64, 65 ЖК України наймач і особи, які проживають разом з ним, набувають право користування жилим приміщенням. Не набуває права користування займаним приміщенням лише особа, яка зберігає за собою інше приміщення. ОСОБА_2 іншого житла не має і ніде його за собою не зберігає.
За викладених умов і обставин у ОСОБА_2 не було необхідності доказувати право користування спірним приміщенням. Крім того, в судовому засіданні допитано свідків, які підтвердили користування ОСОБА_2 спірною квартирою.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_7 також звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апелянт вказувала, що в судовому засіданні показами свідків доведено, що ОСОБА_5 проживав у спірній квартирі разом зі своєю онукою. Проте, будучи людиною конфліктною, не зареєстрував позивачку в квартирі за життя. Позивачка проживає в спірній квартирі, оскільки іншого житла не має, сплатила борг за комунальні платежі. ОСОБА_5 не надавав згоди на реєстрацію та не реєстрував ОСОБА_2 у спірній квартирі, про що свідчать відповіді компетентних органів за 2008 рік.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 підтримали свою апеляційну скаргу та просили задовольнити, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 - відмовити. Апелянт ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити та відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_3
Представник відповідача Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації вважала доводи обох апеляційних скарг безпідставними та необґрунтованими, просила апеляційні скарги відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., вислухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_2 не приватизована, перебувала у комунальній власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва. На даний період часу власником вказаного будинку є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Наймачем спірної квартири АДРЕСА_2 був ОСОБА_5, 1926 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2
Відповідно до довідки форми № 3 від 02.09.2010 року в спірній квартирі на даний період часу зареєстрована ОСОБА_2, був зареєстрований ОСОБА_5
Згідно з довідкою адресного бюро ГУ МВС України в м. Києві позивачка ОСОБА_3 до 26.03.2010 року була зареєстрована в АДРЕСА_3 що свідчить про те, що ОСОБА_3 зберігала за собою місце проживання в смт. Ірпінь. ОСОБА_3 не була зареєстрована у спірній квартирі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права користування жилим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів того, що наймач квартири ОСОБА_5 виявляв бажання зареєструвати її в спірній квартирі. Крім того, належних та допустимих доказів щодо постійного проживання у спірній квартирі, оплати комунальних послуг за користування житлом позивачкою ОСОБА_3 не надано, тому суд дійшов висновку, що обов'язки наймача вона не виконувала.
Відповідно до акту, складеного членами комісії КП ЖЕК «Центральна» 03.09.2010 року, спірна квартира АДРЕСА_2 тривалий час зачинена, мешканці відсутні. Згідно з довідкою вказаного комунального підприємства, квартирна плата та плата за комунальні послуги нараховувалась весь час лише на одну особу ( наймача ОСОБА_5.), заборгованість складає 1248 грн. 70 коп.
Отже, позивачкою ОСОБА_3 не було дотримано встановленого порядку вселення у спірну квартиру, жодним належним доказом не підтверджено, що вона поселилась у спірну квартиру з метою постійного проживання та в якості члена сім'ї наймача, вела з ним спільне господарство та тривалий час проживали разом, а тому підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 судом не встановлено.
З даними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, вважає їх законними і обґрунтованими. Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права - ст. 64-65 ЖК України відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку. Всі висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявленого позову повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування вказаних висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить, в ході апеляційного розгляду також не встановлено таких обставин.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про її вселення в квартиру та виселення зі спірної квартири ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що законні підстави для проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі - відсутні. ОСОБА_2 також не надала суду належних та допустимих доказів того, що вона вселилась і постійно проживала з наймачем ОСОБА_5, не було надано доказів щодо певного порядку користування жилим приміщенням, про виконання будь-яких обов'язків члена сім'ї наймача ОСОБА_5 Крім того, ОСОБА_2 просила суд вселити її у квартиру АДРЕСА_2 у м. Києві, тоді як в її паспорті значиться про реєстрацію за адресою АДРЕСА_2
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 висновків суду не спростовують, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 з 1963 року та до часу смерті (ІНФОРМАЦІЯ_2) був наймачем квартири АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою форми № 3, виданою КП ЖЕК «Центральна» 02.09.2010 року ( а.с. 34, том 1).
Як вбачається з копії паспорту ОСОБА_5 ( а.с. 7 справи Окружного адміністративного суду м. Києва № 2а-1648/10/2670), адреса спірної квартири у його паспорті зазначена як «АДРЕСА_2». Таким же чином адреса реєстрації зазначена і в паспорті ОСОБА_2 За повідомленням КП ЖЕК «Михайлівська» Шевченківського району від 13.06.2013 року, квартира під НОМЕР_1 та під АДРЕСА_2 наймачем якої був ОСОБА_5, є однією і тією самою квартирою.
З викладеного слідує, що на даний період часу спірна однокімнатна квартира жилою площею 17,2 кв.м, має адресу: АДРЕСА_2
Відповідно до ст. 65 ЖК України квартиронаймач вправі в установленому порядку, за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 не тільки не надала жодних доказів того, що вона вела з наймачем ОСОБА_5 спільне господарство, і що зазначена квартира була її постійним місцем проживання, але і у своїх поясненнях не підтверджує таких обставин, які є визначальними при з'ясуванні наявності у неї права користування спірною квартирою.
Зокрема, у зустрічній позовній заяві та у поясненнях, даних в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердила, що спільного господарства з наймачем ОСОБА_5 вона не вела, в квартирі проживала сама та сплачувала плату за піднайм квартири особисто ОСОБА_5, який на той час у квартирі вже не проживав, а мешкав у смт. Ірпінь. ОСОБА_5 щомісяця навідувався до спірної квартири, забирав квитанції на оплату квартплати, приймав у неї кошти за найм квартири та самостійно сплачував за квартплату та комунальні платежі. За найм квартири вона сплачувала наперед, за півроку.
Зазначені обставини також підтверджувала представник ОСОБА_2 ОСОБА_6 в суді першої інстанції (журнал судового засідання від 31.05.2012 року - а.с. 172), яка зазначила, що у спірній квартирі ОСОБА_2 була зареєстрована в якості знайомої по роботі і що за комунальні послуги вона не платила.
Також дані обставини представник ОСОБА_2 підтверджує в апеляційній скарзі ( а.с. 239 ) : в квітні 2006 року покійний вселив ОСОБА_2 до квартири, а сам з того часу став проживати зі своєю сестрою в м. Ірпені.
Як вбачається з показів допитаних судом першої інстанції за клопотанням ОСОБА_2 свідків ( журнал судового засідання - а.с. 174), свідки також підтвердили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ніколи не проживали однією сім'єю та не вели спільного господарства.
Зокрема, свідок ОСОБА_8 вказав, що ОСОБА_5 жив за містом у сестри, приїжджав один раз в місяць за квитанціями, до квартири навідувався на 1 годину. Кошти за ремонт після затоплення платила дівчина, що жила в квартирі.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що туристична компанія, в якій вона працює, знаходиться в одному під'їзді з квартирою ОСОБА_5, в квартирі він не жив, з 2007 року у квартирі з'явилася ОСОБА_2.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 року № 6-60цс-12, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України, «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР).
У разі вселення особи до жилого приміщення за договором піднайму, вона не набуває самостійного права користування цим приміщенням, якщо не буде встановлено, що ця особа вселилася як член сім'ї наймача.
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.»
Згідно з ч. 1 ст. 99 ЖК України піднаймачі самостійного права на жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність законних підстав для проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що вона вселялась в спірну квартиру як член сім'ї наймача та вела з ним спільне господарство, а тому не набула права користування вказаним жилим приміщенням, відтак, підстави для її вселення у спірну квартиру - відсутні. За таких обставин у ОСОБА_2 також відсутнє право вимоги про виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири.
Тим більше, що ОСОБА_2 до даного часу зберігає за собою постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 що підтверджується повідомленням Адресно-довідкового відділу ГУДМС України в Черкаській області від 20.03.2013 року (том 2 а.с. 49).
Наявність у паспорті ОСОБА_2 відмітки про її реєстрацію 14.02.2007 року за адресою «АДРЕСА_2», не свідчить про те, що вона в установленому законом порядку набула право користування спірною квартирою.
За повідомленням начальника ВГІРФО Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві від 29.10.2010 року на адресу заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, громадянка ОСОБА_2 з заявою про реєстрацію місця проживання у квартирі АДРЕСА_2 не зверталась ( а.с. 80, том.1).
Як вбачається з матеріалів справи, КП ЖЕК «Центральна» 02.09.2010 року повідомила, що інформація про реєстрацію ОСОБА_2 у спірній квартирі була надана лише в кінці липня 2010 року, коли ОСОБА_2 звернулась до ЖЕКу за довідкою форми № 3 ( а.с. 34).
Згідно з повідомленням Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві до Адресно-довідкового бюро ГУ МВС України в м. Києві про реєстрацію ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2, таке повідомлення було сформоване лише 25 червня 2010 року, а надійшло до Адресно-довідкового бюро 13 липня 2010 року ( а.с. 83, том 1), тоді як ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2
Відповідно до п. 4.1 Інструкції з організації роботи адресно-довідкових бюро в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України № 205 від 01.04.2005 року (що була чинною на вказаний період часу), територіальні підрозділи служби направляють до Адресно-довідкового бюро талони із супровідним листом, зразок якого наведено в додатку 4, не пізніше ніж у п'ятиденний термін з дня прийняття рішення по заяві особи і не рідше 2 разів на тиждень.
Та обставина, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ВГІРФО Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві про визнання дій по реєстрації місця проживання ОСОБА_2 протиправними, значення для вирішення даного спору не має, оскільки реєстрація сама по собі не встановлює права користування жилим приміщенням, за відсутності вищевикладених обставин. Крім того, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено з тих підстав, що вона не має права заявляти такі вимоги, за відсутності доказів про наявність у неї права користування спірною квартирою.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: