Категорія: ч. 3 ст. 142 КК України(1960 року) Суддя 1 інстанції: Мелещенко Л.В.
Доповідач: Огурецький В.П.
18 червня 2013 року місто Донецьк
Коллегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого - судді Огурецького В.П.
суддів: Смірнової В.В., Гєрцика Р.В.
при секретарі Борлові Д.В.
за участю
прокурора Мінькова А.Ю.
захисника ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_2, 1975 року народження, українця, громадянина України, засудженого до 15 років позбавлення волі вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 03.06.2003 року, на ухвалу Єнакіївського міського суду Донецької області від 22 березня 2013 року, якою заяву ОСОБА_2 про приведення вироку Миколаївського районного суду Львівської області від 03.06.2003 року у відповідність з КК України 2001 року та звільнення його від покарання - залишено без задоволення.
Ухвалою Єнакіївського міського суду Донецької області від 22 березня 2013 року заяву ОСОБА_2 про приведення вироку Миколаївського районного суду Львівської області від 03.06.2003 року у відповідність з КК України 2001 року та звільнення його від покарання - залишено без задоволення
На вказану ухвалу суду засудженим ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в який він просить скасувати вказану ухвалу, з посиланням на той факт, що він відбуває покарання у Донецькій області, а його родина мешкає у Львівській області, посилається на те, що у нього престарілі батьки знаходяться на утриманні. В доповненнях до апеляційної скарги засуджений посилався на той факт, що необхідно привести вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 03.06.2003 року у відповідність з КК України 2001 року, а також змінити вироки Миколаївського районного суду Львівської області від 03.06.2003 року та Жовківського районного суду Львівської області від 08.12.2000 року в бік пом'якшення покарання. Апелянт посилається на той факт, що ст. 187 КК України передбачено позбавлення волі на строк від 7 до 12 років позбавлення волі, тоді як ст. 142 ч. 3 1960 року передбачено від 6 до 15 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_2, який підтримував доводи своєї апеляційної скарги, прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 08.12.2000 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст.142 1960 року до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому особистого майна, за ч. 3 ст.142 1960 року до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому особистого майна, за ч. 2 ст. 144 КК України 1960 року до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому особистого майна, за ч. 3 ст. 140 КК України 1960 року до 4 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому особистого майна, за ч. 1 ст. 145 КК України до 1 року позбавлення волі, за ч. 3 ст. 193 КК України до 1 року позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК України 1960 року шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому особистого майна. На підставі ст. 43 КК України 1960 року шляхом приєднання невідбутої частини покарання, призначеної за вироком Кам'янко-Бузького районного суду Львівської області від 05.11.1996 року остаточно призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому особистого майна.
. Вироком Миколаївського районного суду від 03.06.2003 року ОСОБА_2 засуджений за ст. ст. 393 ч. 1, 185 ч. 3, 70, 71 КК України до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить йому на праві особистої власності.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що даний вирок був ппостановлений відповідно до чинного законодавства, набув чинності, тому для приведення вироку до виконання з Кримінальним кодексом України 2001 року не має підстав.
Статтею 70 КК України ч. 2 передбачено, що при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах,встановлених санкцією статті(санкцією частини статті) особливої частини КК України, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК України.
ОСОБА_2 засуджувався за злочин, передбачений ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року, яка за КК України 2001 року кваліфікується за ч. 3 ст. 187 КК України, санкція якої передбачає від 7 до 12 років позбавлення волі, та злочин, передбачений вказаною статтею, відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
Покарання, яке було призначено ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року, не перевищую максимальної межі санкції, передбаченої ч. 3 ст. 187 КК України 2001 року. Це ж відноситься і до інших статей, за які ОСОБА_2 був засуджений вироком Жовківського районного суду Львівської області від 08.12.2000 року.
Тому відсутні підстави для застосування п. 5 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 року.
Не обґрунтовані доводи засудженого з приводу приведення у відповідність у бік пом'якшення вироку Миколаївського районного суду Львівської області від 03.06.2003 року.
Новий злочин ОСОБА_2 було вчинено у період дії КК України 2001 року, а тому до визначеного цим вироком покарання, у тому числі і щодо покарання за сукупністю вироку, положення п. 5 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 року застосовуватись не можуть.
Постанова Миколаївського районного суду Львівської області від 12.07.2004 року була винесена у порядку вирішення питань, що виникли при виконанні вироку, а тому не могла бути переглянута іншим судом першої інстанції у тому ж порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Єнакіївського міського суду Донецької області від 22 березня 2013 року щодо ОСОБА_2 - залишити без змін.
Судді: