36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
13 червня 2013 р. Справа № 917/840/13
За позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", 36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2а
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про стягнення 3241,05 грн.
Суддя Гетя Н.Г.
Представники:
від позивача: Міняйло Г.Ю.
від відповідача: ОСОБА_3
Рішення оголошено в судовому засіданні 13.06.2013 року після виходу з нарадчої кімнати.
Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 3241,05 грн. боргу за договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 2778 від 01.10.2008 року, в т.ч. 3199,74 грн. пені, 15,08 грн. інфляційних витрат та 26,23 грн. 3% річних.
Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судовому засідання факт порушення умов спірного договору визнає та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені) до 10%.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши відповідача та представника позивача, суд встановив:
01.10.2008 року між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (позивач, теплопостачальна організація) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, споживач), яка в подальшому в зв'язку з одруженням змінила своє прізвище на ОСОБА_3, був укладений договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води за № 2778 (а.с. 12-13), згідно якого теплопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення приміщення споживача до межі розподілу будівель магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_2 (п. 1 договору).
10.10.2011 року сторонами було підписано додаткову угоду № 3 до вказаного договору (а.с. 15).
У відповідності до положень п. 20 договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 2778 від 01.10.2008 року (далі - договір) цей договір укладено для опалення на період на період з 01.10.2008 року по 31.12.2013 року, а в частині розрахунків - до їх повного завершення, і вважається продовженим щорічно, якщо за місяць до закінчення його строку не надійде заяви від однієї зі сторін про відмову від договору або його перегляд.
Згідно п. 14 та п. 14.1. договору в редакції додаткової угоди № 3 від 10.10.2011 року розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії, на підставі виконаних розрахунків. Вартість 1 Гкал складає 802,18 грн. без урахування ПДВ або 962,62 грн. з урахуванням ПДВ. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата вартості теплової енергії, визначеної розрахунковим способом в п. 3 додатку "Розрахунок обсягу теплової енергії" (а.с. 16), проводиться споживачем плановим платежем до 30 числа поточного місяця. При цьому кінцевий розрахунок вартості теплової енергії, визначеної з урахуванням фактичної температури повітря, проводиться споживачем до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виписаного рахунку.
На виконання умов договору позивачем у період з листопада 2012 року по лютий 2013 року було відпущено відповідачеві теплову енергію на загальну суму 6017,32 грн., що підтверджується копіями актів приймання-передачі теплової енергії, та виставлено відповідні рахунки на оплату відпущеної теплової енергії (а.с. 34-43).
Як зазначається у позовній заяві та не заперечується відповідачем, останній в порушення умов договору за відпущену теплову енергію у передбачені договором строки не розрахувався, що і стало приводом для звернення до суду з даним позовом.
В подальшому відповідачем було сплачено суму основного боргу в розмірі 6017,32 грн., про що свідчать довідка № 29-01/3078 від 17.05.2013 року і копія банківської виписки по рахунку (а.с. 28, 29), що мало наслідком подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог № 29-01/3093 від 17.05.2013 року (а.с. 27), яку прийнято до розгляду ухвалою суду від 29.05.2013 року (а.с. 49).
Таким чином, позивач з урахуванням зазначеної заяви про зменшення розміру позовних вимог просить суд стягнути з відповідача нараховані на прострочену суму боргу в розмірі 6017,32 грн. пеню за період з 16.12.2012 року по 27.03.2013 року (по кожному місяцю) в сумі 3199,74 грн., інфляційні витрати за період з грудня 2012 року по лютий 2013 року в сумі 15,08 грн. та 3% річних за період з 16.12.2012 року по 27.03.2013 року в сумі 26,23 грн.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 174 ГК України підставою виникнення господарських зобов'язань є, зокрема, господарські договори та інші угоди, передбачені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом приписів ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У відповідності до положень п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (№ 1875-IV від 24.06.2004 року) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Наданими до справи доказами підтверджуються факт наявності між сторонами правовідносин з приводу постачання теплової енергії, обсяги відпущеної відповідно до договору теплової енергії, факт виставлення рахунків на оплату відпущеної теплової енергії, а також факт прострочення виконання грошових зобов'язань на суму 6017,32 грн. відповідачем.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
За змістом положень ст. ст. 216, 218, 229, 230, 231 ГК України боржник несе господарсько-правову відповідальність за невиконання ним грошового зобов'язання шляхом застосування до нього господарських санкцій.
Згідно ст. ст. 546, 549, 550 ЦК України зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом або пенею) - грошовою сумою або іншим майном, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вичиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Положеннями п. 14.3. договору в редакції додаткової угоди № 3 від 10.10.2011 року визначено, що у випадку несплати у вказані в договорі строки нараховується пеня в розмірі 1,0% за кожний день прострочки платежу, але не більше 100% боргу згідно Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги" (№ 686-XI від 20.05.1999 року), а також стягуються 3% річних та інфляційні витрати з простроченої суми згідно зі ст. 625 ЦК України.
Враховуючи, що Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" відноситься до спеціального законодавства в сфері відповідальності за несвоєчасне внесення плати за надані позивачем послуги, приймаючи до уваги положення п. 14.3. договору з урахуванням внесених додатковою угодою № 3 від 10.10.2011 року змін, суд, перевіряючи правильність нарахування пені, в даному випадку керується нормами вищевказаного закону без застосовування Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (№ 543/96-ВР від 22.11.1996 року). Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 року по справі № 3-6гс13.
Перевіривши за допомогою "ІАЦ Ліга" правильність нарахування позивачем пені та 3% річних, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині в повному обсязі.
Стосовно заявлених позивачем інфляційних витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як було вказано вище, згідно 14.1. договору в редакції додаткової угоди № 3 від 10.10.2011 року кінцевий розрахунок за теплову енергію проводиться споживачем до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виписаного рахунку. Відтак останньою датою оплати послуг з постачання теплової енергії є 14 число місяця, наступного за розрахунковим.
З наданого до матеріалів справи розрахунку (а.с. 11) вбачається, що позивачем при нарахуванні інфляційних витрат до простроченої суми боргу було включено заборгованість, строк оплати якої ще не настав. Так, нарахування інфляційних витрат у грудні 2012 року здійснене позивачем на суму боргу за листопад 2012 року в розмірі 911,59 грн. та грудень 2012 року в розмірі 1954,12 грн. (загальна сума склала 2865,71 грн.); у січні 2013 року - на суму боргу за листопад 2012 року в розмірі 911,59 грн., грудень 2012 року в розмірі 1954,12 грн., а також січень 2013 року в розмірі 1801,06 грн. (загальна сума склала 4672,50 грн.) тощо. При цьому до суму боргу, на яку нараховується інфляція, позивачем щомісячно включаються інфляційні нарахування за попередні періоди, тобто фактично здійснюється нарахування інфляції на інфляцію. Крім того, в лютому 2013 року сукупний індекс інфляції склав 0,999, тобто мала місце дефляція.
Приймаючи до уваги наведене судом за допомогою ІАЦ "Ліга" здійснено власний перерахунок суми інфляційних витрат за заявлений період, яка склала 7,55 грн.
Згідно ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Положення аналогічного змісту містяться у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Обгрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище та просить суд звернути увагу на те, що суму боргу за відпущену теплову енергію сплачено ним в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи відповідача, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій до 10%, внаслідок чого стягненню підлягає 319,97 грн. пені.
Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2а, код ЄДРПОУ 03338030) - 319,97 грн. пені, 7,55 грн. інфляційних витрат, 26,23 грн. 3% річних та 1716,50 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Суддя Гетя Н.Г.