Справа №1519/23596/2012
Провадження №2/521/2480/13
27 травня 2013 року місто Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Плавича І.В.,
при секретарі - Бабієвій З.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «ХК «Краян» про стягнення заробітної плати, -
В провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «ХК «Краян» про стягнення заробітної плати.
В обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення до суду, сторона позивача вказувала, що з 03 квітня 2000 року ОСОБА_1 працював в структурі ВАТ «ХК «Краян». Пізніше, на підставі відповідного наказу від 23 листопада 2012 року, позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
ОСОБА_1 свідчив, що при звільнені він був ознайомлений із відповідним наказом, але відповідного розрахунку стосовно заборгованості по заробітній платі та іншим виплатам, що належать йому від підприємства з боку повноважних осіб ВАТ «ХК «Краян» здійснено не було.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся з даним позовом до суду, остаточно заявляючи вимоги про стягнення з ВАТ «ХК «Краян» на його користь суми заборгованості по заробітній платі за відповідний період з урахуванням компенсації у загальному розмірі 4130,83 гривень; суми середнього заробітку за весь час затримки виплати у загальному розмірі 3419,40 гривень; суми компенсації заподіяної моральної шкоди у розмірі 10000,00 гривень.
Позивач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з'явився, повідомлявся судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки суду не відомі, але від представника особи на адресу суду надійшла заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 158 ч.2 ЦПК України.
Повноважний представник ВАТ «ХК «Краян» у відкрите судове засідання не з'явився, товариство повідомлялось судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки представника суду не відомі.
Згідно ст. 224 ч.1 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з неявкою представника повідомленого відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку, постановивши про викладене відповідну ухвалу.
Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги виниклі обставини та пояснення сторони позивача за суттю спору, оглянувши представлені суду письмові докази, надавши належну правову оцінку виниклим між сторонами по справі правовідносинам, суд приходить до висновку про часткове задоволення даного позову - виходячи з наступного.
Під час судового розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1, 1968 року народження, з 2000 року працював в структурі ВАТ «ХК «Краян». Згідно наказу адміністрації ВАТ «ХК «Краян» №51/к від 03 квітня 2000 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду стрільця ВОХР ВАТ «ХК «Краян». Проте, згідно наказу адміністрації товариства від 23 листопада 2012 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
Викладені обставини підтверджуються відомостями трудової книжки позивача від 19 червня 1986 року.
Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
В силу ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
На момент звільнення у ВАТ «ХК «Краян» існувала заборгованість перед ОСОБА_1 за виплатою нарахованої заробітної плати в розмірі 10815,54 гривень. З приводу даної заборгованості за нарахованою, але не виплаченою заробітною платою ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку наказного провадження.
Проте вказана заборгованість розрахована підприємством станом на 01 жовтня 2012 року, в той час як звільнення позивача відбулось наприкінці листопада 2012 року. Тобто до даної суми не увійшла заробітна плата майже за два місяці перед звільненням.
Заявляючи вимогу про стягнення суми заборгованості по заробітній платі сторона позивача виходить з власного розрахунку, за яким борг підприємства за жовтень та листопада 2012 року становить 2038,64 гривень. З даним розрахунком суд погоджується, у зв'язку з чим вважає можливим задовольнити відповідну вимогу.
У зв'язку з викладеним та з огляду на той факт, що сума заборгованості по заробітній платі з боку повноважних осіб ВАТ «ХК «Краян» при звільнені позивачу ОСОБА_1 виплачена не була, суд погоджується із обґрунтованістю такої вимоги у вказаному розмірі.
Як передбачає ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
В силу ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно ст. 3 Закону України, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Заявляючи вимогу про стягнення суми заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації сторона позивача виходить з власного розрахунку, зробленого на підставі встановлених Державним комітетом статистики України (в теперішній час - Державна служба статистики України) індексів споживчих цін (індекси інфляції), за яким загальна сума компенсації становить 2092,19 гривень. З даним розрахунком суд погоджується, у зв'язку з чим вважає можливим задовольнити відповідну вимогу.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи ту обставину, що при звільненні позивача 23 листопада 2012 року ОСОБА_1 адміністрацію підприємства вказані суми не була сплачені, суд дійшов висновку, що на користь позивача у відповідності з вимогами ст. 233 КЗпП України належить стягнути середній заробіток за час затримки.
Заявляючи вимогу про стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки сторона позивача виходить з власного розрахунку, зробленого на підставі середньоденної заробітної плати, за яким загальна сума середнього заробітку становить 3419,40 гривень. З даним розрахунком суд погоджується, у зв'язку з чим вважає можливим задовольнити відповідну вимогу.
В силу ст. 23 ч.ч.1,2,3,4 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується, зокрема, грішми. При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як передбачає ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно п.п.3,9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти будь-які втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних, зокрема фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.
Отже зважаючи на вимоги позивача щодо компенсації заподіяної йому моральної шкоди, суд визнає, що з боку ВАТ «ХК «Краян» працівникові дійсно було заподіяно певної моральної шкоди, але суму компенсації, яку заявив до стягнення ОСОБА_1, суд вбачає надмірною.
Відтак, спираючись на принцип виваженості, розумності і справедливості суд вважає обґрунтованим стягнути з ВАТ «ХК «Краян» на користь ОСОБА_1 суму компенсації заподіяної моральної шкоди - у розмірі 2000,00 гривень.
Як наводить ст. 88 ч.ч.1,3 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Таким чином, суд вважає обґрунтованим стягнути з ВАТ «ХК «Краян» на користь держави судові витрати, а саме: суму неоплаченого судового збору - у розмірі 229,40 гривень (ст.4 ч.2 п.1.1 Закону України «Про судовий збір»).
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ВАТ «ХК «Краян» про стягнення заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з ВАТ «ХК «Краян» на користь ОСОБА_1 - суму заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати - у загальному розмірі 4130,83 гривень.
Стягнути з ВАТ «ХК «Краян» на користь ОСОБА_1 - суму середнього заробітку за весь час затримки виплати - у загальному розмірі 3419,40 гривень.
Стягнути з ВАТ «ХК «Краян» на користь ОСОБА_1 - суму компенсації заподіяної моральної шкоди - у розмірі 2000,00 гривень.
Стягнути з ВАТ «ХК «Краян» на користь держави - суму неоплаченого судового збору - у розмірі 229,40 гривень.
В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 до ВАТ «ХК «Краян» - відмовити.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.
Головуючий: