Справа № 437/1898/13
20 травня 2013 року Ленінський районний суд міста Луганська
в складі: головуючого-судді: Вінтоняк Н.Д.
при секретарі: Середа Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином, -
29 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Луганська із позовом до ПП «Грандфінресурс» про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином.
В обґрунтування позову зазначив, що в жовтні 2011 року йому знадобилися грошові кошти в позику. Знайшовши у засобах масової інформації рекламне оголошення відповідача, в якому йшлося про швидке отримання позики під низький відсоток, при наявності паспорту та ідентифікаційного коду, без довідки про доходи, застави та поручителів, він звернувся до офісу за даною послугою. При телефонній розмові та під час консультації в представництві компанії ОСОБА_1 було роз'яснено, що необхідно оплатити перший внесок для того, щоб підтвердити свою платоспроможність, в розмірі 3500 грн., після чого підписується договір позики, в термін від трьох до десяти днів позичальник отримує грошові кошти під 7% річних.
14 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ПП «Грандфінресурс» було укладено договір № 205017. Угоду до оплати першого внеску позивачу не надали, в обіцяний відповідачем термін позивач грошей не отримав. Працівником відповідача було пояснено про необхідність подальшої оплати внесків відповідачем в розмірі 402.78 грн., оскільки це передбачено умовами договору, в разі несплати - перший внесок не повертається. Звернення позивача до відповідача з приводу отримання позики за договором були проігноровані працівниками відповідача.
ОСОБА_1 посилався на те, що ця угода була укладена під впливом обману та застосуванням з боку відповідача нечесної підприємницької практики, містить несправедливі умови, а тому є нікчемною. Так, з одного боку даного договору вбачається, що згідно з Програмою, предметом договору є товар, оплату якого проводить відповідач або сам учасник, за рахунок грошей відповідача з розстроченням платежів, однак, з інших умов договору випливає, що відповідач формує групу клієнтів системи за рахунок сплати щомісячних повних внесків, сплачених клієнтом програми. Крім того, з даної групи формується чистий фонд, який призначений для придбання товарів для учасників програми, його наступний щомісячний розподіл між учасниками системи здійснюється шляхом визнання права учасника програми (які мають найбільшу кількість проплат (платежів)) на одержання відповідного товару. Отже, розподіл фонду групи проходить по пірамідальній схемі, що порушує вимоги п. 7 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», коли один учасник програми за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача, оплачує товар іншим учасникам програми.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти, сплачені на його рахунок відповідно до угоди № 205017 від 14.10.2011 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПП «Грандфінресурс», у сумі 3500 грн., стягнути судові витрати з відповідача.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 12 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено. Зазначене рішення за заявою відповідача скасовано ухвалою суду від 20 березня 2013 року, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні у загальному порядку.
Позивач в судове засідання не з'явився, про явку в судове засідання був повідомлений належним чином, суду надав заяву, у якій просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 40).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, суду причини неявки не повідомив, про явку в судове засідання повідомлявся належним чином, заяв про розгляд справи в його відсутність до суду не надходило. У заяві про перегляд заочного рішення суду представник відповідача зазначив, що вимоги ОСОБА_1 необгрунтовані та задоволенню не підлягають, оскільки правочин відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, у діяльності відповідача не вбачається ознак нечесної підприємницької практики.
При таких обставинах, суд, оскільки у справі достатньо матеріалів про взаємовідносини сторін, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені у ст. 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний причин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Судом встановлено, що 14 жовтня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 205017 з Додатками № 1 та № 2 , які є невід'ємною частиною договору ( а.с. 6-11).
На виконання умов зазначеного договору 14 жовтня 2011 року позивач перерахував на користь відповідача одноразовий комісійний внесок у сумі 3 500,00 грн., що вбачається з квитанції №3700.537.1 (а.с. 12).
Відповідно до п.1.1 договору відповідач зобов'язався вчинити від імені позивача та за його рахунок юридичні дії, спрямовані на придбання товару, зазначеного в додатку №1 до даного договору на умовах діяльності Програми «Альянс України», в тому числі сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування, організовувати та проводити захід перерозподілу грошового Фонду, здійснити оплату товару на користь позивача та надати йому відповідну суму у позику, надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку і в строки, передбачені цим договором та додатками до нього.
Відповідно до умов діяльності Програми „Альянс Україна", послуги, які є предметом договору, надаються шляхом формування реєстрів учасників Програми, метою яких є придбання товару (додаток № 2, п.1.3).
Договір активується на четвертий день з моменту його підписання, після цього учасник реєструється в Програмі „Альянс Україна".
Пунктами 2.1.1,2.1.2 договору передбачені обов'язки учасника, а саме: у день підписання договору сплатити одноразовий комісійний внесок та адміністративний платіж, не пізніше 15 числа кожного місяця сплачувати загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор надає відповідну суму позики або здійснює оплату товару, та адміністративні витрати, що є платою за послуги адміністратора з організації діяльності програми (ст. 2 договору).
Відповідно до п.п. 2.4.2., 2.4.3. договору відповідач зобов'язався надавати позивачеві необхідну інформацію та не розголошувати конфіденційну інформацію.
Відповідно до п. 2.5 договору відповідач гарантує надати позивачеві дозвіл на придбання товару або отримання позики, якщо позивач виконує усі умови договору та додатків до нього.
Однак згідно до визначень термінів, що міститься у додатку № 2 до договору, дозвіл надається учаснику за результатами Заходу по розподілу грошового фонду. При цьому згідно до ст. 4 додатку № 2 Захід по розподілу грошового фонду проводиться комітетом, що формується зі складу інших учасників.
Таким чином, питання щодо надання дозволу на отримання товару або позики знаходиться поза межами компетенції безпосередньо відповідача та за таких обставин відповідач в п. 2.5. договору не міг гарантувати вчинення дій, що не залежать від його волевиявлення.
Крім того, відповідно до п. 4.1 договору Захід по розподілу фонду проводиться коли фонд реєстру є достатнім, при цьому умовами договору та додатків не визначено коли вказаний фонд є достатнім, а коли ні.
Фонд реєстру - сума чистих внесків, сплачених учасниками програми.
За таких обставин, кожен наступний учасник матиме можливість отримати позику лише за умови виконання іншими учасниками своїх зобов'язань щодо внесення чистих внесків, що також не залежить від адміністратора - відповідача.
У випадку невнесення іншими учасниками чистих внесків, позивач, як учасник прогрими не матиме можливості отримати позику, оскільки фінансування потреб позивача за рахунок адміністратора - відповідача, умовами договору не передбачено.
В такому випадку, навіть якщо позивач ініціює розірвання договору, відповідно до п. 8.2 додатку № 2 він не матиме права отримати сплачену ним раніше суму одноразового комісійного внеску та суму адміністративних витрат.
Умови вищевказаного договору з додатками містить несправедливі умови, які передбачають істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як учасника програми «Альянс Україна», передбачають для нього жорсткі умови щодо сплати внесків та оплати послуг відповідача, який не обтяжує себе чітко визначеними обов'язками стосовно позивача та перекладає зобов'язання щодо надання позики позивачеві на інших учасників програми, з суттєвим ризиком неотримання такої позики взагалі та з неминучою втратою первісних внесків.
Відповідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.
Згідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Згідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною, а також забороняється утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З врахуванням вищезазначеного та приймаючи до уваги те, що недійсність укладеного позивачем договору прямо передбачена ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд розглядає вказаний договір як нікчемний та визнає за необхідне застосувати до нього наслідки недійсності правочину, що передбачені ст. 216 ЦК України.
За таких обставин та беручи до уваги те, що за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3500 грн., сплачених за договором №205017 від 14.10.2011 року, підлягають задоволенню.
Враховуючи вимоги ч.3 ст. 88 ЦПК України, яка встановлює, що у разі звільнення позивача, на користь якого ухвалено рішення, від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, суд присуджує стягнення судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у сумі 214 грн. 60 коп. з відповідача.
Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України ст. ст. 10, 11, 57,61, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс» (ідентифікаційний код 31469012) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 3500 (три тисячі п'ятсот ) гривень 00 коп., сплачених за договором № 205017 від 14.10.2011 року.
Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс» (ідентифікаційний код 31469012) на користь держави судовий збір у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Ленінський районний суд м. Луганська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий суддя: Н.Д. Вінтоняк