Справа № 464/2-4/11 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.
Провадження № 22-ц/783/2993/13 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
Категорія: 41
17 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: суддя Бакус В.Я.,
суддів: Бойко С.М., Гірник Т.А.,
секретаря: Глинського О.А.,
з участю: ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 січня 2013 року та ухвалу цього ж суду від 15 січня 2013 року про відмову у зупиненні провадження у справі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення прядку володіння та користування приміщеннями квартири, усунення перешкод в користуванні майном, вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування нікчемним, -
встановила:
рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 січня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши в користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 11,5 кв. м., в користування ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 житлові кімнати площами 11 кв. м., 8,4 кв. м. та 20,7 кв. м. Кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишено в спільному користуванні сторін.
Постановлено вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні виділеним приміщенням та приміщеннями спільного користування.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалою цього ж суду від 15 січня 2013 року відмовлено в задоволені клопотання ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі.
Рішення суду та ухвалу суду оскаржила ОСОБА_4, просить їх скасувати. Апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним, ухвалене в порушення норм процесуального та матеріального права. Так, апелянт зазначає, що позивачці ? спірної квартири подарована ОСОБА_8 внаслідок шахрайських дій, позбавивши тим самим інших співвласників власності. Крім того, апелянт посилається на те, що площа квартири зазначена в технічних документах є невірною та те, що суд 15 січня 2013 року розглянув справу у відсутності ОСОБА_6 та ОСОБА_7
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення щодо часу та місця розгляду справи та розписки, після відкладення розгляду справи 3 червня 2013 року.
За таких обставин, у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на заперечення апеляційної скарги, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду колегія суддів приходить до наступного висновку.
Конституцією (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 р. відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 83,90 кв. м., складається із чотирьох житлових кімнат площами - 11, 5; 11,0; 20,7 та 8,4 кв. м., коридору, кухні, ванної кімнати, вбиральні, двох балконів, що стверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 20.02.1997 р. та технічним паспортом на приватизовану квартиру станом на час приватизації (а.с.9, 15, 180).
Зазначені правовстановлюючі документи є чинними, не скасовані, а відтак посилання апелянта на те, що не встановлено площу квартири та її кімнат, є безпідставним.
Відповідно до договору дарування від 19 березня 2009 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.07.2009 р., позивачка ОСОБА_2 є власником ? ідеальної частини спірної квартири (а.с.7, 8).
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2011 року, яка залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 липня 2012 року, підтверджується правомірність придбання ОСОБА_8 ? ідеальної частини квартири, яка належала ОСОБА_4 на праві власності (а.с.129-133, 135-137).
Таким чином, позивачка ОСОБА_2 є співвласником спірної квартири і це підтверджується належними та допустимими доказами. Відтак, посилання апелянта на шахрайське заволодіння позивачкою ОСОБА_2 часткою квартири є безпідставним.
Задовольняючи вимоги позивачки ОСОБА_2 районний суд вірно виходив, що власникові належить право володіння, користування та розпорядженням своїм майном. Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, що передбачено ст.ст.317, 319, 321 ЦК України.
Оскільки кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, що передбачено ч.3 ст.358 ЦК України, а сторони по справі, які є співвласниками квартири та апелянт ОСОБА_4 не домовились про порядок володіння та користування спільним майном, відтак суд, з урахуванням частки позивачки у спільній власності, вірно прийшов до висновку про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 та виділення в користування позивачці ОСОБА_2 житлову кімнату площею 11,5 кв. м., що найбільш відповідає її розміру частки.
Оскільки відповідачі за первісним позовом чинять перешкоди у користуванні позивачкою своєю власністю, що підтверджується матеріалами справи (а.с.17 -21) та виходячи з обставин справи і відносин, що склались між сторонами, суд правомірно постановив вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язав ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні виділеним приміщенням та приміщеннями спільного користування.
Щодо посилання апелянта на те, що суд неправомірно постановив ухвалу про відмову у задоволені її клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, то колегія суддів виходить, що таке посилання є помилковим з наступного.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.201 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Таким чином, підставою для зупинення провадження є неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається судом.
Відмовляючи у задоволені цього клопотання районний суд вірно виходив, що ОСОБА_4 не подано до суду доказів на підтвердження подання до суду позову, прийняття його судом та відкриття провадження у справі за цим позовом, розгляд справи судом.
Відтак, правових підстав для скасування ухвали про відмову у зупиненні провадження у справі немає.
Посилання апелянта на те, що суд 15 січня 2013 року розглянув справу у відсутності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є підставою для скасування рішення суду з наступних підстав.
Вносячи зміни у ЦПК України Законом України №2453-УІ (2453-17) від 07.07.2010 року, законодавець виключив можливість апеляційного суду скасувати рішення районного суду з направленням справи на новий розгляд за наведених вище обставин.
Встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були залучені до розгляду справи, про розгляд справи вони неодноразово повідомлялись (а.с.31, 55, 80, 115, 146, 151), рішення не оскаржують.
А відтак, враховуючи те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були повідомлені про дату апеляційного розгляду справи, їм було надано право на подання до апеляційного суду всіх доказів, які вони могли подати до суду першої інстанції в день ухвалення судом рішення, а також на нову оцінку наявних у справі доказів з урахуванням їх позицій у цій справі, однак таким правом апелянти не скористались, тому, колегія суддів, враховуючи викладене, приходить до висновку, що підстав для скасування рішення районного суду за цих обставин немає.
Враховуючи, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, то за таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення та ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 15 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: Бакус В.Я.
Судді: Бойко С.М.
Гірник Т.А.