ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/7252/13 13.06.13
За позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду
спеціального призначення «Спецжитлофонд»
До Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального
штабу Збройних сил України
Про стягнення 8 881,42 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Калинчук В.В. представник за довіреністю № 044/24-140 від 15.01.13.
Від відповідача: Тушницький О.О. представник за довіреністю № б/н від 26.12.12.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (далі - позивач) до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України (далі - відповідач) про стягнення 8 881,42 грн., а саме: 8 396,93 грн. - основного боргу, 484,49 грн. - пені.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 2679 від 01.06.03. на оренду нежитлового приміщення, у останнього перед Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» за період з 01.06.12. по 31.10.12. виникла заборгованість по сплаті орендних платежів, що зумовило нарахування пені та звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.13. порушено провадження у справі № 910/7252/13; розгляд справи призначено на 14.05.13.
14.05.13. представником відповідача через відділ діловодства суду подано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
В судовому засіданні 14.05.13. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 23.05.13., про що сторони були повідомлені під розписку.
23.05.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та поданим ним клопотанням, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 13.06.13.
В судовому засіданні 13.06.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 13.06.13. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/7252/13.
В судовому засіданні 13.06.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
На підставі Рішення Київської міської ради від 01.03.01. № 217/1194 "Про створення Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" шляхом реорганізації Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП "Київжитлоспецексплуатація" було створено Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд".
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.11.01. № 2419 "Про будинки Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд", будинок № 10 по вул. Борщагівській закріплено за КП "Спецжитлофонд" на праві повного господарського відання.
01.06.03. між позивачем (далі - Орендодавець) та Адміністративно-господарським управлінням Генерального штабу Збройних Сил України (правонаступник - Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України (правонаступництво встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.13. у справі № 5011-19/10101-2012)) (далі - Орендар) укладено Договір № 2679 на оренду житлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. п. 1.1, 1.2, 1.4) Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне користування житлове приміщення - квартиру № 25 у будинку № 10 по вул. Борщагівській, з оплатою, яка встановлена за згодою сторін.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань зі сплати орендної плати, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за період з 01.06.12. до 31.10.12. в розмірі 8 396,93 грн.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Оскільки, на момент розгляду даної справи набрала законної сили та діє постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.01.13. у справі № 5011-19/10101-2012, то встановлені у ньому факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Так, вказаною постановою встановлено, що відповідно до п. 1.4. Договору за згодою сторін Договором встановлюється плата за оренду житлового приміщення з розрахунку 5,28 грн. за 1 кв.м загальної площі на місяць (з ПДВ), що складає 224,93 грн. на місяць, у т.ч. ПДВ 37,49 грн., з урахування індексу інфляції. Крім орендної плати орендар оплачує вартість отриманих комунальних послуг та спожитої електроенергії згідно з діючими тарифами за рахунками орендодавця.
Зазначено, що згідно додаткової угоди від 17.09.07. № 9 до Договору було збільшено розмір орендної плати до 1 666,00 грн., в тому числі ПДВ 277,67 грн. за один місяць, а на підставі додаткової угоди від 07.09.11. № 22 до Договору сторони доповнили Договір п. 1.5, відповідно до якого розмір місячної орендної плати Орендарю за користування житловими приміщеннями на наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Орендар зобов'язаний не пізніше останнього дня поточного місяця вносити плату за оренду. За несвоєчасне внесення платежів сплачувати пеню з розрахунку 1% несплаченої суми за кожний прострочений день (п. 2.2.3 Договору).
Згідно з ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.
Приписами ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до п. 1.3 Договору сторонами узгоджено, що термін дії договору з 01.06.03. по 31.12.03.
Як вбачається із матеріалів справи, строк дії Договору неодноразово продовжувався, зокрема, додатковою угодою № 21 до Договору сторонами строк дії договору пролонговано до 31.12.11.
Відповідно до п. 4.4 Договору, після закінчення терміну дії Договору або у випадку відмови Орендаря від оренди житлового приміщення квартира (кімнати) передається орендодавцю за актом.
Згідно з п. 5.3.2 Договору сторонами передбачено, що у випадку звільнення Орендарем квартири (кімнат) без письмового повідомлення, а також без складання акту про здавання квартири (кімнат) у належному стані орендар несе повну матеріальну відповідальність за заподіяні у зв'язку з цим збитки в повному обсязі. При цьому Орендар не звільняється від внесення орендної оплати та комунальних платежів до передачі квартири (кімнат) орендодавцю за актом.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.13. у справі № 5011-19/10101-2012 встановлено, що відповідач припинив сплату орендної плати за користування житловим приміщенням, починаючи з 01.01.12., та в порушення умов п. 4.4 Договору не повернув приміщення позивачеві за актом.
Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що станом на 31.10.12. відповідач позивачеві приміщення за актом не повернув.
Викладене вище спростовує доводи відповідача про те, що оскільки на 2012 рік дія Договору продовжена не була, відсутні підстави для сплати орендної плати в 2012 р.
Оскільки актом прийому-передачі відповідач об'єкт оренди не повернув, тому позивачем на підставі п. 5.3.2 Договору здійснювались відповідні нарахування з орендної плати.
Разом з тим, відповідач свого обов'язку по сплаті платежів в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період з 01.06.12. по 31.10.12., до матеріалів справи не надав.
Суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно того, що факт відсутності перебування відповідача в спірному приміщення підтверджується ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10.08.12. у справі № 2610/18497/2012 № 2/2610/7894/2012, з огляду на наступне.
Зазначеною ухвалою відкрито провадження по цивільній справі за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до фізичних осіб про виселення.
Разом з тим, з вказаної ухвали не вбачається з позовом про виселення з якого приміщення (за якою адресою) звернувся позивач.
Крім того, вказана ухвала не встановлює жодних фактів щодо правомірності чи неправомірності перебування відповідачів в спірному житловому приміщенні, оскільки є ухвалою про відкриття провадження та призначення справи до слухання
Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України в порушення покладеного на нього обов'язку по сплаті орендної плати не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 8 396,93 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» про стягнення з відповідача 8 396,93 грн. орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог про стягнення 484,49 грн. пені, суд відзначає наступне.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.05. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 483,85 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 0,64 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський,6; ідентифікаційний код 24978319) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (04071, м. Київ, вул. Оболонська, б. 34; ідентифікаційний код 31454734) 8 396 (вісім тисяч триста дев'яносто шість) грн. 93 коп. - основного боргу та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 38 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.06.13.
Суддя Т.М. Ващенко