11 березня 2009 р.
№ 41/221
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Губенко Н.М.
суддів
Барицької Т.Л.
Подоляк О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства "Укртара-Інвест"
на рішення
від
та на постанову
від
господарського суду м. Києва
15.10.2008
Київського апеляційного господарського суду
03.12.2008
у справі
№ 41/221
за позовом
Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"
до
Закритого акціонерного товариства "Укртара-Інвест"
про
стягнення 5 878,91 грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача
Мариніч Н.В.;
- відповідача
Яценко С.Д.
Відповідно до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 10.03.2009 № 02.02-10/91, розгляд справи № 41/221 господарського суду м. Києва здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. -головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Подоляк О.А.
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція (далі -позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Укртара-Інвест" (далі -відповідач) про стягнення інфляційних витрат у розмірі 4 779,70 грн. та 3% річних у розмірі 1 099,21 грн. за невиконання грошових зобов'язань, загалом на суму 5 878,91 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, не виконуючи свої зобов'язання щодо сплати своєї заборгованості по накладній № 1720 від 28.12.2002 в сумі 11 589,11 грн., стягнутої за рішенням господарського суду м. Києва у справі № 2/404-37/215 від 19.06.2007, зобов'язаний сплатити позивачу інфляційні витрати та 3% річних на загальну суму 5 878,91 грн., а також понесені ним судові витрати: 102 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом позивач подав клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого просив суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 8 239,15 грн. та 3% річних у розмірі 1 164,94 грн. за період з 01.06.2005 по 08.10.2008.
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.10.2008 у справі № 41/221 (суддя Спичак О.М.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 6 443, 55 грн. індексу інфляції, 1 044,92 грн. 3% річних, 81,22 грн. державного мита та 93,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 у справі № 41/221 (колегія суддів у складі: Смірнова Л.Г. -головуючий суддя, судді Алданова С.О., Шапран В.В.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 15.10.2008 -без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі № 41/221 судові рішення, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 257, 258, 509, 625 ЦК України, ч. 4 ст. 22 ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а вимоги касаційної скарги -без задоволення.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Положеннями ч. 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 11 ЦК України встановлені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків; зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2), а також передбачено, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції у даній справі, за рішенням господарського суду м. Києва у справі № 2/404-37/215 від 19.06.2007, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2007 та постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2007, з Закритого акціонерного товариства "Укртара-Інвест" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (сторони у справі № 41/221) стягнуто 11 589,11 грн. боргу та відповідно судові витрати.
Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження"; положеннями ч. 2 ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що на час звернення позивача з позовом у даній справі (з позовними вимогами про стягнення інфляційних витрат та відсотків річних) рішення господарського суду м. Києва у справі № 2/404-37/215 від 19.06.2007 залишилось невиконаним відповідачем, основний борг складає 11 589,11 грн., що не заперечується самим відповідачем у відзиві на позов.
Вищий господарський суд України погоджується з правовою позицією судів попередніх судових інстанцій, які прийшли до висновку про застосування положень ст. 599 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; тобто, в силу приписів вищезазначеної правової норми, після прийняття судового рішення у справі № 2/404-37/215 від 19.06.2007 про стягнення боргу у розмірі 11 589,11 грн. грошове зобов'язання боржника (відповідача) на час розгляду даної справи не припинилось, оскільки кредитор (позивач) не отримав грошові кошти, присуджені йому за судовим рішенням.
Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таке право гарантоване кредитору нормами ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, проаналізувавши положення вищенаведених норм чинного законодавства, можна дійти до висновку, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні можуть нараховуватись кредитором до моменту фактичного виконання боржником грошового зобов'язання, відтак, задовольнивши позовні вимоги позивача (з врахуванням зробленої місцевим господарським судом перевірки правильності нарахування заявлених до стягнення сум інфляційних та відсотків річних), суди діяли в рамках норм чинного законодавства.
За таких обставин посилання відповідача у касаційній скарзі на порушення судами попередніх судових інстанцій положень ст. ст. 509, 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження.
Крім того, як під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, так і під час перегляду справи судом касаційної інстанції (у доводах касаційної скарги), відповідач посилається, що позовні вимоги в будь-якому випадку не можуть бути задоволені, оскільки позивачем пропущений спеціальний строк позовної давності, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх судових інстанцій, що такі посилання відповідача є необґрунтованими, оскільки за своєю правовою суттю інфляційні нарахування та відсотки річних не відносяться до санкцій за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань, а є засобом захисту майнових прав та інтересів кредитора (див. позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16.05.2006 у справі № 10/557-26/155).
Тобто, оскільки інфляційні нарахування та відсотки річних не є неустойкою в розумінні ст. 549 ЦК України, а входять до складу грошового зобов'язання, застосування до них строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, є неможливим, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про порушення під час прийняття оскаржуваних рішень норм матеріального права, які встановлюють позовну давність.
Таким чином, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Укртара-Інвест" залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 15.10.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 у справі № 41/221 -без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
О.А. ПОДОЛЯК