Справа № 2-12-795/09
Центральний районний суд м. Миколаєва
09 лютого 2009 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гречаної С.І., при секретарі Матієвій Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації, Миколаївського державного вищого училища культури, третя особа Миколаївська обласна державна адміністрація про поновлення на роботі, скасування наказів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 26 липня 1985 року переводом з інституту культури, згідно наказу №36-к від 23.07.1985 року, він був призначений на посаду директора Миколаївського культурно-освітнього училища, в подальшому перейменованого у Миколаївське державне вище училище культури, після чого він продовжував працювати на займаній посаді. Строк дії контракту неоднарозово продовжувався, останніми доповненнями термін дії контракту продовжено до 31 липня 2008 року. Після спливу зазначеного строку контракт з ним не переукладався, строк його дії не продовжувався, позивачем подано заяву про надання щорічної відпустки за 2007/2008 навчальний рік з 18 серпня 2008 року з подальшим виходом на пенсію. Але в подальшому зазначена заява позивачем була відкликана, в зв'язку з чим накази про відпустку з подальшим звільненням визнанні недійсними, та зобов'язали позивача приступити 15.09.2008 року до обов'язків директора. Оскільки строк дії контракту з ОСОБА_1 закінчився і трудові відносини станом на 15.09.2008 року з ним у відповідності до законодавства не врегульовані, листом за підписом начальника управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації позивач запрошувався до управління культури з метою вирішення питання щодо подальших трудових відносин. 20 жовтня 2008 року в управлінні культури йому запропонували укласти контракт на здійснення поточного керівництва Миколаївського державного вищого училища культури строком на 1 місяць з 20 жовтня 2008 року по 20 листопада 2008 року. Не погоджуючись з строком дії контракту він відмовився від його підписання про що повідомив Начальника управління культури Миколаївської облдержадміністрації ОСОБА_2 листом від 21.10.08 року за вих. №513. В зв'язку з чим наказом по управлінню культури Миколаївської облдержадміністрації №26-к від 22.10.2008 року, наказом Миколаївського вищого училища культури № 155-О від 22.10.2008 року, його було звільнено з посади директора Миколаївського державного вищого училища культури, по п. 6 ст. 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку з відмовою укласти контракт. Зазначені накази позивач вважає незаконними, оскільки він не відмовлявся укладати контракт, який би відповідав на його думку діючому законодавству України. Тому позивач просив суд скасувати зазначені накази про його звільнення стягнути з управління культури Миколаївської облдержадміністрації середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, та моральну шкоду у сумі 10 тис. грн.
У попередньому судовому засідання позивач та його представник визначили коло осіб що повинні приймати участь у справі, відповідно до чого первісний відповідач Миколаївська обласна державна адміністрація визначена як третя особа на стороні відповідача Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації, інші сторони залишені без змін.
У судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали, просили про їх задоволення.
Представник відповідача управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації у судовому засіданні проти вимог позову заперечувала, пояснюючи письмовими та усними запереченнями про відмову позивача укласти запропонований контракт строком на один місяць, що в подальшому передбачає безумовне звільнення позивача за п.6 ст. 36 КЗпП України. Крім того такі дії передбачені і постановою КМУ від 19.03.1993 року №203.
Представники відповідача Миколаївського державного вищого училища культури у судовому засіданні проти позовних вимог позивача заперечували, мотивуючи тим, що накази про звільнення винесені у відповідності до закону, підстав для їх скасування не має, оскільки позивач добровільно відмовився від підписання контракту, запропонованого для укладання.
Представник третьої особи Миколаївської обласної державної адміністрації з позовними вимогами позивача не погоджується, усно пояснюючи про неможливість продовження трудових відносин з керівником, які за законом передбачені виключно на умовах контракту від підписання якого позивач відмовився, іншого порядку трудових відносин з керівниками вищих начальних закладів законом не передбачено.
Суд дослідивши письмові докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, вислухавши пояснення свідків ОСОБА_3 ., ОСОБА_4 ., ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ., ОСОБА_9 ., ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ., ОСОБА_12 ., вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.
17 жовтня 2008 року позивач ОСОБА_1 отримав лист за підписом начальника управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації про необхідність 20.10.2008 року з'явитися до управління культури для вирішення питання подальших трудових відносин. 20 жовтня 2008 року позивачу ОСОБА_1 запропоновано підписати контракт на умовах викладених в контракті строком на один місяць з 20.10.2008 року по 20 листопада 2008 року. Не погоджуючись з строком дії контракту позивач відмовився від його підписання про що повідомив Начальника управління культури Миколаївської облдержадміністрації ОСОБА_2 листом від 21.10.08 року за вих.. №513. А згідно наказу управління культури Миколаївської облдержадміністрації №26-к від 22.10.2008 року, наказу Миколаївського державного вищого училища культури № 155-О від 22.10.2008 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпПУ в зв'язку з відмовою укласти контракт.
Відповідно ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт.
Керівник вищого навчального закладу призначається на посаду на умовах контракту відповідно до Закону України «Про вищу освіту». Ст. 39 цього ж закону передбачає порядок укладання контракту з керівниками вищих навчальних закладів.
Такий ж порядок передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року №203 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності".
В п.3 постанови Кабінету Міністрів України вказано, що у разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі п. 6 ст. 36 КЗпПУ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпПУ в зв'язку з відмовою укласти контракт.
За правилами ч.3 ст. 32 КЗпПУ про зміну істотних умов праці працівник повинен був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Але умовами попереднього контракту (п.29) позивач має бути повідомлений за два місяці до закінчення терміну дії контракту лише про його продовження або укладення на новий чи інший термін.
Оскільки позивачем 12.08.2008 року на ім'я начальника управління культури була подана заява про надання щорічної відпустки з 18 серпня 2008 року з подальшим виходом на пенсію, на підставі чого Управлінням культури Миколаївської облдержадміністрації було видано наказ №173 від 14.08.2008 року про відпустку з подальшим звільненням ОСОБА_1 , то власником питання про продовження або укладення контракту на новий строк не порушувалося. Але з непередбачених підстав позивач ОСОБА_1 свою заяву відкликав, про що управлінням культури Миколаївської облдержадміністрації було видано наказ № 25-к від 15.09.2008 року, згідно якого наказ №173 вважається недійсним в частині звільнення за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Цим же наказом позивача зобов'язали приступити до обов'язків директора з 15 вересня 2008 року.
Зібрані по справі докази безспірно свідчать про те, що останній контракт від 01 серпня 2006 року був укладений за згоди позивача, який його умови ніколи не оспорював, виконував його протягом двох років.
Його доводи відносно того, що відсутність попередження за два місяці до закінчення терміну дії контракту, про закінчення терміну його дії або його розірвання, свідчить про наявність між ним та відповідачем управлінням культури трудових відносин постійного характеру, а таким чином, і трудовій договір був укладений на невизначений строк, є також безпідставним.
Із матеріалів справи вбачається, що з позивачем був укладений трудовий контракт з 01 серпня 2006 року по 31 липня 2007 року, часом строк його дії продовжено строком до 31 липня 2008 року. Після закінчення його строку, тобто з 31 липня 2008 року по 20 жовтня 2008 року трудові відносини позивача не носили строкового характеру, що також не є переукладенням строкового трудового договору, як зазначається позивачем в позовній заяві.
Пленум Верховного Суду України у п.7, 10 постанови від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", з наступними змінами та доповненнями роз'яснив, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки у тому разі, коли він належить до категорії працівників, які згідно із законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Крім того пленумом роз'яснено судам, що відмова працівника укласти контракт може бути підставою для припинення трудового договору за п.6ст.36 КЗпП України у тому разі, коли відповідно до законодавства така форма трудового договору для даного працівника була обов'язкова.
Відповідно до ч.2 ст.23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Таким чином, при звільненні позивача відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства, запропоновано позивачу укласти контракт на новий термін необхідний для проведення відповідної процедури призначення керівників передбаченого ст. 39 ЗУ «Про вищу освіту» а тому позовні вимоги про скасування наказів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт порушення відповідачами законних прав позивача, то позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними.
Керуючись ст.ст.10,11, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації, Миколаївського державного вищого училища культури, третя особа Миколаївська обласна державна адміністрація про скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі заяви з надісланням особою, яка її подає, копії апеляції до апеляційної інстанції.
СУДДЯ С.І. ГРЕЧАНА