12 березня 2009 р.
№ 11/252
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
суддів:
Добролюбової Т.В.
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційного подання
Першого заступника прокурора Закарпатської області
на рішення
Господарського суду Закарпатської області від 16.01.08
у справі
№ 11/252
за позовом
Закритого акціонерного товариства "Житлово-побутове підприємство" (надалі -товариство)
до
Виконавчого комітету Ужгородської міської ради
про
визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Кішка П.Ю. -за дов. від 10.03.09;
від відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;
від прокуратури: Івченко О.А. -прокурор ГПУ.
Закритим акціонерним товариством "Житлово-побутове підприємство" у грудні 2007 року заявлений позов до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання за ним права власності на самочинно збудований фундамент, що знаходиться в місті Ужгороді на вул. Гвардійська, 15/1 "А". Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що на підставі рішення Ужгородської міської ради народних депутатів від 26.03.97 №47 товариству видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серії ІІ-ЗК №002165, на якій ним самочинно збудовано фундамент готовністю 5%. Відтак позивач, посилаючись на те, що він є користувачем земельної ділянки, просив визнати за ним право власності на самочинно збудований об'єкт на підставі статті 376 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.01.08, ухваленим суддею Якимчук Л.М., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що фундамент збудований на земельній ділянці, яка знаходиться у позивача в постійному користуванні, права інших осіб не порушено, тому суд дійшов висновку про підставність визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт у відповідності до пункту 5 статті 376 Цивільного кодексу України.
Перший заступник прокурора Закарпатської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказує на порушення судом першої інстанції приписів статті 22 Закону України "Про основи містобудування" . Так, прокурор вважає, що збудований позивачем фундамент є самочинним будівництвом, оскільки ним не було отримано дозволу на виконання будівельних робіт та не затверджено проекту. На думку прокурора, судом помилково не застосовано приписи статті 375 Цивільного кодексу України та не вірно застосовано статтю 376 цього Кодексу, адже на його думку, суд залишив поза увагою питання цільового призначення цього фундаменту, дотримання позивачем екологічних, санітарно -гігієнічних вимог, державних стандартів, норм і правил при його розміщенні, та не з'ясував чи буде використовуватись ця земельна ділянка за цільовим призначенням. Прокурор вказує також на порушення судом першої інстанції приписів статей 4 -7, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України .
Від Закритого акціонерного товариства "Житлово-побутове підприємство" надійшов відзив на касаційне подання, в якому товариство просить рішення у справі залишити без змін, а касаційне подання без задоволення.
Від Виконавчого комітету Ужгородської міської ради відзиву на касаційне подання судом не отримано.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення присутніх у судовому засіданні учасників судового процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Господарським судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом позову є вимога Закритого акціонерного товариства "Житлово-побутове підприємство" до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання за ним права власності на самочинно збудований фундамент, розташований в місті Ужгороді на вул. Гвардійська, 15/1 "А". Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 22.01.97 №11 "Про погодження розміщення об'єктів та дозволу на проектування" позивачеві надано дозвіл на влаштування ринку на закріпленій території в місті Ужгороді на вул. Загорській, 26. На підставі цього рішення Ужгородської міської ради народних депутатів від 26.03.97 №47 позивачеві видано Державний акт на право постійного користування землею, серії ІІ -ЗК № 002165. Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням, передбачених Цивільним і Господарським кодексами України, засобів захисту. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Загальні засади здійснення будівництва об'єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування". При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом. Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбаче них статтею 375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним. Судом першої інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що фундамент (готовністю 5%) збудовано позивачем самочинно. Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. Відповідно до вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт. Задовольняючи позовні вимоги на підставі пункту 5 статті 376 Цивільного кодексу України, за приписами якої на вимогу користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, судом не враховано, що у такому разі йдеться про ті випадки, коли самочинне будівництво було здійснене на земельній ділянці іншої особи, власника, без його згоди на те. Проте, суд першої інстанції не встановив чи погоджувалось дане будівництво з власником земельної ділянки та чи не заперечує власник проти такого будівництва. Водночас, судом не досліджувались і обставини щодо наявності або відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки стосовно визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт. Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою і приписи частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України, за якими право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі, під уже збудоване нерухоме майно. За цих обставин суду належало з'ясувати, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки розташованої під збудованим фундаментом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній саме спірного об'єкту. Разом з цим, не враховано судом першої інстанції і того, що відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Відповідно до вимог статті 182 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до статті 187 Цивільного кодексу України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Фундамент - це підземна частина будинку, через яку передається навантаження від його наземної частини на грунт, тобто фундамент є складовою частиною будинку та призначений для його обслуговування. Проте, суд першої інстанції не з'ясував чи спірний об'єкт являє собою складову частину речі або ж є окремою річчю на яку може бути визнано право власності. Отже, вирішуючи юридичну долю спірного майна та визнаючи право власності на це майно за позивачем, суд першої інстанції викладених норм матеріального права не врахував, що унеможливлює висновок про підставність задоволення позову. Викладене свідчить про те, що господарським судом не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому рішення прийняте за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, доводи, викладені в касаційному поданні про порушення судом вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України-
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.01.08 у справі №11/252 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Закарпатської області
Касаційне подання Першого заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т.Гоголь
В.Швець