03 березня 2009 р.
№ 15/45-14/215/06
Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Грека Б.М., Палій В.М., за участю прокурора відділу Генеральної прокуратури О. Савицької, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання заступника прокурора Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 8 листопада 2006 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2008 року в справі №15/45-14/215/06 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань в особі державного казенного підприємства Біленьківської виправної колонії № 99 до закритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк» в особі Запорізького регіонального управління, товариства з обмеженою відповідальністю “КОШ» про повернення безпідставно набутого майна,
У січні 2006 року Запорізький прокурор з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань в особі державного казенного підприємства Біленьківської виправної колонії № 99 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до закритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк» в особі Запорізького регіонального управління про повернення майна на суму 157 284 грн. 22 коп.
В обґрунтування вимог позову прокурор послався на безпідставність набуття майна банком.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13 березня 2006 року до участі у справі в якості другого відповідача було залучено товариство з обмеженою відповідальністю “КОШ».
Відповідачі позов не визнали.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 8 листопада 2006 року (суддя Т.Хоролець), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2008 року, у позові відмовлено з мотивів недоведеності набуття майна комерційним банком.
Заступник прокурора Запорізької області просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статті 1172 Цивільного кодексу України, статей 34, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте представники Державного департаменту України з питань виконання покарань, Біленьківської виправної колонії № 99, комерційного банку “Приватбанк», товариства з обмеженою відповідальністю “КОШ» у судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково.
Господарськими судами встановлено, що 11 грудня 2002 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк “Приватбанк» в особі Запорізького регіонального управління та державним казенним підприємством Біленьківська виправна колонія № 99 був укладений кредитний договір № ВЛ 0344/Б2 (далі - кредитний договір), на умовах якого позичальнику наданий кредит у розмірі 300 000 грн. до 1 грудня 2003 року.
Виконання зобов'язання контрагенти забезпечили заставою товарів в обороті на суму 757 440 грн., уклавши 13 грудня 2002 року договір № 1403 (далі - договір застави). Відповідно до умов цього договору заставлене майно залишається у володінні та розпорядженні заставодавця.
У подальшому державне казенне підприємство Біленьківська виправна колонія № 99 уклало із закритим акціонерним товариством комерційний банк “Приватбанк» угоду від 5 травня 2004 року про передачу заставленого майна на відповідальне зберігання товариству з обмеженою відповідальністю “КОШ», а 6 травня 2004 року сторони уклали договір № 126, на умовах якого товариство з обмеженою відповідальністю “КОШ» прийняло на себе зобов'язання зберігати майно, що належить державному підприємству Біленьківська виправна колонія № 99 та передане в заставу закритому акціонерному товариству комерційний банк “Приватбанк».
14 липня 2004 року державне казенне підприємство Біленьківська виправна колонія № 99, товариство з обмеженою відповідальністю “КОШ» та комерційний банк “Приватбанк» уклали договір № 0714 комісії, відповідно до умов якого товариство за дорученням підприємства здійснює продаж майна, визначеного в актах прийому-передачі, які є невід'ємною частиною договору.
Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що укладені сторонами договори є чинними і позивач не довів належними і допустимими доказами передачу майна закритому акціонерному товариству комерційний банк “Приватбанк», а вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю “КОШ», яке у спірних правовідносинах діє як зберігач, не заявлялися і товариство вправі зберігати майно до пред'явлення вимоги повернути майно.
Проте такі висновки колегія суддів вважає не є обґрунтованими, оскільки суди дійшли їх без достатнього з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін.
До господарського суду подано позов про повернення предмета застави, яким забезпечено виконання зобов'язання за кредитним договором і до предмета доказування в даній справі належить встановлення фактів виконання боржником кредитного договору, про що в ході вирішення спору було заявлено прокурором, а відтак припинення як зобов'язання, забезпеченого заставою, так і самої застави.
Відповідно до пункту 4 угоди від 5 травня 2004 року повернення майна, яке передається на відповідальне зберігання, здійснюється за згодою комерційного банку “Приватбанк» і господарським судам слід встановити дотримання відповідачами цієї умови договору в контексті вимог позову, фактичним позбавленням заставодавця права володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави, а також правом банка розпоряджатися спірним майном.
Окрім того, господарські суди не здійснили аналізу предмета застави (товари в обороті) та майна, на яке могло бути звернене стягнення, а отже не дана правова оцінка предмету застави з огляду на вимоги статті 4 Закону України “Про заставу» (у редакції, чинній на день укладання договору застави), пункту 4.2. статті 4 Статуту підприємства Біленьківська виправна колонія № 99 та пункту 2 договору застави, а також дотримання сторонами вимог розділу Ш України “Про заставу».
Також господарські суди не звернули уваги на те, що положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Таким чином, всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України місцевим і апеляційним господарськими судами не надано належної оцінки всім доказам в їх сукупності і судова колегія дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання їм належної юридичної оцінки, в зв'язку з чим рішення та постанова господарських судів в даній справі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційне подання заступника прокурора Запорізької області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 8 листопада 2006 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2008 року в справі № 15/45-14/215/06 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Головуючий, суддя
І. М. Васищак
Суддя
Б.М. Грек
Суддя
В. М. Палій