10 березня 2009 р.
№ 46/126
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк", м. Київ,
на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2008
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008
зі справи № 46/126
за позовом комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (далі -Підприємство), м. Харків,
до відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" (далі -Товариство)
про стягнення 195,65 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача -Разумова М.А.,
Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства 195,65 грн. плати за фактичне користування місцем для розташування спеціальної конструкції, яке перебуває в комунальній власності.
Рішенням названого суду від 01.10.2008 (суддя Шабунін С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 (колегія суддів у складі: Григорович О.М. -головуючий, судді Гольцова Л.А., Рябуха В.І.), позов задоволено. Прийняті судові рішення мотивовано фактичним використанням Товариством згаданого місця з 01.07.2007 по 26.07.2007 та наявністю у позивача права на отримання відповідної оплати.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 12.04.2007 Товариству відділом реклами управління містобудування та архітектури департаменту містобудування Харківської міської ради видано довідку про встановлення пріоритету на розміщення спеціальної конструкції - щита стаціонарного - за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 6 згідно з заявкою на надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами від 05.04.2007 № 2379 (т. 2, а.с. 3);
- 16.04.2007 Підприємством і Товариством в особі його Харківської філії укладено договір № 2399 (далі - Договір), на виконання умов якого Підприємство за актом приймання-передачі передало Товариству в користування місце для розташування спеціальної конструкції, яке перебуває у комунальній власності, за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 6; сторонами визначено строк дії Договору: з 16.04.2007 по 30.06.2007 (пункт 2.1);
- пунктом 5.1 Договору передбачено, що протягом 3-х днів після припинення дії Договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1, 8.3 Договору, Товариство зобов'язано звільнити надане в користування місце і передати його Підприємству. Місце вважається повернутим Підприємству з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі (пункт 5.2 Договору);
- Товариство після закінчення строку дії Договору згадане місце Підприємству не повернуло та фактично користувалося ним у період з 01.07.2007 по 26.07.2007 включно, тобто до моменту демонтажу конструкції, здійсненого Підприємством 27.07.2007 на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.06.2007 № 516 та згідно з наказом Підприємства від 12.06.2007 № 114, про що складено відповідний акт (т. 1, а.с. 36, 38-39, 40-41);
- 10.07.2007 Товариство звернулося до відділу реклами управління містобудування та архітектури департаменту містобудування Харківської міської ради з заявою від 02.07.2007 про продовження строку дії дозволу № 11881 на розміщення зовнішньої реклами по вул. Бакуліна, 6 у м. Харкові, що підтверджується довідкою (т. 2,а.с. 7);
- відділом реклами управління містобудування та архітектури департаменту містобудування Харківської міської ради Товариству видано дозвіл від 27.06.2007 № 11881 на розміщення зовнішньої реклами за адресою розташування рекламного засобу: м. Харків, вул. Бакуліна, 6; строк дії дозволу - з 20.06.2007 по 15.08.2007 (т. 2, а.с. 4-5).
Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для стягнення з Товариства коштів на підставах і в обсязі, визначених позивачем.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Попередні судові інстанції прийняті ними судові рішення про стягнення з Товариства боргу в сумі 195,65 грн. за період фактичного користування місцем для розташування спеціальної конструкції мотивували посиланням на пункт 3 Порядку надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі - Порядок), затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004 № 977, яким Підприємству надано право отримувати плату за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій без укладення відповідних договорів про користування ними або без отримання відповідного дозволу.
При цьому як місцевий, так і апеляційний господарські суди зазначили про відсутність між сторонами договірних відносин у спірний період часу.
У свою чергу, пункт 3 Порядку не містить приписів щодо будь-яких зобов'язань Товариства (у тому числі й стосовно обов'язку сплачувати певні суми коштів за фактичне користування місцем для розміщення спеціальної конструкції), а Підприємство, вимагаючи стягнення плати за фактичне користування місцем для розташування спеціальної конструкції, матеріально-правовими підставами позову обрало (т. 1, а.с. 20-22): приписи статей 526, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України (необхідність належного виконання договірних зобов'язань); статей 623, 624, 625 Цивільного кодексу України (відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання) та статті 1166 Цивільного кодексу України (відповідальність за завдання позадоговірної шкоди).
За таких обставин попереднім судовим інстанціям для правильного вирішення даного спору належало:
- зобов'язати позивача, якому належить право вільного обрання підстав позову, уточнити позовні вимоги в частині їх матеріально-правових підстав, які на даний час за своїм правовим змістом виключають можливість застосування одна одної (зокрема: наявність договірних зобов'язань виключає можливість стягнення позадоговірної шкоди; необхідність виконання договірного зобов'язання зі сплати спірної суми свідчить про відсутність підстав для юридичної кваліфікації цієї ж суми як збитків та ін.);
- дослідити встановлений загальний порядок повернення місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (затверджений актами органів місцевої влади та/або узгоджений сторонами в Договорі) і з'ясувати питання його фактичного дотримання сторонами;
- з огляду на встановлений факт припинення дії Договору 30.06.2007 дослідити положення Договору щодо відповідальності Товариства за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення місця (пункти 3.4.10, 5.1, 6.2 тощо);
- встановивши фактичні обставини взаємовідносин сторін, визначитись з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню в даному випадку.
Проте цього ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами здійснено не було, а їх висновки про наявність у Товариства боргу перед Підприємством та про відсутність між сторонами договірних відносин суперечать один одному.
Таким чином, господарські суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 зі справи № 46/126 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов