10 березня 2009 р.
№ 13/118-08-3592
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМП.КОМСЕРВІС», м. Одеса (далі -Товариство)
на рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2008 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008
зі справи № 13/118-08-3592
за позовом Товариства та
дослідної станції карантину винограду і плодових культур Інституту захисту рослин Української академії аграрних наук, м. Одеса (далі -Дослідна станція)
до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Фонтанський - 2007», м. Одеса (далі -Об'єднання)
про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Товариством було подано позов (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) про зобов'язання Об'єднання спростувати відомості, що принижують репутацію Товариства, та про стягнення з Об'єднання 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Дослідна станція звернулася з позовом про зобов'язання Об'єднання спростувати відомості, що принижують репутацію Дослідної станції.
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.10.2008 (суддя Панченко О.Л.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 (колегія суддів у складі: Лашин В.В. - головуючий, судді Єрмілов Г.А. і Воронюк О.Л.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи статей 23, 200, 277, 1167 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), статті 26 Закону України “Про інформацію», статей 32, 33, 36 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) виходили з недоведеності позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу мотивовано прийняттям даних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 200, 277, глави 3 ЦК України, статті 38 ГПК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Товариство обслуговує житловий будинок, який знаходиться за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 49/1 (далі -Будинок), на підставі договору, укладеного з балансоутримувачем. Крім того, позивачі у справі посилаються на те, що ними укладено договори з ВАТ “ЕК “Одесаобленерго», ТОВ “Союз», ПКФ “Цифрові системи зв'язку», філією “Інфоксводоканал», ВАТ “Одесаліфт», ПП “Юженергоавтоматика», МП “Годсенд» ЛТД, ПП “Ратник», ПП Білоусовим А.С., ВАТ “Одесагаз», ТОВ “Енергетичні інвестори», на підставі яких мешканці Будинку сплачують за комунальні послуги;
- позивачами зазначено, зокрема, що:
07.07.2008 на інформаційних стендах, що знаходяться біля вхідних дверей Будинку, було розміщено оголошення про те, що мешканці Будинку повинні здійснювати оплату комунальних послуг на особистий рахунок Об'єднання, а також укласти з ним договір на обслуговування;
Об'єднання на своїх зборах та шляхом розміщення об'яв вимагає з мешканців кошти за комунальні послуги (водопостачання, електроенергію тощо) і, таким чином, втручається в господарську діяльність Товариства, дезорганізує його роботу, вчиняє протиправні дії шляхом наклепу на позивачів, а також порочить їх ім'я і репутацію;
- позивачами не подано суду доказів на підтвердження того, що Об'єднання втручається в господарську діяльність Товариства, дезорганізує його роботу, вчиняє дії щодо наклепу на позивачів і порочить їх ім'я та репутацію. Подані позивачами ксерокопії об'яв, заяв не підтверджують вчинення Об'єднанням відповідних дій.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- з поданих позивачами у справі листівок та інших матеріалів (а. с. 42, 43) неможливо зробити висновок про те, що ці відомості було розміщено на інформаційних стендах Об'єднання, а також про те, що їх було розповсюджено саме Об'єднанням; доказів цього не подано, а самі листівки не мають певних реквізитів (підпису, печатки тощо);
- надані в судовому засіданні документи не свідчать про втручання в господарську діяльність Товариства;
- звернення Об'єднання до ВАТ “Одесагаз» та до податкової міліції (а. с. 44, 59) є спробою отримання належної інформації щодо законності діяльності Товариства з надання послуг і правомірності застосування відповідних тарифів.
Відповідно до статті 26 Закону України “Про інформацію» джерелами інформації є передбачені або встановлені законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.
Згідно з частиною першою і другою статті 200 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі; суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
За приписом частини першої статті 1167 названого Кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 № 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» зазначено, що під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині; поширенням відомостей також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а так само розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать честь і гідність громадянина або організації.
У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з вимогами статей 43, 33 і 34 ГПК України:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності;
- сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються, зокрема, сторонами;
- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
З огляду на відповідні законодавчі приписи та правові позиції Верховного Суду України, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, беручи до уваги недоведеність останніх належними засобами доказування.
Скаржник, зазначаючи про порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, фактично вдається до заперечення здійсненої ними оцінки доказів у справі. Однак згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас скаржником не наведено обґрунтованих доводів стосовно порушення названими судовими інстанціями визначених статтею 43 названого Кодексу правил оцінки доказів.
В обґрунтування скарги Товариство посилалося на “ігнорування» господарськими судами першої і апеляційної інстанцій припису частини першої статті 38 ГПК України, згідно з яким якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Проте скаржником не зазначено, які конкретно документи і матеріали мали, на його думку, витребувати господарські суди у розгляді даної справи, і від кого саме. Ним також не вказано про порушення перед господарськими судами клопотання про витребування якихось додаткових доказів із докладним зазначенням, як це передбачено частиною третьою названої статті, - який доказ вимагається, підстав, з яких Товариство вважало, що ці докази має підприємство чи організація, і обставин, які можуть бути підтверджені цими доказами.
Таким чином, доводи касаційної скарги не належать до тих, з якими процесуальний закон пов'язує можливість скасування судових рішень у касаційному порядку.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2008 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 зі справи № 13/118-08-3592 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМП.КОМСЕРВІС» -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов