10 березня 2009 р.
№ 22/4
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Мультітвіст Україна», м. Київ (далі -ТОВ “Мультітвіст Україна»)
на рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2008 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008
зі справи № 22/4
за позовом Національного комплексу “Експоцентр України», м. Київ (далі -НК “Експоцентр України»)
до ТОВ “Мультітвіст Україна»
про стягнення боргу в сумі 19 339, 14 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача -Мельник Т.М.,
відповідача -Пікалової Ю.М.
Позов було подано про стягнення заборгованості в сумі 19 339, 14 грн., у тому числі: 10 659, 65 грн. основного боргу; 3 965, 39 грн. пені; 509, 03 грн. -3% річних; 3 458, 89 грн. -відшкодування втрат внаслідок інфляції; 746, 18 грн. штрафу в розмірі 7%.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2008 (суддя Самсін Р.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я. -головуючий, судді Сотніков С.В. і Дзюбко П.О.), позов задоволено частково; з ТОВ “Мультітвіст Україна» стягнуто на користь НК “Експоцентр України» 10 659, 65 грн. збитків, завданих невиконанням умов договору від 06.11.2006 № 93-4 (далі -Договір); в іншій частині у позові відмовлено; з ТОВ “Мультітвіст Україна» стягнуто на користь НК “Експоцентр України» 171, 97 грн. судових витрат. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на положення статей 11, 22, 625, 627, 638, 939 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), статей 174, 179, 180, 226, 230 Господарського кодексу України виходили з обґрунтованості позовних вимог саме у зазначеній сумі.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ “Мультітвіст Україна» просить оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи скасувати в частині стягнення з названого товариства збитків у сумі 10 659, 65 грн. і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням названими судовими інстанціями у прийнятті цих рішення і постанови норм матеріального і процесуального права, незастосуванням ними норми матеріального права, яка підлягала застосуванню (статті 623 ЦК України), невідповідністю висновків, зроблених господарськими судами, обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з укладеним сторонами Договором (зберігання) НК “Експоцентр України» зобов'язувався прийняти від поклажодавця (ТОВ “Мультітвіст Україна») і за плату зберігати майно останнього, а також повернути поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений Договором строк;
- при укладанні Договору сторонами погоджено його істотні умови, а стосовно майна, яке має бути передане на зберігання, сторони домовилися, що його докладний перелік, кількість і оцінка (вартість) мають бути визначені в акті приймання-передачі (пункт 1.3 Договору). Строк зберігання сторонами погоджено з 07.11.2006 по 31.12.2007, місцем зберігання визначено: м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 1, порядок передачі та повернення майна - за актом приймання-передачі (пункти 1.3 -1.7 Договору). Актом про зайняття частини площі під зберігання майна в павільйоні 21 ТОВ “Мультітвіст Україна», яка належить НК “Експоцентр України», підтверджено намір останнього щодо прийняття на зберігання майна ТОВ “Мультітвіст Україна» на площі 236 кв. м після укладення договору зберігання; акт підписано обома сторонами, і його копія міститься в матеріалах справи;
- у пункті 8.1 Договору зазначено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами і скріплення його печатками сторін та діє до повного виконання сторонами зобов'язань, узятих на себе за цим договором. Права та обов'язки сторін за Договором визначено в розділах 2 і 3 останнього, зокрема, у пунктах 3.1.1, 3.1.2 передбачено обов'язок поклажодавця (ТОВ “Мультітвіст Україна») передати зберігачеві майно на зберігання і забрати у зберігача майно у строки, передбачені пунктом 1.4 Договору -з 07.11.2006 по 31.12.2007;
- майно на зберігання за Договором не передавалося;
- згідно з пунктом 5.6 Договору у випадку непередачі поклажодавцем майна на зберігання останній відшкодовує зберігачеві збитки, завдані в зв'язку з тим, що зберігання не відбулося;
- відповідно до умов Договору зберігач у разі виконання зобов'язань з передачі майна на зберігання у встановлені Договором строки розраховував на оплату послуг зі зберігання, що згідно з положеннями Договору (пункт 4.1) складає 5 958, 53 грн. на місяць; згідно з виставленими на оплату рахунками від 20.11.2006 №№ 5263 і 5264 вартість послуг із зберігання становила 10 659, 65 грн.;
- відповідно до пункту 4.3 Договору оплата послуг із зберігання майна здійснюється з моменту передачі поклажодавцем зберігачеві майна, що має підтверджуватися актом приймання-передачі. Сторонами такий акт не складався (оскільки майно на зберігання не передавалося), тому строки оплати послуг не можуть вважатися порушеними.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- про резервування приміщення (для зберігання майна) відповідачеві (ТОВ “Мультітвіст Україна») було відомо, що підтверджується актом від 06.11.2006 зайняття цим товариством частини площі під зберігання майна в павільйоні № 21, яка належить НК “Експоцентр України». При цьому останнім подано акт від 29.12.2006, який підтверджує, що протягом дії Договору площу, виділену під зберігання, зайнято не було;
- ТОВ “Мультітвіст Україна» не подано доказів на підтвердження того, що воно в розумний строк попередило НК “Експоцентр України» про відмову від зберігання.
З матеріалів даної справи, в тому числі наявної в них позовної заяви, а так само зі змісту оскаржуваних судових рішень (їх описових частин) вбачається, що позов було подано про стягнення суми заборгованості (основної - 10 659, 65 грн., а також сум інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені, штрафу).
Водночас рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін апеляційною інстанцією, з відповідача (ТОВ “Мультітвіст Україна») стягнуто суму збитків (10 659, 65 грн.), завданих невиконанням умов Договору.
При цьому з рішення та постанови попередніх судових інстанцій у даній справі не випливає, що позивач -НК “Експоцентр України» змінював у порядку частини четвертої статті 22 ГПК України підставу або предмет позову.
Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог, але за одночасної наявності двох умов: 1) якщо необхідно для захисту прав і законних інтересів, зокрема, позивача; 2) якщо про це є клопотання заінтересованої сторони.
Наявності цих умов суди попередніх судових інстанцій у розгляді справи не з'ясували і в оскаржуваних судових рішеннях не відобразили.
Не визначившись, таким чином, з предметом та підставами позову зі справи, попередні судові інстанції не встановили й усього кола обставин, пов'язаних з наявністю або відсутністю підстав для задоволення позовних вимог або про стягнення заборгованості, або про стягнення суми збитків.
Відтак названі судові інстанції припустилися неправильного застосування, крім зазначеного припису пункту 2 статті 83 ГПК України, ще й вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
З урахуванням викладеного у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями й норм матеріального права, в тому числі ЦК України і Господарського кодексу України.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку з наведеним оскаржувані судові рішення відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно взяти до уваги викладене, достеменно визначитись зі змістом позовних вимог, з урахуванням цього всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичні значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, і в залежності від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 1117 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Мультітвіст Україна» задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 зі справи № 22/4 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов