10 березня 2009 р.
№ 28/64-08-1696
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів :
Першикова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- не з'явився,
відповідача
третьої особи
- не з'явився,
- не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
ПП "Агенство 2500"
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008
у справі
№28/64-08-1696
за позовом
ПП "Агенство 2500"
до
(третя особа
АКПІБ "Промінвестбанк" в особі філії у м.Білгород-Дністровський
- Білгород-Дністровська ОДПІ)
про
визнання недійсним договору застави від 21.04.2005
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.07.2008 (суддя Гуляк Г.І.) позов задоволено -на підставі ст.ст.203,215 ЦК України визнано недійсним договір застави від 21.04.2005, як такий, що укладений сторонами з порушенням вимог п.8.6.3 ст.8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі -Закон №2181).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 (судді: Воронюк О.Л., Єрмілов Г.А., Лашин В.В.) рішення скасовано, в позові відмовлено у зв'язку з недоведеністю поширення податкової застави на всі активи позивача.
ПП "Агенство 2500" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме п.п.4.4.2,8.2.2,8.6.3,8.9.1 ст.8 Закону №2181. Зокрема, скаржник вважає, що застосовуючи рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 №2-рп/2005 до спірних правовідносин, апеляційний суд так само як і суд першої інстанції не дослідив, на яку частину активів позивача на час укладання спірного договору розповсюджувалося право податкової застави. При цьому апеляційною інстанцією не заперечується існування податкової застави та можливість знаходження окремо визначеного майна, переданого в заставу відповідачу, в попередній податковій заставі. На думку скаржника, помилковим є посилання апеляційної інстанції на постанову господарського суду м.Києва від 24.02.2006, якою визнано недійсним наказ ДПА України від 16.06.2005 №216 "Про затвердження податкового роз'яснення положень статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки вказана постанова суду не має зворотної дії до спірного договору від 21.04.2005.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Скасовуючи первісне рішення про задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з того, що місцевий господарський суд не врахував рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 №2-рп/2005, яким було визнано неконституційним підпункт 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Згідно з цим рішенням, у разі наявності визначених законом підстав, право податкової застави автоматично поширюється не на всі активи боржника, а застосовується з урахуванням розміру заборгованості, тобто обсяг (вартість) майна боржника, яке перебуває в податковій заставі, має відповідати розміру податкової заборгованості. Суд першої інстанції не дослідив, на яку частину активів позивача на час укладання спірного договору розповсюджувалося право податкової застави, а тому необґрунтовано послався на п.8.6.3 ст.8 Закону №2181. Всупереч вимогам ч.2 ст.152 Конституції України та ч.2 ст.4 ГПК України місцевий господарський суд також помилково послався та застосував наказ ДПА України від 16.06.2005 №216 "Про затвердження податкового роз'яснення положень статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який передбачає можливість застосування до правовідносин, які виникли до 24.03.2005р., неконституційної норми. Окрім того, вказаний наказ визнано недійсним постановою господарського суду м.Києва від 24.02.2006, яка з моменту її прийняття підставою для її використання всіма платниками податків.
Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
В основу рішення суду першої інстанції про задоволення позову покладено висновок про невідповідність оспорюваного договору застави вимогам п.8.6.3 ст.8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", згідно якого надання майна, що перебуває у податковій заставі, у наступну заставу або його використання для забезпечення дійсної чи майбутньої вимоги третіх осіб не дозволяється.
Проте, апеляційний суд правомірно послався на неврахування судом першої інстанції рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 №2-рп/2005, яким визнано неконституційним положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону №2181, як таке, що передбачає можливість поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків незалежно від суми податкового боргу та порушує справедливе вирішення питань застосування права податкової застави (статті 8, 42 Конституції України).
При цьому апеляційна інстанція правильно зазначила про недоведеність поширення податкової застави на ту частину активів позивача, які є предметом спірного договору застави від 21.04.2005. До того ж, з наявного у справі акту комплексної перевірки від 12.04.2006 №1149/2320-25048752 (а.с.73-99 том 1), складеного Білгород-Дністровською ОДПІ, вбачається, що з врахуванням другої податкової вимоги загальна сума податкового боргу ПП "Агентство-2500" становить 15200 грн., в той час облікова балансова вартість основних засобів позивача та майна, заставленого за спірним договором, становить 925000 грн. та 306643,81 грн. відповідно. Наведене свідчить про неадекватність поширення податкової застави на невизначене майно (всі активи) ПП "Агентство-2500" та розміру його податкового боргу, що є порушенням рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 №2-рп/2005.
Колегія відхиляє твердження скаржника про те, що апеляційний суд, як і суд першої інстанції, також не дослідив, на яку частину активів позивача на час укладання спірного договору розповсюджувалося право податкової застави, оскільки стаття 33 Господарського процесуального кодексу України покладає на сторону обов'язок доказування тих обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Помилковими визнаються також посилання позивача в обгрунтування своїх заперечень на чинність наказу ДПА України від 16.06.2005 №216 "Про затвердження податкового роз'яснення положень статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" до прийняття постанови господарського суду м.Києва від 24.02.2006, якою вказаний наказ визнано недійсним, оскільки, по-перше, апеляційна інстанція на підставі ч.2 ст.4 ГПК України цілком обгрунтовано не застосувала при вирішенні даного спору цей наказ ДПА України, як такий, що суперечить ч.2 ст.152 Конституції України та Закону України "Про Конституційний Суд України". По-друге, згаданий наказ видано податковим органом 16.06.2006 року, тобто вже після укладення оспорюваного договору від 21.04.2005, а тому і не має стосовно нього зворотної дії.
Разом з тим, касаційна інстанція вважає за необхідне додатково зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльної за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" право податкової застави виникає у податкового органу, якому активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. За таких обставин, право на звернення до суду у разі невиконання позивачем в зв'язку з податковою заставою обов'язку дотримання обмежень, встановлених пунктом 8.6 статті 8 вказаного вище Закону, належить саме податковому органу. Білгород-Дністровська ОДПІ, будучи залученою до участі у справі в якості третьої особи, будь-яких претензій з приводу укладання спірного договору не заявляла. Інших обставин, з якими позивач пов'язував визнання договору застави недійсним, судами встановлено не було.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з визнанням недійсними угод, укладених стосовно майна, яке перебуває в податковій заставі (постанова ВСУ від 15.05.2007 у справі №20-9/393).
Зважаючи на вищенаведене, касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 у справі №28/64-08-1696 залишити без змін, а касаційну скаргу ПП "Агенство 2500" -без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
Судді: Є.Першиков
В.Цвігун