03 березня 2009 р.
№ 38/279
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
ТзОВ "Арес-ЛТД"
на постанову
від 26.11.08 Донецького апеляційного господарського суду
у справі
№ 38/279 господарського суду Донецької області
за позовом
ТзОВ "Арес-ЛТД"
до
ДП "Селидіввугілля"
про
стягнення заборгованості в сумі 250 997 грн. 85 коп. і поновлення строку позовної давності як такого, що пропущений з поважних причин
У справі взяли участь представники сторін:
від позивача:
від відповідача:
Постановою ВГСУ від 05.08.08 справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Рішенням господарського суду Донецької області від 23.10.08 ( суддя Будко Н.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.11.08 (колегія суддів у складі: Запорощенка М.Д., Калантай М.В.. Старовойтової Г.Я.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач у поданій касаційній скарзі просить прийняті судові акти скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлену продукцію по договору №76-2000 від 07.03.2000 в сумі 200 872,68 грн.
Скаржник вважає, що справу розглянуто з порушенням вимог ст. 43 ГПК України що до повного, всебічного, об'єктивного розгляду в судовому засіданні наданих доказів. Суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що лист директора шахти Мірумяна Г.М. про визнання боргу не може бути прийнятий до уваги. На думку скаржника директор Мірумян Г.М. визнає борг саме шахти "Росія" на 14.01.04, тобто до реорганізації шахти, а оскільки правонаступником шахти "Росія" є ДП "Селідіввугілля", то борги повинно сплачувати саме воно.
Суд не надав оцінки листам позивача №108 від 30.08.07 та №139 від 10.03.06, в яких він звертається з проханням до відповідача підтвердити заборгованість по договорам №Р 17/03 від 17.03.2000 та №76/200 від 07.03.2000. Замість відповіді на лист відповідач у жовтні 2006 року списує заборгованість у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про що повідомляє позивача 05.09.07, тобто майже через рік. Апеляційний суд не надав оцінки претензії №109 від 30.08.07, в якій позивач підтвердив свої вимоги щодо сплати відповідачем боргу.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
07.03.2000р. між ТзОВ "Арес-ЛТД" та ДВАТ шахта "Росія" ДП ДХК "Селидіввугілля" було укладено договір поставки №76/2000 (т.1 а.с.10).
Строк дії укладеного між сторонами договору встановлено до 31.12.2000р. (п.4.1 договору).
До спірного договору сторони уклали специфікації №№1,2,3,4,5,7.
Поставка товару підтверджена лише за специфікацією №1 до договору №76/2000.
Поставки товару за специфікаціями №2 від 01.11.00 та №4 від 14.12.00 до договору відбулися вже після закінчення строку дії договору №76/2000.
Суди не прийняли в якості доказів поставки товару по накладній №3, оскільки цей товар було постановлено позивачем у січні 2001 року, а довіреність ЯГН №928727 (а.с. 9 т.2) була виписана 01.02.01, тобто після поставки товару. Окрім цього, найменування та кількість товару, вказаного у цій накладній не відповідають тим, що зазначені у довіреності ЯГН №928727 від 01.02.01.
Також після закінчення строку дії договору між сторонами були укладено специфікацію № 5 від 17.01.01р. (т.1 а.с.15), згідно якої позивач повинен був передати відповідачу дизпаливо у кількості 4835л. за ціною 1грн. 86 коп. з урахуванням ПДВ на суму 8993грн. 10 коп. та №7 від 02.04.01р. (т.1 а.с.16), згідно якої позивач зобов'язався передати відповідачу шнеки у кількості 2шт. за ціною 11500грн. з урахуванням ПДВ на суму 23000грн.
Поставка товару за вищевказаними Специфікаціями позивачем також була здійснена після закінчення строку дії договору по накладній № 4 від січня 2001р. (т.1 а.с.127) на суму 8993,10 грн. і по накладній № 52 без дати (т.1 а.с.125) на суму 23000грн. згідно довіреності ЛДГ № 566348 від 12.06.01р. (т.1 а.с.126).
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що поставка товару за накладними №52 б/н на суму 23000 грн. , № 4 від січня 2001р. на суму8 993,10 грн., №4 від січня 2001р. на суму 14 679,61 грн., №12 від лютого 2001 на суму 46199,98 грн. відбулась поза договором №76/2000 від 07.03.2000р.
Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази пролонгації договору поставки №76/2000 від 07.03.2000р.
Строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов'язки згідно договору.
Закінчення строку дії договору за загальним правилом припиняє права та обов'язки сторін, але не звільняє їх від відповідальності за порушення договору, яке мало місце під час його дії.
В подальшому сторони уклали додаткові угоди №102 від 30.04.2000р., №114 від 31.05.2000р., №143 від 30.06.2000р., б/н від 31.08.2000р., №320 від 30.12.2000р. до договору №76/2000 від 07.03.2000р., якими визначили, що відповідач розраховується з позивачем за отриману продукцію вугільною продукцією на суму 25192,47 грн., 15535,53 грн., 166609,45 грн., 11011,77 грн., 117031,87 грн. відповідно.
Згідно ст.151 Цивільного кодексу УРСР зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у ст.4 цього кодексу.
Відповідно до ст.4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права та обов'язки виникають із договору, адміністративних актів, інших дій громадян і організацій, тощо. Зазначена норма закону вказує на те, що є правопороджуючими фактами і діями.
Стаття 161 Цивільного кодексу УРСР передбачає, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Так як предмет позовних вимог - стягнення заборгованості в сумі 200872 грн. 69коп. по договору №76/2000 від 07.03.2000р., а даним договором з урахуванням додаткових угод до нього не передбачений обов'язок відповідача сплатити позивачу певну грошову суму в якості оплати вартості товару, то позивач мав можливість звернутися до відповідача з письмовою вимогою про погашення заборгованості шляхом поставки вугільної продукції згідно додаткових угод до договору №76/2000р., але цього не зробив.
Доводи скаржника про те, що суди не надали належну оцінку листу директора Відокремленого підрозділу "Шахта "Росія" Мирумяна Г.М. (а.с. 32 т.1), в якому він визнає заборгованість перед ТОВ "Арес ЛТД" за договором №Р17/3 від 17.03.04, №76/2000 від 07.03.2000 в сумі 250997,85 грн. колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на таке.
Судами встановлено, що відповідно до п.3 наказу Міністерства палива та енергетики України від 25.02.03р. № 96 "Про реорганізацію ВАТ ДХК "Селидіввугілля" реорганізовані державні відкриті акціонерні товариства, зокрема "Шахта Росія" (т.1 арк. справи 137) шляхом їх злиття та створення на їх базі Державного підприємства "Селидіввугілля". Пунктом 10 вказаного наказу встановлено, що правонаступником "Шахти Росія" є Державне підприємство "Селидіввугілля".
Державне ВАТ Дочірнє підприємство Шахта "Росія" Державної холдингової компанії "Селидіввугілля" вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 16.02.04р., у зв'язку з реорганізацією (лист Головного управління статистики у Донецькій області від 24.02.04р. № 25/1-276 (т.1 арк. справи 138).
Згідно наказу Міністерства палива та енергетики України від 18.08.04р. № 492 "Про створення ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" припинена діяльність державних підприємств, в тому числі й Державного підприємства "Селидіввугілля" (пункт 7 наказу т.1 арк. справи 140-141).
Наказом Міністерства палива та енергетики України від 26.05.05р. № 237 "Про реорганізацію ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" реорганізовано ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" шляхом виділення з його складу відокремлених підрозділів, в тому числі "Шахта "Росія", та приєднання його до складу створеного, відповідно до п.6 вказаного наказу, ДП "Селидіввугілля".
У розділі 3 Статуту Державного підприємства "Селидіввугілля", ДП "Селидіввугілля" є правонаступником прав та обов'язків відокремленого підрозділу, "Шахта "Росія", згідно розподільчого балансу.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що факт наявності у керівника структурного підрозділу права на вчинення дій з визнання боргу позивачем не доведений.
Решта доводів касаційної скарги зводиться до необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про надання переваги доказам скаржника над іншими, тобто здійснення відмінної від апеляційного суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст.1117 ГПК України, тому до уваги не беруться.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу ТзОВ "Арес-ЛТД" залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 23.10.08 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.11.08 у справі 38/279 -без змін.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун