12 березня 2009 р.
№ 35/104
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Кота О.В.,
суддів:
Владимиренко С.В.,
Шевчук С.Р.,
розглянув касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства
"Херсонський суднобудівний завод"
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 09.12.2008 року
та рішення
господарського суду Донецької області від 02.09.2008 року
у справі
№35/104
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Херсонський
суднобудівний завод"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю
Промислово-комерційної фірми "Титан"
про
стягнення 10663грн.,
за участю представників:
- позивача: не з'явилися;
- відповідача: не з'явилися.
У липні 2004р. Відкрите акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційної фірми "Титан" про стягнення заборгованості в сумі 10663грн.
Під час розгляду справи позивач надав уточнення позовних вимог у порядку ст.22 ГПК України, в якому просив стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 10663грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в період з травня 2002р. по травень 2003р. було здійснено попередню оплату мобільних терміналів на загальну суму 10663 грн., які відповідачем фактично не були передані позивачу, а відпущення товару за накладними від 06.06.2002р. №232 та від 30.09.2003р. №1352 не є належними доказами фактичної передачі, оскільки термінали передавались не уповноваженій особі, без довіреностей на отримання матеріальних цінностей, ці накладні виписані з істотними порушеннями чинного законодавства та не можуть фіксувати факти здійснення господарських операцій, а також фактично мобільні термінали за вказаними накладними не надійшли до підприємства та не обліковані на його балансі.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.09.2004р. у даній справі провадження у справі зупинялось, у зв'язку з направленням повідомлення, згідно ч.4 ст. 90 ГПК України та витягів з матеріалів справи №35/104 до прокуратури Донецької області з метою перевірки наявності у діях заступника директора Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" Ізнюка Михайла Йосиповича ознак дій, що переслідуються у кримінальному порядку.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.02.2008р. провадження у справі поновлено у зв'язку з заявою позивача про поновлення провадження у справі.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.04.2008р. провадження у справі зупинено у зв'язку з направленням матеріалів справи до слідчих органів.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.06.2008р. у даній справі ухвалу господарського суду Донецької області від 22.04.2008р. про зупинення провадження у справі скасовано, а справу направлено до господарського суду Донецької області для розгляду по суті.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2008р. у цій справі останню прийнято до провадження суддею Мартюхіною Н.О.
02.07.2008р. господарським судом Донецької області направлено запит до прокуратури м. Херсона та прокуратури Комсомольського району м. Херсона для надання інформації щодо результатів розгляду кримінальної справи.
Рішенням господарського суду Донецької області від 02.09.2008р. у справі №35/104 (суддя Мартюхіна Н.О.) у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-комерційної фірми "Титан" про стягнення 10663грн. відмовлено повністю.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. у справі №35/104 (колегія суддів у складі головуючого судді Діброви Г.І., суддів Акулової Н.В., Шевкової Т.А.) апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" на рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2008р. у справі №35/104 залишено без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2008р. у справі №35/104 -без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. та рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2008р. у справі №35/104, та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, або, у випадку з'ясування неповноти дослідження судами спірних правовідносин сторін -направити справу на новий розгляд.
В судове засідання 12.03.2009р. представники сторін не з'явились. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу у відсутності представників сторін.
Відзив на касаційну скаргу позивача наданий відповідачем на розгляд суду касаційної інстанції, в якому останній просить залишити оскаржені судові акти без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення і постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до п.4 Прикінцевих положень ГК України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем були виставлені позивачу рахунки від 25.04.2002р. №246 на оплату мобільних терміналів Nokia-8210 1шт. та Siemens A40 1шт. на загальну суму 2250грн., від 04.09.2002р. №890 на оплату мобільних терміналів Alcatel-310 2шт. на загальну суму 2465грн., та від 14.03.2003р. №346 на оплату мобільних терміналів Nokia 8850 1 шт., Alkatel 302A 1 шт., Nokia 8210 1 шт., Siemens A 40 1 шт., Nokia 3210 1 шт. на загальну суму 5948грн., за які позивачем платіжними дорученнями №1000 від 31.05.2002р., №83 від 24.09.2002р. та від 30.05.2003р. здійснено 100% попередню оплату на загальну суму 10663грн. із відповідним призначенням платежу - попередня оплата за мобільні термінали.
При цьому, судами було з'ясовано, що позивачу були передані мобільні термінали за належним чином підписаними та скріпленими печатками обох сторін без зауважень накладними: №232 від 06.06.2002р. на загальну суму 2250грн. Nokia 8210 1 шт., Siemens A40 1 шт.; №1352 від 30.09.2003р. на загальні суму 8413грн. Nokia 8850 1шт., Alkatel 302A 1шт., Alcatel-310 2 шт., Nokia 8210 1шт., Siemens A40 1 шт., Nokia 3210 1шт., та виписані відповідачем податкові накладні №1578/1 від 30.09.2003р. на суму 8413грн. та №520/1 від 06.06.2002р. на суму 2250грн.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач, стверджуючи про непередачу відповідачем мобільних терміналів, направив відповідачу претензію №759/70-2717 від 23.09.2003р. про повернення сплаченої за товар суми 10663грн., на яку відповідач листом №121-юр від 16.10.2003р. відмовив позивачу у її задоволенні, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 10663грн., в подальшому, змінивши свої позовні вимоги на стягнення 10663грн., як суми попередньої оплати.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст.11, 206, 509, 526, 662-664 ЦК України, ст.193 ГК України, ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», приписи п.п.7.2.3 п 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість», виходив з того, що в матеріалах справи містяться належні і допустимі докази, в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, які підтверджують факт передачі позивачу мобільних терміналів на загальну суму 10663грн. за накладними від 06.06.2002р. та 30.09.2003р. в порядку, передбаченому статтею 664 ЦК України, за які позивач попередньо оплатив їх вартість, вказавши про виконання відповідачем своїх зобов'язань з передачі мобільних терміналів позивачу у спірному періоді належним чином, та належним чином виконання позивачем своїх зобов'язань по сплаті за отримані термінали, що підтверджується рахунками-фактурами, платіжними документами, податковими накладними, виписаними відповідачем, за якими у відповідача виникли податкові зобов'язання з ПДВ, а у позивача -податковий кредит з ПДВ у відповідних податкових періодах у 2002 та 2003 роках.
Однак, судами попередніх інстанцій всупереч приписів ст.38 ГПК України не витребувано у позивача книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) за спірний період та не з'ясовано відображення позивачем сум ПДВ вказаних в податкових накладних виписаних відповідачем №1578/1 від 30.09.2003р. на суму 8413грн. та №520/1 від 06.06.2002р. на суму 2250грн. у складі податкового кредиту з ПДВ за відповідні податкові періоди, а у відповідача не витребувано книгу обліку продажу товарів (робіт, послуг) за спірний період, а відтак судом не з'ясовано, чи були відображені відповідачем суми ПДВ вказані в податкових накладних у складі податкового зобов'язання з ПДВ за відповідні податкові періоди у відповідності до Порядку ведення книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), затвердженого наказом ДПА України вiд 30.05.1997р. №165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за №233/2037 (в ред. з 07.08.2001р.).
Вказані обставини не були з'ясовані судом першої інстанції та відповідно їм не було надано належної правової оцінки, всупереч вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
Поряд з цим, місцевий господарський суд встановив, що заступник генерального директора позивача з комерційних питань Ізнюк М.Й. мав право отримувати товарно-матеріальні цінності - мобільні термінали за накладними, у зв'язку з його посадовими обов'язками, у тому числі й без наявності довіреності на отримання мобільних терміналів, із зазначенням, що Ізнюк М.Й станом до 09.06.2002р. займав посаду заступника генерального директора з комерційних питань, до повноважень якого у відповідності до п.3.3 Положення про заступника генерального директора з комерційних питань, затвердженого наказом генерального директора позивача від 26.11.1998р. №1046К віднесено право представляти підприємство в державних та громадських організаціях в межах своєї компетенції, підписувати договори та документи на підставі довіреності генерального директора заводу по закупівлі товарно-матеріальних цінностей в Україні та країнах СНД, а також з транспортно-складського господарства та приймати участь в судових засіданнях. Однак, висновок суду першої інстанції про наявність у Ізнюка М.Й. права на отримання ТМЦ без довіреності є невірним, оскільки судом не враховано, що в цьому пункті Положення запроваджено право заступника генерального директора з комерційних питань представляти підприємство в державних та громадських організаціях в межах своєї компетенції, підписувати договори та документи на підставі довіреності генерального директора заводу по закупівлі товарно-матеріальних цінностей в Україні та країнах СНД, а також з транспортно-складського господарства. Тоді як суд першої інстанції всупереч приписів ст.38 ГПК України не витребував передбаченої п.3.3 Положення про заступника генерального директора з комерційних питань, затвердженого наказом генерального директора Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" від 26.11.1998р. №1046К, довіреності генерального директора заводу, виданої Ізнюку М.Й. про надання останньому повноважень на підписання документів щодо отримання товарно-матеріальних цінностей в Україні, та відповідно не надано цій довіреності належної правової оцінки у відповідності до приписів ст.43 ГПК України. Зазначене порушення процесуального права не було виправлено й судом апеляційної інстанції при перегляді в апеляційному порядку прийнятого у справі судового рішення та залишення його без змін.
Водночас місцевим господарським судом не прийняті до уваги заперечення позивача щодо відсутності між позивачем та громадянином Ізнюком М.Й. трудових відносин з 09.09.2003р., посилаючись на приписи ст.21, ч.4 ст. 24 КЗпП України, із зазначенням, що особа, яка була присутня під час передачі мобільних терміналів за накладною від 30.09.2003р., є працівником позивача та була уповноважена ним на отримання товару та супровідних документів до нього, оскільки позивачем на цих документах поставлена печатка, яка підтверджує, що така особа передала мобільні термінали безпосередньо власнику - позивачу. Проте такий висновок місцевого господарського суду є передчасним без надання належної правової оцінки наказу позивача №229к від 02.06.2003р. «Про звільнення" Ізнюка Михайла Йосиповича.
Посилання позивача на порушення відповідачем Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей на отримання цінностей, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги, із зазначенням, що відповідальність за дотримання постачальником та покупцем встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей, у тому числі й за ведення податкового та бухгалтерського обліку, покладається на посадових осіб підприємств, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей, та застосовується відповідними контролюючими податковими та іншими державними органами.
При цьому місцевий господарський суд дійшов такого невірного висновку, внаслідок не врахування приписів Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99 (зі змінами та доп.), яка поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності та запроваджує, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів, бланки яких видаються після їх наскрізної реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей.
Згідно п.6 цієї Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.
У відповідності до п.9 вказаної Інструкції при позбавленні довіреної особи права на одержання цінностей за виданою йому довіреністю, строк дії якої ще не минув, довіреність у такої особи вилучається. У разі анулювання довіреності, за якою отримуються цінності частинами або розрахунки за які здійснюються у порядку планових платежів чи доставка яких здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями, підприємство, що видало довіреність, негайно повідомляє постачальника про анулювання відповідної довіреності. З моменту отримання такого повідомлення відпуск цінностей за анульованою довіреністю припиняється. За відпуск цінностей за анульованими довіреностями відповідальність несе постачальник, а втрати від цього відшкодовуються у встановленому порядку.
Згідно п.10 цієї Інструкції про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності.
Відповідно до п.15 даної Інструкції відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей.
Однак зазначене в цій Інструкції судами попередніх інстанцій не враховано, а відтак не з'ясовано, чи видавалися позивачем Ізнюку М.Й. довіреності на отримання у відповідача мобільних терміналів, чи були ці довіреності зареєстровані у Журналі реєстрації довіреностей, з витребуванням цих документів та наданням їм належної правової оцінки зі з'ясуванням відображення в цьому журналі відмітки про номери документів (накладних, актів тощо) на мобільні термінали.
Водночас відносно тверджень позивача про заволодіння мобільними телефонами не уповноваженими особами та підробку первинних документів судом першої інстанції зазначено, що за наслідками дослідчої перевірки з цього питання порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 Кримінального кодексу України, й до теперішнього часу досудове слідство не закінчено, тоді як прийняте оскаржене судове рішення.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті оскаржених судових актів не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Зазначеним вище обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарських судів чи відхилені ними, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки зазначеним обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всесторонньо і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, вжити всі дії, направлені на повне та всебічне встановлення обставин справи, правильно застосувати норми матеріального права та прийняти законне та обґрунтоване судове рішення з дотриманням приписів процесуального права.
Згідно ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи наведене, касаційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" підлягає задоволенню частково, а оскаржувані постанова Донецького апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. та рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2008р. у даній справі підлягають скасуванню, з передачею цієї справи на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, ст.1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. та рішення господарського суду Донецької області від 02.09.2008р. у справі №35/104 скасувати.
Справу №35/104 передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.
Головуючий суддя:
О. Кот
судді:
С. Владимиренко
С. Шевчук