11 червня 2013 р. Справа № 2а-375/09/2014
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Сіренко О.І.
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Бутенко Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області на постанову Зміївського районного суду Харківської області від 02.07.2010р. по справі № 2а-375/09/2014
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
13.04.2009 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області (надалі - відповідач), в якому просив з урахуванням уточнень до позовних вимог:
1) вжити невідкладних заходів щодо усунення загрози життю і здоров'ю позивача, яке створює відповідач не виплатою належних йому пенсій в розмірах, передбачених законами, для чого зобов'язати УПФ сплачувати належні позивачу пенсії, як інваліду ЧАЕС, в розмірі не меншому ніж це передбачено Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 року, починаючи з моменту звернення до суду. Станом на сьогодення це становить:
- основна пенсія - не менше 600 процентів мінімальної пенсії за віком встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», діючого на момент нарахування пенсії;
- додаткова пенсія - 50 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», діючого на момент нарахування пенсії.
2) зобов'язати відповідача здійснити донарахування, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, та виплату не донарахованих за період з 01.03.2001 року по 31.12.2003 року пенсій, виходячи з розміру належної до сплати:
- основна пенсія - не менше 600 процентів мінімальної пенсії за віком встановленої на рівні прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», діючого на момент нарахування пенсії;
- додаткова пенсія - 50 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої на рівні прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», діючого на момент нарахування пенсії.
3) зобов'язати відповідача здійснити донарахування, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, та виплату не донарахованих за період з 01.01.2004 року по день розгляду справи в суді пенсій, виходячи з розміру належної до сплати:
- основна пенсія - не менше 600 процентів мінімальної пенсії за віком встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», діючого на момент нарахування пенсії;
- додаткова пенсія - 50 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», діючого на момент нарахування пенсії.
02.07.2010 року рішенням Зміївського районного суду позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області по невиконанню з 1 березня 2001 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 2 липня 2010 року приписів ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що призвели до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання в належних розмірах основної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, за період з 1 березня 2001 року по 31.12.2007 року, з 22 травня 2008 року по 2 липня 2010 року відповідно до ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії по інвалідності з розрахунку шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи виключно із законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком, та провести виплату належних сум відповідно до закону, з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
У апеляційній скарзі відповідач просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, а саме: судом першої інстанції не враховано, що відповідач при обчисленні пенсії діяв на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", постанов Кабінету Міністрів України № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" від 3 січня 2002 року, № 530 від 28 травня 2008 р. "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", №654 від 16.07.2008р. "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян". Крім того, зазначає, що суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки мінімальний розмір пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області, має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджено копією посвідчення НОМЕР_1 (а. с. 4), є інвалідом третьої групи з 01.02.2005 року відповідно до копії довідки МСЕК №024489 (а. с. 5) та отримує державну та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України № 796-ХІІ.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконними дій та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, за період з 01.03.2011 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.07.2010 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання державної пенсії в розмірі передбаченому ч.4 ст. 54 та додаткової пенсії відповідно до ст. 50 Закону України 796-ХІІ, а відповідач у вказаний період неправомірно відмовив у проведенні перерахунку даних пенсій.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі №796-ХІІ.
Статтею 49 Закону України №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до п. 4 ст. 54 Закону України № 796-ХІІ в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по третій групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України №796-ХІІ особам, віднесеним до першої категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах: інвалідам третьої групи 50% мінімальної пенсії за віком.
При обчисленні державної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, розмір мінімальної пенсії за віком розраховується виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". А саме відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону, розмір мінімальної пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України та щороку затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України № 796-ХІІ у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій.
Позивачу призначена та виплачується державна пенсія та додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року N 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", виходячи з розміру основної пенсії інваліду ІІІ групи - 675,00 грн., додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, - 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте, згідно ч.1 ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не положення постанови Кабінету Міністрів України, від 3 січня 2002 року N 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року N 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян".
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дії відповідача щодо відмови в здійсненні позивачу перерахунку та не виплати пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі, визначеному Законом № 796-ХІІ, призвели до порушення прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.
Між тим, суд першої інстанції неправильно визначив період часу, за який підлягають поновленню права позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 13.04.2009 року, в якому з урахуванням уточнень просив задовольнити його вимоги з 01.03.2001 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по день розгляду справи у суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції яка діяла до 30.07.2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З набуттям чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453- IV зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців. Тобто перебіг шестимісячного строку у спірних правовідносинах розпочався з 30.07.2010р.
Оскільки до 30.07.2010 року для звернення до суду з адміністративним позовом було встановлено річний строк, позивач не міг бути обізнаний про його скорочення до шести місяців і міг обґрунтовано очікувати на захист свого права в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30.07.2010р.)
Таким чином, колегія суддів вважає, що після набрання чинності Законом України «Про судоустрій та статус суддів», яким внесено зміни до кодексу адміністративного судочинства України (30 липня 2010 року) строк на звернення до суду з адміністративним позовом, якщо право на звернення до суду виникло до цієї дати, обчислюється з цієї дати при умові, якщо станом на 30 липня 2010 року не збіг строк на звернення до суду, встановлений чинним законодавством, що регулювало відповідні суспільні правовідносини до набрання чинності змін до КАС України.
Виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі "Мельник проти України" (заява №23436/03), колегія суддів вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин положення ч. 2 с. 99 КАС України, в редакції, яка діяла до 30.07.2010 року.
З огляду на вищезазначене, строк звернення до суду по справі регламентовано Кодексом адміністративного судочинства України.
Враховуючи дату звернення позивача до суду, річний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів вважає, що права позивача підлягають захисту з 13.04.2008 року.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за період з 01.03.2001 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 12.04.2008 року ухвалено з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з прийняттям рішення про залишення цієї частини позовної заяви без розгляду, оскільки з позовної заяви та матеріалів справи не вбачається поважних причин пропуску строку на звернення до суду.
Щодо вимог позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року N 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Тобто, компенсація втрати частини доходів провадиться у випадку наявності нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за кожний відповідний місяць.
Виходячи з викладеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову щодо виплати позивачу компенсації втрати частини доходів при проведенні перерахунку та виплати спірних пенсій, оскільки за період з 01.03.2001 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.07.2010 року суми державної та додаткової пенсій позивачеві не нараховувались.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про зобов'язання відповідача здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів при проведенні перерахунку сум державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, позивачу відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.03.2001 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 02.07.2010 року, ухвалено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню із прийняттям рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню в частині на підставі п.4 ст. 202 КАС України. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області задовольнити частково.
Постанову Зміївського районного суду Харківської області від 02.07.2010р. по справі № 2а-375/09/2014 скасувати в частині визнання неправомірними дій та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 основної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.03.2001 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 12.04.2008 року, і в цій частині позов ОСОБА_1 - залишити без розгляду.
Постанову Зміївського районного суду Харківської області від 02.07.2010р. по справі №2а-375/09/2014 скасувати в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області провести нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів при проведенні перерахунку основної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", і в цій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині постанову Зміївського районного суду Харківської області від 02.07.2010р. по справі №2а-375/09-2014 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Сіренко О.І.
Судді(підпис) (підпис) Любчич Л.В. Спаскін О.А.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: СУДДЯ Сіренко О.І.
Повний текст постанови виготовлений 17.06.2013 р.