04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" червня 2013 р. Справа№ 5011-9/10200-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Остапенка О.М.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання: Камінській Т.О.
розглядаючи апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства „Альба Україна"
на ухвалу господарського суду міста Києва
від 02.04.2013 року
у справі № 5011-9/10200-2012 (суддя - Бондаренко Г.П.)
за скаргою приватного акціонерного товариства „Альба Україна"
на дії Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві
за позовом приватного акціонерного товариства „Альба Україна", м.Бориспіль, Київська обл.
до товариства з обмеженою відповідальністю „Альфафарм", м. Київ,
про стягнення 354 153,41 грн., -
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від ВДВС: не з'явився;
Приватне акціонерне товариство „Альба Україна" (надалі - ПАТ „Альба Україна") звернулось до господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (надалі - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві) під час виконання наказу господарського суду м. Києва у справі № 5011-9/10200-2012.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2013р. у справі №5011-9/10200-2012 у задоволенні скарги приватному акціонерному товариству „Альба Україна" відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, приватне акціонерне товариство „Альба Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду від 02.04.2013 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення скарги.
Підстави звернення з апеляційною скаргою скаржником обґрунтовані тим, що місцевим судом при прийнятті оскаржуваної ухвали не було надано належної оцінки відповідності дій державного виконавця приписам статті 6 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 року апеляційну скаргу було прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 10.06.2013 року.
10.06.2013 року учасники судового процесу своїх представників в судове засідання не направили, про поважність причин своєї неявки в судове засідання не повідомили, про час та місце розгляду апеляційної скарги останні були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутність представників учасників апеляційного провадження, за наявними у справі матеріалами.
10.06.2013 року в судовому засіданні Київським апеляційним господарським судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до статті 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно статті 1 Закону України „Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Відповідно до статті 6 Закону України „Про виконавче провадження" дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження можуть бути оскаржені у встановленому порядку згідно з вимогами закону.
Водночас, скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена (стаття 121-2 ГПК України).
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2012 року у справі №5011-9/10200-2012 позовні вимоги ПАТ „Альба Україна" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Альфафарм" на користь ПАТ "Альба Україна" 330 516,62 грн. основної заборгованості, 4 072,01 грн. 3% річних, 19 564,78 грн. пені, 7 083,07 грн. судового збору (т.2 а.с.221-225).
На виконання зазначеного рішення господарським судом був виданий наказ №5011-9/10200-2012 від 15.10.2012р. про примусове його виконання (т.2 а.с.226).
01.11.2012 року головним державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Кравчуком М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №35015209 по примусовому виконанню наказу господарського суду міста Києва №5011-9/10200-2012 від 15.10.2012 року про стягнення з ТОВ "Альфафарм" на користь ПАТ "Альба Україна" 361 236,48 грн., якою боржнику у 7-денний термін з дня отримання постанови було запропоновано виконати наказ у добровільному порядку (т.3 а.с.3).
За приписами частини 1 статті 33 Закону України „Про виконавче провадження" у разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Якщо в районному (міському) органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, то вони об'єднуються у зведене виконавче провадження за постановою державного виконавця (додаток 19) протягом трьох днів після закінчення строку, даного боржнику для добровільного виконання і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження. До зведеного виконавчого провадження повинні бути приєднані всі інші виконавчі документи, що надходять стосовно стягнень з цього боржника протягом трьох днів після закінчення строку, поданого боржнику для добровільного виконання (п.4.19.1 Інструкції про провадження виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5).
У відповідності до частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
При цьому, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Судом першої інстанції встановлено, що через наявність у ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві на виконанні декількох виконавчих документів про стягнення з ТОВ "Альфафарм" заборгованості, 07.02.2013 року головним державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Кравчуком М.В. були винесені постанови про приєднання виконавчого провадження ВП№35015209, ВП№31957179, ВП№34456731, ВП№34456978, ВП№36230264 до зведеного виконавчого провадження №37328744 (т.3 а.с.24-28).
Матеріали справи свідчать, що під час виконання зведеного виконавчого провадження №37328744, з метою виявлення коштів та майна боржника державним виконавцем були надіслані запити до ДПС України, ДАІ м. Києва, БТІ м. Києва № 921/15 від 02.04.2012р., №921/15 від 26.09.2012 року щодо надання інформації про реєстрацію, наявність майна та поточних рахунків, зареєстрованих за ТОВ «Альфафарм», винесено постанову про арешт коштів боржника від 26.11.2012 року, направлені платіжні вимоги для списання коштів з рахунків боржника, відкритих в установах банків (т.3 а.с.31, 38-41).
На запитів державного виконавця Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва листом №1294/9/18-456 від 18.05.2012 р. надана інформація про наявність у боржника рахунків, відкритих у відділеннях АТ «Астра Банк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Діамантбанк» (т.3 а.с.33-34).
Як вірно встановлено місцевим судом, державний виконавець надіслав до вищевказаних банківських установ постанову про арешт коштів від 26.11.2012 р., після чого АТ «Астра Банк» та ПАТ «Діамантбанк» листами від 25.12.2012р. повідомили державного виконавця про відсутність коштів на рахунках боржника та прийняття до виконання даної постанови, а АТ «Райффайзен Банк Аваль» листом від 24.12.2012р. надало інформацію про закриття рахунку боржника 22.08.2011р. (т.3 а.с.35-37).
Разом з цим, 07.02.2013 року при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження ВП №37328744, державним виконавцем було здійснено вихід за адресою: м. Київ, вул. Г .Юри, 9, кв. 414), за результатами якого складено акт про відсутність за даною адресою боржника та його майна; винесено постанову про арешт коштів боржника від 01.04.2013 року; отримано інформаційну довідку від 01.04.2013 року, згідно якої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про наявність нерухомого майна боржника (т.3 а.с.29, 30, 32).
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що в порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем не вчинено всіх дій з примусового виконання наказу від 15.10.2012 року у справі №5011-9/10200-2012, а тому просив суд зобов'язати орган державної виконавчої служби вчинити наступні дії:
- накласти арешт на майно боржника та оголосити заборону на його відчуження;
- накласти арешт на готівкові кошти боржника;
- накласти штраф на посадову особу боржника за невиконання вимог державного виконавця та скласти відповідний акт про порушення;
- звернутися до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду керівника ТОВ «Альфафарм» за межі України до виконання зобов'язань перед стягувачем;
- звернутися до правоохоронних органів із заявою про притягнення особи до кримінальної або іншої відповідальності відповідно до закону.
Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В пункті 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що під час розгляду скарги на дії/бездіяльність державного виконавця суд наділений правом зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Згідно статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Приписами статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Частиною 3 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державному виконавцеві у процесі здійснення виконавчого провадження, надано право, зокрема:
- накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
- у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням;
- здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.
Дані приписи кореспондуються з положеннями, викладеними у п.п. 1.5, 8.2, 11.1 Інструкції про провадження виконавчих дій, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 р. за №489/20802, відповідно.
Таким чином, вирішуючи скаргу, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно зазначив, що чинне законодавство передбачає право, а не обов'язок державного виконавця застосовувати до боржника/керівника боржника таких заходів як штраф та тимчасове обмеження у праві виїзду, опечатування каси, а відповідно суд позбавлений права зобов'язувати державного виконавця виконувати такі дії.
Варто також зазначити, що у розумінні Закону України "Про виконавче провадження" звернення до правоохоронних органів з поданням (заявою) про притягнення посадової особи боржника до кримінальної відповідальності можливе за наявності ознак кримінального правопорушення в діях такої особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження (ч.6 ст. 65, ч.2 ст.89, ч.2 ст.90 даного Закону)
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження факт ухилення боржника від виконання зобов'язань або порушення вимог закону про виконавче провадження не знайшов свого підтвердження.
Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Згідно частин 1, 2 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Постановами, передбаченими ч.2 ст.57 даного закону, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (ч.3 ст.57 Закону України "Про виконавче провадження").
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві в межах повноважень здійснено вчасно та в повному обсязі заходи по примусовому виконанню наказу №5011-9/10200-2012 від 15.10.2012 року про стягнення з боржника на користь скаржника 361 236,48 грн.
Посилання скаржника в обґрунтування своїх вимог на повний витяг з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (т.3 а.с.4), в якому станом на 14.02.2013 року не відображено виконані державним виконавцем дії по примусовому виконанню рішення №5011-9/10200- 2012, судова колегія вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами виконавчого провадження.
Судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що приймаючи оскаржувану постанову місцевий суд прийшов до правильного висновку про необґрунтованість та безпідставність поданої ПАТ «Альба Україна» скарги, відповідно така не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвала господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 4-3, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства „Альба Україна" на ухвалу господарського суду міста Києва від 02.04.2013 року у справі №5011-9/10200-2012 залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 02.04.2013 року у справі №5011-9/10200-2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи №5011-9/10200-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Мальченко А.О.
Судді Остапенко О.М.
Скрипка І.М.