"29" травня 2013 р. м. Київ К/9991/7077/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіносмарт Україна»
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011
у справі № 2а-1570/790/2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіносмарт Україна»
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси,
Головного управління Державного казначейства України в Одеській області
треті особи на стороні позивача
без самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Експаком»,
Відкрите акціонерне товариство «Берегівський комбінат хлібопродукт»
про скасування податкового повідомлення-рішення, скасування акту Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіносмарт Україна» (надалі - позивач, ТОВ «Сіносмарт Україна») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, (надалі - відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси), Головного управління Державного казначейства України в Одеській області (надалі - Головне управління Держказначейства в Одеській області), у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.12.2010 № 0001602350/0, скасувати акт від 15.12.2010 № 16959/23-512/35049170 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Сіносмарт Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в квітні 2009 року», зобов'язати ДПІ у Приморському районі м. Одеси надати Головному управлінню Державного казначейства в Одеській області висновок із зазначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 113 769,34 грн. з бюджетного рахунку на користь ТОВ «Сіносмарт Україна», зобов'язати Головне управління Державного казначейства в Одеській області перерахувати суму в розмірі 113 769,34 грн., що підлягає бюджетному відшкодуванню з бюджетного рахунку на користь ТОВ «Сіносмарт Україна».
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2011 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі міста Одеси від 20.12.2010 № 0001602350/0, за яким ТОВ «Сіносмарт Україна» зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 113 769,34 гривень. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою ТОВ «Сіносмарт Україна» у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Письмових заперечень відповідача на касаційну скаргу позивача до Вищого адміністративного суду України не надходило.
Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.07.2009 ТОВ «Сіносмарт Україна» було подано до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість, згідно якої бюджетному відшкодуванню підлягало 521 656,00 грн. та подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування у сумі 521 656,00 грн.
Згідно Акта від 21.04.2010 № 5503/23-3/35049170 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Сіносмарт Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2009, порушень закону з боку позивача при визначенні суми бюджетного відшкодування за квітень 2009 року, складанні та подачі податкової декларації, не виявлено.
Довідкою від 07.10.2010 № 13066/23-512/35049170/02/47, складеною ДПІ у Приморському районі м. Одеси за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ «Сіносмарт Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, підтверджено заявлену на рахунок платника у банку ТОВ «Сіносмарт Україна» суму до бюджетного відшкодування у розмірі 521 656,00 грн., задекларовану в червні 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась в квітні 2009 року.
15.12.2010 ДПІ у Приморському районі м. Одеси, за результатами позапланової невиїзної перевірки позивача було складено Акт перевірки, згідно якого, в порушення пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ТОВ «Сіносмарт Україна» завищило заявлену суму бюджетного відшкодування у розмірі 113 769,34 грн.
На підставі вказаного акта відповдіачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20.12.2010 № 0001602350/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2009 року у розмірі 113 769,34 грн.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, відповідачем правильно та правомірно встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки позивачем при заявлені податку на додану вартість для відшкодування не підтверджено фактичну сплату сум цього податку постачальниками по ланцюгу до виробника, підприємству.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, та такими, що суперечать нормам матеріального права, з огляду на наступне.
Статтею 11-1 Закону України «Про державну податкову службу України», визначені підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). Одна з таких підстав, передбачена саме пунктом 5 частини шостої статті 11-1 цього Закону, а саме виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу держаної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Разом з тим, у ДПІ у Приморському районі м. Одеси були відсутні підстави, передбачені пунктом 5 частини шостої статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу України», для проведення перевірки, оскільки з самого акта перевірки не вбачається, що предметом перевірки були взаємовідносини позивача з контрагентами.
Підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняття рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 цього Закону податковим органом документальна невиїзна перевірка заявлених в декларації даних проводиться протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну (документальну) перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний в п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Отже, підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 вказаного вище Закону встановлено, що податковий орган має право здійснити позапланову виїзну перевірку для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування, але лише протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач надав декларацію за червень 2009 року та заяву про повернення бюджетного відшкодування в податковий орган в липні 2009 року, проте перевірка, за результатами якої було складено Акт перевірки, протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації була проведена лише 15.12.2010, тобто за межами вказаного строку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки акт перевірки, який затверджує факт проведення перевірки та є носієм доказової інформації про виявленні порушення вимог податкового законодавства, складений з порушенням законодавства, яке регламентує порядок проведення перевірок та їх підстави, він є неналежним доказом та не може бути підставою для прийняття рішення суб'єктом владних повноважень відносно позивача.
Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з тим, що податкове повідомлення-рішення від 20.12.2010 № 0001602350/0, прийняте на підставі такого акта перевірки, не можна вважати правомірним, оскільки воно не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про податок на додану вартість».
Крім того, в акті перевірки відповідачем не спростовується той факт, що позивачем сума бюджетного відшкодування розрахована правильно.
За результатами перевірки не встановлено взаємовідносин ТОВ «Сіносмарт Україна» з платниками, установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію, первинні та інші документи яких у судовому порядку визнані недійсними; не встановлено укладення нікчемних (недійсних) правочинів.
Підпунктом 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлені особи, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, зокрема, не має права на бюджетне відшкодування особа, яка була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподаткованих операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основаних фондів. Доказів того, що позивач входить до кола осіб, що не мають права на бюджетне відшкодування, матеріали справи не містять.
При цьому колегія суддів Вищого адміністративного суду України зауважує, що відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.
Така позиція суду узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини відображеній, зокрема у справах: Інтерсплав проти України, «Булвес» АД проти Болгарії, Бізнес Супорт Центр проти Болгарії, - у яких зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Крім того, лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.
Водночас, відповідних фактів судами встановлено не було, а відповідачем доказів на їх підтвердження не надано. Факт невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність саме для цієї особи, а не для позивача.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Підсумовуючи наведене колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що позивач мав право на повернення суми бюджетного відшкодування, відповідно до поданої ним заяви від 20.07.2009, а тому його позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2010 № 0001602350/0 суд першої інстанції правильно визнав обґрунтованими.
Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіносмарт Україна» задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 у справі № 2а-1570/790/2011 скасувати.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2011 у справі № 2а-1570/790/2011 залишити в силі.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.
Судді(підпис)Бившева Л.І.
(підпис) Шипуліна Т.М.