"29" травня 2013 р. м. Київ К-25468/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
за участю секретаря: Хомініч С.В.
представника позивача: Качинської О.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 по справі №2а-15958/09/0570 за позовом Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції до ОСОБА_4, за участю третьої особи - ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, отриманих без установлених законом підстав
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010, позовні вимоги Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції (далі-Макіївська МДПІ, позивач) до ОСОБА_4 (далі-ОСОБА_4, відповідач) за участю третьої особи ОСОБА_3 (далі-ОСОБА_3, третя особа) задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Державного бюджету України суму коштів, одержаних без установлених законом підстав у розмірі 1669300,00грн.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 13.07.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 22.07.2010 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема, ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Єнакіївським міським судом Донецької області розглянуто кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 за ст.192 ч.2, ст.358 ч.2, ч.3 Кримінального кодексу України, ОСОБА_5 за ч.5 ст.27, ч.2 ст.192, ст.358 ч.2 Кримінального кодексу України та ОСОБА_6 за ч.5 ст.27, ч.2 ст.192, ст.358 ч.2 Кримінального кодексу України, та постановою від 08.02.2008 закрито провадженням на підставі ст.1 п. «б» Закону України «Про амністію» від 19.04.2007.
Як на підставу позовних вимог позивач посилається на встановлені зазначеною постановою обставини щодо здійснення ОСОБА_4 господарської діяльності на підставі доручення від імені приватного підприємця ОСОБА_3, при посібництві ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в період з жовтня 2003 року по січень 2005 року використовуючи підроблені документи з метою ухилення від сплати податків. В наслідок вчинення вказаних дій, за період з жовтня 2003 року по січень 2005 року було безпідставно віднесено до податкового кредиту приватного підприємця ОСОБА_3 1711280,00грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за період з жовтня 2003 року по січень 2005 року на суму 1669300,00грн.
Суди попередніх інстанцій позовні вимоги задовольнили виходячи з приписів статті 208 Господарського кодексу України, вказавши на наявність мети відповідача на укладення всіх угод та виконання всіх господарських зобов'язань від імені приватного підприємця ОСОБА_3 з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, як такої, що встановлена постановою суду та в силу ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України є преюдиційним фактом у даній справі.
Проте, з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони зроблені без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без наведення обґрунтувань вибраної юрисдикції.
Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).
Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та частини 1 статті 208 Господарського кодексу України до 1 січня 2011 року податковий орган мав право звернутися в суд з позовом до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб про застосування юридичних наслідків недійсності нікчемного правочинну (господарського зобов'язання) лише з підстав здійснення останнього з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Разом з тим, вказавши на преюдиційність факту щодо несплати відповідачем до бюджету України податку на додану вартість, суди залишили поза увагою, що санкції, встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків, що є порушенням податкового законодавства.
За встановлених обставин щодо порушення платником податків вимог податкового законодавства, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків і це право не обмежено строками давності у випадку, якщо судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання, (п.п «б» п.п.15.1.2 п.15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
В той час як санкції, встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а отже не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 Господарського кодексу України та можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.
При цьому, слід також зазначити, що згідно ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 1 і ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку і такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.
Разом з тим, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України), податковий орган має право пред'явити позов про стягнення в дохід держави з осіб, що вчинили нікчемний правочин, отриманого ними на виконання такого правочину із застосуванням частини першої статті 208 Господарського кодексу України.
Відповідачами у таких справах виступають усі сторони нікчемного правочину, оскільки за загальним правилом нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину, а не лише у того, якому на конкретний момент нараховані податкові зобов'язання.
Проте, вищезазначене судами залишено по за увагою та не надано юридичної оцінки обставинам справи з урахуванням підстав звернення з даним позовом. Так, в обґрунтування своїх вимог податковий орган посилався на приписи статті 28 Кримінально-процесуального кодексу України, якою закріплено право особи, що зазнала матеріальної шкоди від злочину пред'явити до обвинуваченого, або осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов.
Отже, для правильного вирішення даного спору слід встановити наявність повноважень у податкового органу щодо звернення до суду з даним позовом в порядку адміністративного судочинства та суб'єктивний склад учасників даного спору, з урахуванням того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі довіреності, а в силу ст. 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Проте, попередні судові інстанції вищезазначене не врахували, тим самим припустившись неповного дослідження фактичних даних, що виключає можливість для Вищого адміністративного суду України зробити висновок про правильність (або помилковість) застосування судовими інстанціями норм матеріального права.
Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв