13 червня 2013 року Справа № 5027/569/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.,
суддівФролової Г.М., Швеця В.О. (доповідач)
розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.02.13
у справі№ 5027/569/2012 Господарського суду Чернівецької області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія"
доСербичанської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1) Відділ Держкомзему у Сокирянському районі Чернівецької області 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Буковина- Агро" 3) Гончар Валентина Єреміївна 4) Братушко Софія Іванівна
провизнання незаконними дій та скасування рішень
за участю представників сторін від:
відповідача: Лопух С.В. (дов. від 01.10.12),
третьої особи-2: Шайгородський М.М. - керівник.
Представники позивача, третьої особи-1, третьої особи-3, третьої особи-4 в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бессарабія" звернулося з позовом до Сербичанської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області про визнання незаконними та скасування рішень № 48/05-11 від 06.06.11 "Про надання дозволу на розробку проектів відведення щодо передачі земельної ділянки в оренду", № 73/07-11 від 13.09.11 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в оренду" та № 84/09-11 від 04.11.11 "Про надання земельної ділянки в оренду". Також позивач просив визнати незаконними дії Сербичанської сільсьради, які полягають у прийнятті вказаних рішень. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оспорювані рішення сільради прийняті відповідачем щодо частини земельної ділянки, яка вже була надана позивачу в оренду згідно з рішенням Сербичанської сільради № 06/25-10 від 28.10.10. З огляду на що, на думку позивача, спірні рішення є такими, що порушують його право на отримання земельної ділянки в оренду, а відтак підлягають скасуванню. При цьому позивач посилався на приписи статей 19, 20, 21 Земельного кодексу України, статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.11.12, ухваленим суддею Гончарук О.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з відсутності обставин порушення прав позивача спірними рішеннями сільради, оскільки на момент їх прийняття сільрадою, а також на момент вирішення спору у позивача право на оренду земельної ділянки площею 0,8501 га не виникло, договір оренди цієї земельної ділянки не укладено, державна реєстрація права оренди позивача не здійснена. При цьому суд керувався приписами статей 21, 377 Цивільного кодексу України, статей 116, 122, 124, 125, 141 Земельного кодексу України.
Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Бонк Т.Б. - головуючого, Бойко С.М., Желік М.Б., постановою від 12.02.13 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бессарабія" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами обставин того, що прийняття Сербичанською сільрадою оспорюваних рішень порушує суб'єктивне право позивача на оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою площею 0,8501 га, наданою позивачу в оренду згідно з рішенням сільради № 06/25-10 від 28.10.10. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 21, 377 Цивільного кодексу України, статей 20, 21, 23, 116, 120, 124 Земельного кодексу України, статей 1, 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О.,пояснення представників відповідача та третьої особи-2, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом судового розгляду є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія" до Сербичанської сільради Сокирянського району Чернівецької області про визнання незаконними та скасування рішень № 48/05-11 від 06.06.11 "Про надання дозволу на розробку проектів відведення щодо передачі земельної ділянки в оренду", № 73/07-11 від 13.09.11 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в оренду" та № 84/09-11 від 04.11.11 "Про надання земельної ділянки в оренду" та визнання незаконними дій сільради, які полягають у прийнятті вказаних рішень. Підставою позову позивачем визначено порушення його права на оренду земельної ділянки площею 0,8501 га, яка рішенням Сербичанської сільради № 06/25-10 від 28.01.10 надана останньому в оренду. Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відповідно до приписів статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття спірних рішень) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання. Водночас згідно з приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (стаття 126 Земельного кодексу України). Розглядаючи спір по суті судами установлено, що станом на момент прийняття спірних рішень, а також на момент вирішення спору у позивача не виникло право оренди на земельну ділянку площею 0,8501 га, розташовану на вул. Республіканській в селі Сербичани Сокирянського району, оскільки позивачем не укладено договір оренди земельної ділянки у строк, визначений рішенням сільради № 06/25-10 від 28.01.10, а державна реєстрація права оренди позивача не здійснена. З огляду на що, суди попередніх інстанцій дійшли підставного висновку про відсутність порушень оспорюваними рішеннями прав або інтересів позивача у справі, а відтак правомірно відмовили у позові. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.13 у справі Господарського суду Чернівецької області № 5027/569/2012 залишити без змін.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Г. Фролова
В. Швець