13 червня 2013 року Справа № 5011-6/18305-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В.
суддівФролової Г.М. (доповідача), Швеця В.О.
за участю представників:
позивачаЛитвиненко В.О., дов. від 30.04.13
відповідачаЯкимчук М.М., дов. від 20.12.12
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.04.13
у справі№5011-6/18305-2012 господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація"
доКомунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика"
простягнення 188 799,31грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика" про стягнення 127446,01 грн. основного боргу та 61353,30 грн. пені. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки щодо повного та своєчасного розрахунку за отримані товари та обґрунтовано приписами статей 525, 526, 611, 629 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.13 у справі № 5011-6/18305-2012 (суддя Ковтун С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" 109446,00 грн. основного боргу, 12580,96 грн. пені та 1193,72 грн. судового збору. Припинено провадження в частині вимог про стягнення 18000,01 грн. основного боргу. В частині стягнення 48772,34 грн. пені відмовлено. Як зазначено судом, розмір заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар підтверджено матеріалами справи. При цьому судом ураховано, що частина заборгованості у розмірі 18000,01 грн. була сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, а отже провадження у справі у відповідній частині припинено на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.13 (судді: Остапенко О.М. - головуючий, Жук Г.А., Руденко М.А.) рішення господарського суду міста Києва від 11.02.13 у справі №5011-6/18305-2012 скасовано частково. Резолютивну частину рішення викладено в іншій редакції. Позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" 109446,00 грн. основного боргу, 9 554,26 грн. пені та 2380,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. Припинено провадження у справі в частині стягнення 18000,01 грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено. Мотивуючи постанову в частині скасування рішення суду першої інстанцій, апеляційний суд зазначив, що у договорі поставки сторонами не узгоджено можливість нарахування пені за порушення строків оплати товару за період більше ніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а отже позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково з огляду на приписи статті 232 Господарського кодексу України. В іншій частині перевірене рішення залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Комунальне підприємство Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 530, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 267 Господарського кодексу України. Скаржник зазначає, що за умовами укладеного сторонами договору, оплата за поставлений товар мала здійснюватись на підставі виставлених позивачем рахунків.
Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.11.10 між сторонами у справі укладено договір №23/11/10, за змістом якого продавець (позивач) зобов'язався постачати покупцю (відповідачу) лікарсько-рослинну сировину, а покупець - прийняти та оплатити її на умовах даного договору. Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що найменування, ціна, кількість товару зазначаються у специфікаціях до даного договору та є його невід'ємною частиною. За змістом пункту 2.3. договору датою поставки товару є дата оформлення сторонами видаткової накладної. Пунктом 4.2 узгоджено, що покупець оплачує поставлений товар на підставі виставленого постачальником рахунку, за погодженою в даному договорі ціною в наступному порядку: платіж у розмірі 100% вартості погодженої партії товару упродовж 30 календарних днів з моменту поставки товару. Пунктом 5.1. сторони погодили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2 % від суми договору за кожен день прострочення.
Також установлено, що на виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 137829,80 грн., а відповідач прийняв товар, що підтверджується підписом представника відповідача на відповідних накладних та довіреностями на отримання товару. Натомість, відповідач, в порушення умов договору щодо порядку оплати здійснив розрахунок за отриманий товар лише частково у сумі 10383,79 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 127 446,01 грн.
З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" про стягнення з Комунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика" 127446,01 грн. заборгованості за поставлений товар та 61353,30 грн. пені. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач сплатив частину боргу у розмірі 18000,01 грн., у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).
Згідно зі статтею 712 Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 692 Кодексу встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом статті 530 Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з приписами статті 610 Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Кодексу).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Кодексу).
За змістом статті 549 Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
З огляду на установлений факт прострочення відповідачем зобов'язання зі сплати вартості поставленого товару, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки вказаних висновків не спростовують.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради "Фармацевтична фабрика" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.13 у справі №5011-6/18305-2012 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Г.Фролова
В.Швець