18 червня 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Мельника Ю.М.,
суддів: Демянчук С.В., Ковалевича С.П.
секретар судового засідання Панас Б.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
відповідачки ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 22 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - відкрите акціонерне товариство „Кредобанк" про визнання майна особистою приватною власністю,
В грудні 2011 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визнання за ним права особистої приватної власності на нерухоме майно.
Ухвалою Рівненського міського суду від 23 квітня 2012 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за правилами п.4 ч. 1 ст. 207 ЦПК України було залишено без розгляду.
Позовні вимоги про визнання приміщення офісу (І поверх) в будинку АДРЕСА_1, приміщення офісу (І поверх) в будинку АДРЕСА_2 та приміщення офісу ( I поверх) у будинку АДРЕСА_3 особистою приватною власністю позивача ОСОБА_4 обгрунтовував тим , що за час проживання в шлюбі із відповідачкою він за власні кошти придбав у приватну власність житлові квартири , які в послідуючому за кошти від підприємницької діяльності переобладнав у офісні приміщення і як суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа зареєстрував право власності на вказані об"єкти нерухомості на своє ім"я.
Вказані офісні приміщення використовуються ним для підприємницької діяльності, він сплачує податки та несе витрати по їх утриманню.
Спільно нажитих з відповідачкою грошових коштів у купівлю зазначених об»єктів нерухомості не вкладали.
Рішенням Рівненського міського суду від 22 квітня 2013 року визнано право особистої приватної власності ОСОБА_4 на приміщення офісу (І поверх) у будинку АДРЕСА_1 та приміщення офісу (І поверх) у будинку АДРЕСА_2 .
В задоволенні позову про визнання права особистої приватної власності ОСОБА_4 на приміщення офісу ( 1 поверх) в будинку АДРЕСА_3 було відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову, ОСОБА_4 Провадження № 22-ц/787/1145/2013 Головуючий у 1 інстанції : Гордійчук І.О.
Доповідач : Мельник Ю.М.
в апеляційній скарзі вказував на його незаконність та зазначав , що суд першої інстанції при постановленні рішення не врахував , що приміщення офісу ( 1 поверх) в будинку АДРЕСА_3 було придбано ним за рахунок кредитних коштів , зобов"язання по договору кредиту виконує він самостійно і відповідачка коштів на погашення кредиту не платила. Окрім того , значна сума кредиту на час вирішення справи судом ще не виплачена , а спірна квартира перебуває в іпотеці.
Також судом не враховано , що придбану квартиру він реконструював і як підприємець зареєстрував право власності на це майно на своє ім"я, а тому відповідно до ч.1 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене майно з моменту реєстрації належить позивачеві , як особі , яка його створила.
Із цих підстав просив рішення суду в частині відмови йому в позові скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі також вказувала на незаконність рішення суду в частині задоволення позову.
Зазначала, що місцевий суд з порушенням норм матеріального права прийшов до помилкового висновку , що спірні квартири , які були переобладнані в нежитлові приміщення - офіси , є особистою приватною власністю позивача , а не спільною сумісною власністю подружжя, хоча вказані квартири були придбані під час шлюбу та за спільні кошти подружжя.
Просила рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_4 в задоволенні позову.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 є обгрунтованою і підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 - задоволенню не підлягає.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того , що квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 були придбані під час шлюбу але за власні кошти позивача , а тому ці квартири , що переобладнані в нежитлові приміщення - офіси, є особистою приватною власністю позивача.
Оскільки позивач не довів , що квартири № 28 та № 29 в будинку АДРЕСА_3 були придбані під час шлюбу за його особисті кошти , то підстав для визнання переобладнаних квартир в нежитлове приміщення - офіс особистою приватною власністю позивача немає.
Колегія суддів в повному обсязі з такими висновками місцевого суду погодитися не може.
Із матеріалів справи вбачається і це вірно встановлено судом , що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 вересня 2002 року( свідоцтво НОМЕР_1 т.1 а.с.6).
20 червня 2003 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1. ( т.1 а.с.203).
В судовому засіданні ОСОБА_4 стверджував , що цю квартиру він придбав за рахунок коштів , які позичив у 2002 році в ОСОБА_5 Вказані кошти він позичив до шлюбу із ОСОБА_2
Із договору позики від 7 травня 2002 року вбачається , що ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_5 80 000 грн. для придання квартири. (т.2 а.с. 189).
Рішенням Рівненського міського суду від 25 лютого 2013 року суд стягнув із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 80 000 грн. заборгованості за договором позики. ( т. 2 а.с.230-231).
Із урахуванням зазначеного колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду , що квартира АДРЕСА_1 була придбана під час шлюбу, але за кошти , які належали ОСОБА_4
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КпШС України , що діяв під час купівлі спірної квартири, майно , яке належало кожному з подружжя до одруження , а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування , є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Із матеріалів справи також вбачається , що ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 19 жовтня 2004 року № 278 здійснив реконструкцію квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення - офіс з влаштуванням окремого входу ( т.1 а.с. 229-235, т.2 а.с. 66)
Відповідно до свідоцтва про право власності на приміщеня офісу ( 1 поверх) в будинку АДРЕСА_1 власником цього приміщення є ОСОБА_4 ( т.1 а. с.224).
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до законного та обгрунтованого висновку , що приміщеня офісу ( 1 поверх) в будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.
Доводи ОСОБА_2 про незаконність рішення суду першої інстанції в частині визнання зазначеного об"єкту нерухомості об"єктом особистої приватної власності позивача не спростовують висновків місцевого суду в цій частині.
Судом першої інстанції також встановлено , що 2 лютого 2005 року ОСОБА_4 під час перебування в шлюбі із ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_2.( т.1 а.с. 243).
Вказана квартира на підставі рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20 вересня 2005 року № 235 була реконструйована під офіс, а 28 лютого 2007 року було зареєстровано право власності ОСОБА_4 на приміщення офісу. ( т.2 а.с. 123, т.1 а.с. 160, 162).
Відповідно до ст. 60 СК України майно , набуте подружжям за час шлюбу , належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того , що один з них не мав з поважної причини (навчання , ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини , чоловіка майно , набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв"язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Із змісту позовної заяви слідує, що сторони фактично припинили шлюбні стосунки за два роки до подачі позову , тобто у 2009 році.
Оскільки спірна квартира , що була реконструйована в нежитлове приміщення - офіс була набута ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_2 і фактично шлюбні стосунки на момент придбання цієї квартири сторонами припинені не були, а також враховуючи те, що позивач не довів , що спірна квартира була набута за його особисті кошти, то колегія суддів вважає, що цей об"єкт нерухомості є спільною сумісною власністю пожружжя і не може бути визнаний особистою приватною власністю позивача.
Доводи позивача про те, що цю квартиру він придбав за рахунок коштів , отриманих від продажу житлового будинку , не підтверджені належними та допустимими доказами.
Із змісту договору купівлі-продажу від 13 лютого 2002 року вбачається , що цього числа ОСОБА_4 продав належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_4 .( т.1 а.с. 67).
Окрім зазначеного договору , який містить лише інформацію про продаж будинку, позивачем не надано жодного іншого доказу , який би свідчив , що кошти від продажу житлового будинку були використані позивачем на придбання квартири АДРЕСА_2.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами , що ця квартира була придбана за особисті кошти позивача.
Суд першої інстанції вказаного не врахував і з порушенням норм матеріального права визнав за позивачем право особистої приватної власності на цей об"єкт нерухомості.
Із матеріалів справи також вбачається, що 9 жовтня 2006 року ОСОБА_4 під час шлюбу із ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбав у власність квартиру АДРЕСА_3 ( т.2 а.с. 153)
Для придбання вказаної квартири ОСОБА_4 9 жовтня 2006 року отримав кредит в сумі 59 400 доларів США ( т.1 а.с. 15-16) та передав придбану квартиру в іпотеку для забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором ( т.1 а.с. 17-19).
26 березня 2007 року ОСОБА_4, перебуваючи в шлюбі із ОСОБА_2, придбав за договором купівлі-продажу у власність квартиру АДРЕСА_3 ( т.1 а.с. 72-73).
Із змісту п.10 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 слідує, що ця квартира набувалася за спільні кошти подружжя і придбана квартира є спільною сумісною власністю подружжя. ( т.1 а.с. 72- 73).
Відповідно до рішень виконавчого комітету Рівненської міської ради від 13 лютого 2007 року № 26 та від 11 вересня 2007 року № 128 ( т. 2 а.с. 38-39) та згідно проектної документації ОСОБА_4 здійснив реконструкцію квартир № 28 та № 29 в будинку АДРЕСА_3 під один офіс.( т.2 а.с. 53).
28 липня 2008 року міський голова м. Рівне видав розпорядженням № 1299-р про оформлення права власності ОСОБА_4 на приміщення офісу в будинку АДРЕСА_3. ( т.2 а.с. 50) , а 29 липня 2008 року було зареєстровано право власності ОСОБА_4 на цей об"єкт нерухомості ( т.2 а.с 48).
Оскільки приміщення офісу в будинку АДРЕСА_3 було реконструйоване із квартир № 28 та № 29 цього ж будинку і в цьому реконструйованому об"єкті нерухомості є частка майна, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , то суд першої інстанції обгрунтовано відмовив ОСОБА_4 у задоволенні позову про визнання офісного приміщення в будинку АДРЕСА_3 його особистою приватною власністю.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції ухвалив у цій частині законне та обгрунтоване рішення , тому підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 колегія суддів не вбачає.
Одночасно колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_4 про належність йому , як фізичній особі - суб"єкту підприємницької діяльності , на праві приватної особистої власності приміщення офісу ( 1 поверху) будинку АДРЕСА_3 та приміщення офісу ( 1 поверху) будинку АДРЕСА_2 , не спростовують висновків суду.
Колегія суддів вважає, що та обставина , що ОСОБА_4 здійснив реконструкцію зазначених вище квартир під нежитлові приміщення - офіси, і після цього зареєстрував право власності на ці об"єкти нерухомості на своє ім"я не призвела до позбавлення права власності ОСОБА_2 на об"єкти нерухомості, а відповідно і не свідчать про те, що ОСОБА_4 набув право особистої власності на приміщення офісів ,реконструйованих із квартир.
При цьому посилання позивача на ч. 1 ст. 331 ЦК України , як підставу набуття права власності на новостворене майно , не заслуговують на увагу , оскільки положення вказаної статті регулюють набуття права власності на новостворене майно , а спірні об"єкти нерухомості не є новоствореним майном , а є результатом реконструкції квартир , придбаних за спільні кошти подружжя у нежитлові приміщення - офіси.
Доводи ОСОБА_4 про те, що квартира АДРЕСА_3 була придбана за рахунок коштів , отриманих в кредит також не дають підстав стверджувати , що приміщення офісу ( 1 поверху) в будинку АДРЕСА_3 є особистою приватною власністю позивача , оскільки вказане офісне приміщення було реконструйовано із квартир № 28 та квартир № 29 цього ж будинку і в реконструйованому приміщенні офісу є частина майна відповідачки.
Враховуючи те, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення про визнання права особистої приватної власності ОСОБА_4 на приміщення офісу ( 1 поверх) будинку АДРЕСА_2 було постановлене з порушенням норм матеріального права , що призвело до неправильного вирішення спору , то рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову щодо цього об"єкта нерухомості.
В решті рішення суду було постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційних скарг сторін не спростовують висновків суду першої інстанції , тому підстав для задоволення апеляційних скарг колегія суддів не вбачає.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307 , п.4 ч.1 ст. 309 , ст. 316-317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково , а апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 22 квітня 2013 року в частині задоволення позову про визнання права особистої приватної власності ОСОБА_4 на приміщення офісу ( 1 поверх) будинку АДРЕСА_2 скасувати і в задоволенні позову в цій частині відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни..
Рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції набирають законної сили з моменту проголошення рішення суду апеляційної інстанції.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення суду апеляційної інстанції.
Головуючий :
Судді :