ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
12 червня 2013 року № 813/3528/13-а
о 11 год., 02 хв. м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., судді Карп'як О.О., Мартинюк В.Я., секретар судового засідання Саковець Б.П., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним
позовом ОСОБА_1,
до Генеральної прокуратури України, представник - Турчин І.Я. (довіреність № 05/2/2-51-13 від 20.05.2013 року)
про визнання протиправною відповіді
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України у якому просив визнати оскаржувану відповідь такою, що сформульована з порушенням прав позивач передбачених ст.ст. 1, 4, 15, 19 Закону України «Про звернення громадян», а також ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.04.2012 року направив звернення на ім'я Генерального прокурора України. 03.06.2012 року отримав відповідь на вказане звернення. Позивач зазначає, що 05.09.1991 року ОСОБА_3 обрано народним засідателем Радехівського районного народного суду, однак з відповіді заступника начальника ТУ ДСА України у Львівській області, згідно матеріалів особової справи ОСОБА_3 відсутні відомості щодо обрання його на посаду народного засідателя. ОСОБА_3 23.06.1992 року не мав права розривати шлюб між позивачем та ОСОБА_4, оскільки згідно відповіді заступника начальника ТУ ДСА України у Львівській області лише 13.05.1993 року був обраний народним суддею Радехівського райного народного суду. В оскаржуваній відповіді не вказано чи в повноваження відповідача не входить перевірка законності перебування ОСОБА_3 на посаді народного судді під час прийняття рішення про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_4
Позивач у своєму звернення до відповідача претендував на представництво прокуратурою його інтересів та захисту законних прав, оскільки вважав що його шлюб із ОСОБА_4 розірвав неповноважний народний суддя ОСОБА_3 До своєї скарги позивач надав відповідачу достатньо документів для досягнення своєї мети - скасування рішення суду про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 прийнятого неповноважним народним суддею ОСОБА_3 Відповідач зобов'язаний був викласти мотиви відмови в задоволенні звернення позивача та роз'яснити порядок оскарження прийнятого рішення.
Позивач в судовому засіданні позовну заяву підтримав, надав додаткові пояснення, після запитання суду з метою всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи про те в чому полягає суть скарги позивача від 24.04.2012 року до Генерального прокурору України, позивач відповіді не надав, подав суду заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач надав заперечення, у якому вказав, що позивач свої вимоги мотивує тим, що його звернення від 24.04.2012 року належним чином не розглянуто, заходів здійснення представництва інтересів заявника в суді з метою скасування судового рішення не вжито.
У ході вказаного звернення перевіркою установлено, що рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 23.06.1992 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, про розірвання шлюбу. Рішення суду ОСОБА_1 не оскаржувалось, набрало законної сили, передбачені процесуальним законом строки для його оскарження сплинули та поновленню не підлягають.
Перевірено доводи щодо законності перебування ОСОБА_3 на посаді судді Радехівського районного суду Львівської області. Установлено, що 05.09.1991 ОСОБА_3 було обрано народним засідателем цього суду. У зв'язку з вакансією посади народного судді, на підставі рішення Виконавчого комітету Радехівської районної ради народних депутатів від 26.03.1992 року, він виконував обов'язки народного судді цього ж суду.
Згідно ст.27 Закону України «Про судоустрій», чинного на час виникнення спірних відносин, у разі тимчасової відсутності народного судді виконання його обов'язків могло бути покладено рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів на одного з народних засідателів цього суду.
Згідно ч. 5 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурор самостійно визначає підстави для представництва, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Функція прокуратури, як представництво інтересів громадян і держави в суді, є виключно її процесуальним правом, відповідні повноваження прокурора є дискреційними. Генеральна прокуратура України, підпорядковані органи прокуратури у межах своїх повноважень, наділених Законом, з урахуванням висновків перевірок, уповноважені на власний розсуд приймати рішення щодо вжиття заходів прокурорського реагування.
Зазначену позицію підтримано Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 27.03.2012 у справах №К-18845/10 та №К-35702/10.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечення підтримав, надав додаткові пояснення, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши пояснення позивача, прокурора, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини:
24.04.2012 року позивач звернувся із скаргою на ім'я Генерального прокурора України, у якій просив: визнати, що п. ОСОБА_3 в якості народного судді Радехівського районного суду не мав права 23.06.1992 року розривати шлюб між позивачем та ОСОБА_4, оскільки згідно відповіді заступника начальника ТУ ДСА у Львівській області ОСОБА_3 був обраний ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів № 294 від 13.05.1993 року суддею Радехівського районного народного суду.
Крім цього, в даній скарзі зазначає, що на рішення псевдонародного судді п. ОСОБА_3 від 23.06.1992 року позивачем подана касаційна скарга до Львівського обласного суду, доля якої позивачу не відома, просив доручити начальнику відділу представництва громадян та держави в суді Генеральної прокуратури України, не порушуючи строку, передбаченого в ст. 362 ч. 2 п. 1 ЦПК України звернутись в якості представника інтересів позивача та захисту законних прав до суду із заявою про скасування рішення псевдонародного судді Радехівського районного народного суду Львівської області ОСОБА_3 від 23.06.1992 року про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_4
Також позивач вказав, що рішення судів мають право приймати тільки законно обрані, або призначені у встановленому порядку штатні діючі судді, просить позивач задовольнити його вимогу, тобто визнати судове рішення від 23.06.1992 року псевдо судді Радехівського районного суду п. ОСОБА_3 про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 в судовому порядку незаконним, тому що воно було прийнято неповноважним суддею ОСОБА_3
01.06.2012 року за № 05/2/1-8496-12 від відповідача за підписом заступника начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень ОСОБА_5, позивачу надано відповідь про те, що звернення щодо законності перебування ОСОБА_3 на посаді судді Радехівського районного суду та з інших питань розглянуто.
У відповіді від 01.06.2012 року на скаргу зазначено, ОСОБА_3 05.09.1991 року було обрано народним засідателем Радехівського районного народного суду.
У зв'язку з вакантною посадою судді на підставі рішення виконавчого комітету Радехівської районної ради народних депутатів № 60 від 26.03.1992 року він виконував обов'язки народного судді цього суду.
Роз'яснено, що відповідно до вимог ст. 27 Закону України «Про судоустрій» від 05.06.1981 року, який діяв на той час, у разі тимчасової відсутності народного судді виконання обов'язків народного судді може бути покладено рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів України на одного з народних засідателів цього суду.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 02.10.1996 року із змінами і доповненнями (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 року із змінами і доповненнями (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ст. 4 цього ж Закону, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. .
Згідно ст. 15 цього ж Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно ст. 19 цього ж Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не відміняє вимоги частини дев'ятої цієї ж статті.
Згідно ст. 36/1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Формами представництва є:
звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
участь у розгляді судами справ;
внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення.
З метою вирішення питання наявності підстав для внесення апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
У відповідності до положень ст. 36/1 Закону України «Про прокуратуру» до повноважень прокурора належить представництво інтересів громадян в суді. Саме з таким проханням звернувся позивач до відповідача у скарзі від 24.04.2012 року.
Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Судом враховуються обґрунтування позовних вимог позивача з підстав, що позивач звернуся до відповідача з проханням про визнання неправомірності прийняття ОСОБА_3 в якості народного судді Радехівського районного 23.06.1992 року рішення про розірвання шлюбу, з проханням доручити начальнику відділу представництва громадян та держави в суті Генеральної прокуратури України, не порушуючи строку, передбаченого в ст. 362 ч. 2 п. 1 ЦПК України звернутись в якості представника інтересів позивача та захисту законних прав до суду із заявою про скасування рішення псевдонародного судді Радехівського районного народного суду Львівської області ОСОБА_3 від 23.06.1992 року про розірвання шлюбу та проханням задовольнити його вимогу, тобто визнати судове рішення від 23.06.1992 року псевдо судді Радехівського районного суду п. ОСОБА_3 про розірвання шлюбу в судовому порядку незаконним.
Однак у відповіді на вказану скаргу відповідачем не надано відповіді на прохання доручити начальнику відділу представництва громадян та держави в суті Генеральної прокуратури України, не порушуючи строку, передбаченого в ст. 362 ч. 2 п. 1 ЦПК України звернутись в якості представника інтересів позивача та захисту законних прав до суду із заявою про скасування рішення псевдонародного судді Радехівського районного народного суду Львівської області ОСОБА_3 від 23.06.1992 року про розірвання шлюбу, чим порушено вимоги ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» щодо об'єктивного розгляду, перевірки фактів та прийняття рішення.
З цих же підстав судом не враховується заперечення відповідача по даній справі.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, відповідачем належними та допустимими доказами не підтвердили правомірність своєї відповіді.
Оскільки надання відповіді є дією суб'єкта владних повноважень, з врахуванням вимог ч. 2 ст. 11, ст. 105 та ст. 162 КАС України, суд вважає за необхідне задоволити позов та визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо надання неповної відповіді листом № 05/2/1-8496-12 від 01.06.2012 року на скаргу ОСОБА_1 від 24.04.2012 року.
Ухвалою суду від 12.06.2013 року позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ст. 88 КАС України.
Судове рішення у справі прийняте згідно ст. 25 КАС України.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задоволити повністю.
2. Визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо надання неповної відповіді листом № 05/2/1-8496-12 від 01.06.2012 року на скаргу ОСОБА_1 від 24.04.2012 року.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з
моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.
Постанова складена у повному обсязі 14.06.2013 року.
Головуючий суддя Гавдик З.В.
Суддя Карп'як О.О.
Суддя Мартинюк В.Я.