10.06.13 р. Справа № 914/1186/13
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК», м.Львів
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м.Городок
Про стягнення 294 949, 25 грн.
В судове засідання з'явились:
від позивача: Скочипець А.Б. - представник
від відповідача: не з'явився
Суддя Березяк Н.Є.
Секретар судового засідання Торська І.В.
Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Суть спору: Подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю «БРОК» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» про стягнення 294 949, 25 грн.
В судовому засіданні 22.04.2013 року та 13.05.2013 року судом оглянуто оригінали документів, які долучені позивачем до матеріалів справи.
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав та мотивів викладених в ухвалах господарського суду Львівської області від 22.04.2013 року та 27.05.2013 року.
13.05.2013 року представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог в якій просить суд стягнути з відповідача 282 964,01 грн. - основного боргу, 3 079,30 - три відсотки річних, 347,12 грн. - інфляційних втрат, 15 396,47 грн. - - штрафних санкцій, які виникли з договірних відносин по Договору №01/10/12 ІР від 22.10.2012 року.
Представник відповідача щодо позовних вимог заперечує частково, а саме в частині позовних вимоги про стягнення 9 504,00 грн. за виготовлення друкованої продукції просить суд в задоволенні відмовити.
В судовому засіданні 10.06.2013 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
22.10.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БРОК» (Виконавець) було укладено Договір №01/10/12 ІР про надання послуг із проведення рекламної кампанії.
На виконання умов вище зазначеного, а також Додатків №02, №05, №06, №07, №08 до Договору, позивач у період листопад-грудень 2012 року провів на території України рекламні кампанії Замовника, загальна вартість яких складає 293 460,00 грн., за які відповідач зобов'язувався провести оплату однак, свої договірні зобов'язання виконав частково, а саме частково провів оплату тільки по Додатку №2 в розмірі 20 000,00 грн.
Крім того, на виконання п. 2.1 Виконавцем було виготовлено друковану продукцію на загальну суму 9 504,00 грн., за які відповідач також не розрахувався.
28.02.2013 року на адресу відповідача позивачем побула направлена Претензія за № 009 від 15.02.2013 року про оплату заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Позивач зазначає, що станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем згідно Договору №01/10/12 ІР від 22.10.2012 року та Додатків №02, №05, №06, №07, №08 складає - 282 964,00 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані три відсотки річних, які згідно збільшеного розрахунку складають 3079,30 грн. та інфляційні втрати, які згідно збільшеного розрахунку складають 347,12 грн. Крім цього, відповідно до п.6.2.2 Договору позивачем нараховані штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки, що згідно збільшеного розрахунку складають 15 396,47 грн.
Відповідач щодо заборгованості в частині стягнення 9 504,00 грн. за виготовлену друковану продукцію заперечує, посилаючись на те, що вартість даних послуг не пов'язуються з жодним Додатком до Договору та є позадоговірними відносинами між сторонами, а відтак в цій частині позовних вимог просить суд відмовити.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору №01/10/12 ІР від 22.10.2012 року, а також Додатків до Договору №02, №05, №06, №07, №08 (а.с.12-19) позивач у період листопад-грудень 2012 року провів на території України рекламні кампанії Замовника, загальна вартість яких складала 293 460,00 грн., а саме згідно Додатку №2 від 31.10.2012 року виконав роботи по розміщенню та експонуванню рекламо-носіїв Замовника на рекламних конструкціях в м. Києві на період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року вартість яких складала 52 080,00 грн., згідно Додатку № 05 від 30.11.2012 року виконав згадані вище роботи у м. Львові на період 01.12.012 року по 31.12.2012 року, вартість яких складала 13 560,00 грн., згідно Додатку № 06 від 30.11.2012 року виконав ці ж роботи в м. Києві на період з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року, вартість яких складала 146 760,00 грн., згідно Додатку № 07 від 30.11.2012 року виконав згадані вище роботи в м. Одесі на період з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року, вартість яких складала 76 140,00 грн., а також згідно Додатку № 08 від 30.11.2012 року здійснив ці ж роботи в м. Львові на період 01.12.2012 року вартість яких становила 4 920,00 грн. Виконання Замовником вище зазначених робіт підтверджується, актами здачі приймання робіт (надання послуг) за № ОУ-3649 від 30.11.2012 року, № ОУ-3746 від 31.12.2012 року, №ОУ-3747 від 31.12.2012 року, №ОУ-3748 від 31.12.2012 року, №ОУ-3763 від 31.12.2012 року та №ОУ-3778 від 31.12.2012 року, які підписані та скріплені мокрими печатками сторін (а.с.20-25).
Відповідно до п.4.3 Договору №01/10/12 ІР від 22.10.2012 року Замовник проводить оплату Виконавця із проведення рекламної кампанії шляхом перерахування грошей на поточний рахунок Виконавця у наступному порядку: оплата проводиться поетапно, за кожен місяць проведення рекламної кампанії, на підставі рахунків фактур, виставлених Виконавцем шляхом перерахування 50 % суми до 20 числа місяця в якому надаються послуги та 50 % - до 10 числа місяця наступного за тим, в якому надавались послуги (якщо інший строк оплати не буде узгоджено сторонами у Додатках до Договору).
В матеріалах справи відсутні та сторонами суду не подані докази, будь яких змін до Договору від №01/10/12 ІР від 22.10.2012 року в частині проведення розрахунків за виконані роботи (рекламні послуги).
Як встановлено судом, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури № 11/55 ІР від 14.11.12 р., №11/65 ІР від 15.11.12 р., №11/71 ІР від 16.11.12 р., №11/72ІР від 16.11.12 р., №11/73 ІР від 16.11.12 р., №12/46 ІР від 11.12.12 р., №12/47 ІР від 11.12.12 р., №12/48 ІР від 11.12.12 р., №12/54 ІР від 11.12.12 р. (а.с.75-83).
Як вбачається із матеріалів справи, за виконані позивачем роботи по розміщенню та експонуванню рекламо носіїв Замовника, відповідач свої договірні зобов'язання виконав не в повному обсязі, а саме провів оплату тільки по Додатку №02 від 31.12.12 р. в розмірі 20 000,00 грн. Решта сума боргу, яка виникла згідно Договору № 01/10/12 ІР та Додатків №02, №05, №06, №07, №08 в розмірі 282 964,00 грн. залишились неоплаченою.
Крім того, на виконання п.2.1 Договору №01/10/12 ІР від 22.10.2012 року Виконавцем було виготовлено друковані продукції на загальну суму 9 504,00 грн. за які останній виставив Замовнику рахунок фактуру №12/49 ІР від 11.12.12 р. (а.с.84).
28.02.2013 року на адресу відповідача позивачем побула направлена Претензія за № 009 від 15.02.2013 року про оплату заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідач щодо заборгованості в частині стягнення 9 504,00 грн. за виготовлені друковані продукції заперечує. В обґрунтування своїх заперечень посилається, на те, що вартість даних послуг не пов'язуються з жодним Додатком до Договору та є позадоговірними відносинами між сторонами.
Однак, доводи відповідача не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до п. 2.1 Договору №01/10/12 ІР від 22.10.2012 року, Виконавець зобов'язується у період дії цього Договору самостійно або із залученням третіх осіб проводити рекламні кампанії Замовника на території України на заброньованих робочих поверхнях рекламо носіїв, а саме, роздрукувати рекламний матеріал за ескізами, наданими Замовником, та розміщувати його на рекламо носіях, а Замовник зобов'язується виконувати свої обов'язки згідно його Договору, у тому числі і щодо оплати, а відтак умовами Договору передбачено виготовлення Виконавцем друкованої продукції.
Враховуючи те, що доказів оплати даної виготовленої продукції на загальну суму 9 504,00 грн. згідно виставленого рахунку фактури №12/49 ІР від 11.12.12 р. відповідачем суду не подано, дана заборгованість підлягає до стягнення.
Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.
За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань по Додатку № 02 за період з 01.12.2012р. по 08.05.2013 р. та по Додатках №05, №06, №07, №08 за період з 31.12.12 р. по 08.05.12 р. позивачем згідно збільшеного розрахунку нараховані три відсотки річних в розмірі 3 079,30 грн., які підлягають до стягнення. А також, за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань по Додатку № 02 за період з 01.12.2012р. по 08.05.2013 р. та по Додатках №05, №06, №07, №08 за період з 31.12.12 р. по 08.05.12 р. позивачем згідно збільшеного розрахунку нараховані інфляційні втрати в розмірі 347,12 грн., які також підлягають до стягнення.
Положенням ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1-3 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно із ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 6.2.2 Договору №01/10/12 ІР від 22.10.2012 року у випадку затримки платежів з вини Замовника, згідно цього Договору, Замовник виплачує Виконавцю штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки від суми прострочення за кожний день прострочення платежу (включаючи день оплати).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховані штрафні санкції (пеня) на заборгованість, яка виникла у відповідача по Додатку № 02 за період з 01.12.2012р. по 08.05.2013 р. та по Додатках №05, №06, №07, №08 за період з 31.12.12 р. по 08.05.12 р., які згідно збільшеного розрахунку складають 15 396,47 грн., однак згідно проведеного судом перерахунку штрафні санкції (пеня) нараховані позивачем за вказаний період складають та підлягають до стягнення в розмірі 15 354,41 грн.
Представником відповідача у відзиві на позов було заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення до 1 липня 2013 року, оскільки станом на день розгляду справи ТзОВ «Яблуневий дар», знаходиться в складній фінансовій ситуації.
Згідно з положеннями статті 121 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Право суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання передбачене також пунктом 6 статті 83 ГПК України.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Аналогічною є позиція ВГС України, відображена в п.2 Роз'яснення ВГС України № 02-5/333 від 12.09.96 р. «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України» із змінами і доповненнями .
Враховуючи вище наведені обставини, а також те, що жодних доказів в обґрунтування свого клопотання відповідач суду не подав, суд прийшов до висновку в задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення до 01 липня 2013 року - відмовити.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідач доказів оплати боргу з пред'явленням платіжних доручень станом на день розгляду справи не подав, а відтак суд вважає, що збільшені позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення частково.
Судові витрати слід віднести на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,82,84,85 ГПК України, суд , -
1. Збільшені позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська , 274А, код ЄДРПОУ 32475074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» (79063, м. Львів, вул. Володимира Великого, 97/88, код ЄДРПОУ 20833498) - 282 964,01 грн. - основного боргу, 3 079,30 грн. - три відсотки річних, 347,12 грн. - інфляційних втрат, 15 354,41 грн. - штрафних санкцій та 6 034,90 грн. - судового збору.
3. В решта частині позовних вимог - відмовити.
4. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.
Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14.06.2013 року.
Суддя Березяк Н.Є.