Справа № 0308/20720/12 провадження № 22-ц/773/859/13 Головуючий у 1 інстанції:Олексюк А.В.
Категорія: 51 Доповідач: Матвійчук Л. В.
11 червня 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді - Матвійчук Л.В.,
суддів - Русинчука М.М., Осіпука В.В.,
при секретарі - Лимар Р.С.,
з участю позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
представника відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Старовижівського районного центру зайнятості про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду від 15 квітня 2013 року,
В грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та ОСОБА_3 06.06.2012 року укладено трудовий договір № 75, який зареєстровано у Старовижівському районному центрі зайнятості.
За умовами договору він зобов'язувався виконувати обов'язки водія автотранспортних засобів, а роботодавець ОСОБА_3 зобов'язувався оплачувати працю у розмірі мінімальної заробітної плати на місяць.
Зазначає, що з моменту укладення трудового договору ОСОБА_3 не виконує умов договору, зокрема щодо виплати заробітної плати та забезпечення роботою, у зв'язку з чим за період з 06.06.2012 року по 13.12.2012 року у відповідача виникла заборгованість по заробітній платі в розмірі 6636 грн. На письмові вимоги щодо припинення трудових відносин відповідач не реагує, ухиляється від розірвання трудового договору та виплати заборгованості по заробітній платі.
На підставі наведеного, позивач з врахуванням уточнених позовних вимог, просив суд розірвати трудовий договір від 06.06.2012 року № 75 на підставі ст. 38 КЗпП України; в разі розірвання трудового договору вважати його розірваним з моменту прийняття рішення судом; зобов'язати Старовижівський районний центр зайнятості зняти з реєстрації вказаний трудовий договір за відсутності роботодавця ОСОБА_3; анулювати попередні записи зроблені ОСОБА_3 в його трудовій книжці, що стосуються цього договору та внести в трудову книжку відповідні відомості про розірвання трудового договору; стягнути з ОСОБА_3 на його користь 8917 грн. заборгованості по заробітній платі та 2000 грн. витрат на правову допомогу адвоката
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 15 квітня 2013 року позов задоволено частково.
Ухвалено розірвати трудовий договір № 75 від 06.06.2012 року, який укладено між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на підставі ст. 38 КЗпП України, даний договір вважати розірваним з 26.11.2012 року.
Зобов'язати Старовижівський районний центр зайнятості зняти з реєстрації трудовий договір № 75 від 06.06.2012 року, який укладено між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, за відсутністю фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та зробити відповідну відмітку в трудовій книжці, анулювати попередні записи зроблені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 в трудовій книжці робітника ОСОБА_1, що стосуються даного трудового договору № 75 від 06.06.2012 року.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 6265 грн. 99 коп., а також 229 грн. 40 коп. судового збору в дохід держави.
В решті вимог відмовити.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.06.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено трудовий договір № 75, який зареєстрований у Старовижівському районному центрі зайнятості (а.с.4).
П. п. 2, 3 даного договору передбачено, що працівник зобов'язується виконувати обов'язки водія автотранспортних засобів, а роботодавець оплачувати працю у розмірі мінімальної заробітної плати на місяць.
Задовольняючи позовні вимоги про розірвання трудового договору суд виходив з того, що позивач 08.11.2012 року звернувся до відповідача із письмовою заявою про розірвання трудового договору на підставі ст. 38 КЗпП України, проте відповідач відповіді на дану заяву не надав.
Однак з такими висновками суду погодитися не можна з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи і це не заперечується самим позивачем, що він з 12 липня 2012 року не виходив на роботу, вважаючи що безпідставно відсторонений від роботи. Разом з тим позивач не заперечував тієї обставини, що був позбавлений можливості виконувати обов'язки водія, оскільки працівниками міліції в нього було вилучене посвідчення водія в зв'язку з вчиненням ним дорожньо-транспортної пригоди 4 липня 2012 року. В трудовій книжці ОСОБА_1 відповідачем зроблений запис про звільнення позивача з роботи 15 липня 2012 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.57).
Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 232 КЗпП України передбачено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу; 3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб, митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу; 4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.
Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу.
Таким чином, звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розірвання трудового договору не відповідає передбаченим законодавством про працю України способам захисту трудових прав та інтересів.
Крім цього, Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року № 260, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745, затверджено Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю. За змістом пп. 8 - 10 цього Порядку зняття з реєстрації трудового договору у разі його розірвання за ініціативою фізичної особи у випадках, визначених КЗпП України, за відсутності працівника, проводиться протягом трьох робочих днів відповідальною особою центру зайнятості, за умови подання фізичною особою визначених цим Порядком документів, про що робиться запис у книзі реєстрації трудових договорів. У цьому випадку центр зайнятості повідомляє працівника про зняття з реєстрації трудового договору.
Такі ж положення передбачені Постановою КМ України від 29.10.2009, № 1168 "Деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою, яка використовує найману працю".
Згідно п. 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 р. за № 58, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, фізичні особи, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Враховуючи наведене у суду відсутні були підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Старовижівського центру зайнятості зняти з реєстрації трудовий договір та зробити відповідну відмітку в трудовій книжці, анулювати попередні записи зроблені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 в трудовій книжці робітника ОСОБА_1
Крім того, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з червня 2012 року по 26 листопада 2012 року в розмірі 6265,99 грн.
Однак, такі висновки місцевого суду не відповідають встановленим у справі обставинам та зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Статтею 94 КЗпП передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
З матеріалів справи, зокрема акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 03-18-15/0545 від 05.12.2012 року, листа територіальної державної інспекції з питань праці у Волинській області державної інспекції України з питань праці від 06.12.2012 року за № В-267/01-11-02, табелів обліку використання робочого часу за червень та липень 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 відпрацьовано 15 днів/120 годин (з 12-го по 30-те червня 2012 року, за липень 2012 року - 7 днів/56 годин (з 2-го по 11-те липня, в т.ч. з 9-го по 11-те зазначено перебування на ремонті, з 12-го по 31 - прогул) (а.с.21-33, 45-46, 58). Відповідно до табелів за серпень-листопад 2012 року навпроти прізвища позивача зазначено прогул.
Позивач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції пояснив, що з 12 липня 2012 року на роботу не виходив.
Отже, позивачем не надано суду беззаперечних доказів щодо виконання ним роботи, обумовленої трудовим договором та наявності в нього заборгованості по заробітній платі. Навпаки, досліджені судом матеріали справи та пояснення, осіб які беруть участь у справі свідчать про невиконання позивачем обов'язків водія з 12 липня 2012 року та відсутність заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем, а тому суд безпідставно задовольнив такі вимоги позивача.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вирішено трудовий спір у спосіб, що не передбачений законом, допущено недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до п. п. 2-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 15 квітня 2013 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Старовижівського районного центру зайнятості про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: