копія
14 червня 2013 р. Справа № 804/5309/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про стягнення заборгованості у розмірі 4 366,96 грн., -
15.04.2013 року управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі, в якому просить суд
- стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі витрати на виплату і доставку пенсій громадянам настання нещасного випадку у яких сталося на території колишнього СРСР та країн СНД за грудень 2012 року у сумі 2253,57 грн.;
- стягнути Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі витрати на виплату і доставку пенсій громадянам які на момент витрати годувальника не були на їх утриманні, а згодом втратили джерело засобів до існування в сумі 4366,96 грн. за період з 01.01.2013 року по 31.03.2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нормами Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а також Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності, внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та пенсій, пов'язаних з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФУ та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003р. № 5-4/4, передбачено відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних з виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які отримали каліцтво на підприємствах, розташованих на території країн СРСР та на території України, відповідно до щомісячних актів звірки і витрат за особовими справами потерпілих, в яких визначають загальну суму витрат, що підлягають централізованому відшкодуванню та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Ухвалою суду від 16.04.2013 року відкрито провадження у адміністративній справі.
Представник позивача в судове засідання з'явився та просив суд розглядати справу без участі представника позивача.
Також, у судове засідання не з'явився представник відповідача; через відділ діловодства суду подав письмові заперечення проти позову, у яких зазначено про те, у позовній заяві не визначено коло осіб згідно особових справи яких позивачем понесені витрати за період з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року. Також відповідач зазначає, що витрати відшкодовуються лише на централізованому рівні. Окрім того, відповідач вважає, що особи, що втратили годувальників не підпадають ні під одну із категорій осіб, що визначені у статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно ч.6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступне
Громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, знаходяться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу та їм була виплачена пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які отримали травму на підприємствах, розташованих на території країн СРСР, за період з 01.01.2013 року по 31.03.2013 року на загальну суму 2 253,57 грн.
Згідно таблиць розбіжностей, які підписані представниками сторін та знаходяться у матеріалах справи, за період січень-березень 2013 року сума заборгованості у розмірі 2 253,57 грн. складається лише із сум витрат на виплату і доставку пенсій вказаним вище особам.
Факт заподіяння трудового каліцтва підтверджується Актами про нещасний випадок на виробництві, копії яких знаходяться у матеріалах справи.
Інвалідність встановлена безстроково рішеннями МСЕК та до 01.08.2013 року, копії яких знаходяться у матеріалах справи.
Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Основ, в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
-пенсійне страхування;
-страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
-медичне страхування;
-страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
-страхування на випадок безробіття.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ).
За пенсійним страхуванням згідно зі статтею 25 Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:
-пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
-пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті;
-медичні профілактично-реабілітаційні заходи;
-допомога на поховання пенсіонерів.
Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:
-профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;
-відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;
-допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
-відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;
-пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
-пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
-допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Пунктом 2 статті 7 (Прикінцеві положення) Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, встановлено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку па виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» закріплене аналогічне правило - якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Сфера дії цього Закону поширюється на таку категорію інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій яким виник спір.
За змістом частини 2 статті 2 зазначеного Закону особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.
Підпунктом «а» статті 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Відповідно до пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення) Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом "соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 що, ГО Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.
Абзацом третім пункту 3 розділу XI встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я. виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.
Як вбачається з абзацу 7 наведеного вище пункту, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України «Про охорону праці», які ліквідуються.
Тобто, витрати Пенсійного фонду України з виплати пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання громадянам, каліцтво яким заподіяно на підприємствах, розташованих на території країн СРСР, повинні відшкодовуватися Фондом.
Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами ПФУ - відшкодувати останньому витрати, є Фонд.
Аналогічну позицію займає Верховний Суд України у своїх постановах від 21.11.2011 року (номер у ЄДРСР 20014549) та від 05.12.2011 року (номер у ЄДРСР 20533655).
Таким чином, відповідач повинен відшкодувати позивачу витрати на виплату пенсії по інвалідності у розмірі 2253,57 грн. за період січень - березень 2013 року.
Одночасно суд зазначає, що позивач у резолютивній частині позову допустив описку щодо періоду виникнення заборгованості і замість періоду січень - березень 2013 року, який вказаний у описовій частині позову та доданих до позовної заяви документах, зазначив в прохальній частині позову інший період - грудень 2012 року.
Суд згідно ч.4 ст. 11 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму у розмірі 2253,57 грн. саме за період січень - березень 2013 року.
Щодо доводів відповідача, що втрати на виплату пенсій відшкодовуються лише на централізованому рівні, то суд зазначає наступне.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 21.05.2013 року по справі № 21-129а13 вимоги управління ПФУ про відшкодування відділенням Фонду витрат, пов'язаних із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, відповідають змісту його прав як робочого органу ПФУ щодо відшкодування понесених ним витрат та узгоджуються із компетенцією виконавчої дирекції Фонду, основними завданнями якої згідно з Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженим постановою правління Фонду від 20 квітня 2001 року № 15, крім іншого, визначено виконання завдань та основних принципів страхування від нещасного випадку, фінансування страхових виплат, а до повноважень у сфері здійснення процедури страхування та координації страхової діяльності віднесено, зокрема, співпрацю з фондами з інших видів соціального страхування щодо відшкодування витрат, понесених ними у зв'язку з матеріальним забезпеченням потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві, та представництво інтересів страховика в органах державної виконавчої влади, органах місцевого самоврядування і судах.
На підставі викладеного судом відхиляються доводи відповідача, що витрати на виплату пенсій відшкодовуються лише на централізованому рівні.
Щодо стосується відшкодування витрат та виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника чоловіку (дружині), у випадку коли він (вона) на момент загибелі потерпілого не перебував (ла) на його утриманні, а згодом втратила джерело існування у сумі 4 366,96 грн. за період з січня по березень 2013 року, то суд зазначає наступне.
Згідно таблиць розбіжностей, які підписані представниками сторін та знаходяться у матеріалах справи, за період січень-березень 2013 року сума заборгованості відшкодування витрат та виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника чоловіку (дружині), у випадку коли він (вона) на момент загибелі потерпілого не перебував (ла) на його утриманні, а згодом втратила джерело існування становить 2113,39 грн., а не 4 366,96 грн.
Окрім того, сума 2113,39 грн. зазначена позивачем у мотивувальній частині позовної заяви
Відповідно до статті 15 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(далі - Закон України від 23.09.1999 року № 1105-ХІV) страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.
Статтею 46 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІV визначено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:
внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;
капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві не є державним органом і не відповідає за зобов'язаннями держави.
Статтею 33 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІV встановлено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д»пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами); денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють; 3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право. Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку. Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.
Відповідно до статті 21 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІV у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Згідно ч.9 ст. 34 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІV причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
У відповідності до Інструкції про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15.11.2005 року № 606, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.12. 2005 року № 1455/11735 причинний зв'язок смерті годувальника з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має бути встановлений МСЕК.
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 вказаної Інструкції перелік МСЕК, на які покладаються функції щодо встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затверджується відповідним наказом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської і Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державних адміністрацій. Для розгляду причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням, отруєнням або трудовим каліцтвом до МСЕК направляються відповідні документи постраждалих, у яких при житті було встановлено професійне захворювання (отруєння), трудове каліцтво, що спричинило стійку втрату професійної працездатності, та померлих після вступу в дію Закону України «Про охорону праці».
Постановою Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року № 5-4/4 затверджений Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку зі втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до статті 46 Закону № 1105-XIV кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.
Таким чином, судом встановлено, що необхідною умовою для відшкодування (виплати) відповідачем пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, є наявність причинного зв'язку між смертю особи та нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, підтверджений довідкою МСЕК.
Позивачем на запит суду не надано довідок МСЕК про наявність причинного зв'язку між смертю годувальників осіб ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням.
На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача суму виплачених пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
За наведених обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі на користь управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу витрати на виплату і доставку пенсій громадянам настання нещасного випадку у яких сталося на території колишнього СРСР та країн СНД за січень-березень 2013 року у сумі 2253,57 грн.;
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили станом на 14.06.2013 року СуддяС.В. Златін С.В. Златін