Справа № 755/10414/13-ц
"03" червня 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Шевченко Н.М.,
при секретарі Фузік Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просить визнати за нею право власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю загальною площею 26,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що 07.05.2008 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про спільне будівництво та експлуатацію павільйону за адресою: АДРЕСА_1, предметом якого є спільна діяльність в сфері господарської діяльності, пов'язана з реконструкцією, будівництвом об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за вищевказаною адресою, а також реєстрація права власності на нежитлову будівлю та організація діяльності торгівельного павільйону в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1. За умовами Договору сторони зобов'язалися діяти шляхом об'єднання майна та зусиль. Позивачка взяла на себе зобов'язання з моменту підписання Договору за власні кошти здійснювати проведення робіт по реконструкції, будівництву нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, відповідач, в свою чергу, зобов'язався з моменту підписання договору отримати відповідну дозвільну документацію на проведення реконструкції, будівництва нежитлової будівлі та, після завершення позивачкою робіт по реконструкції і будівництву нежитлової будівлі, зареєструвати право власності на нежитлову будівлю на ім'я позивачки. На початку вересня 2008 року позивачкою було завершено будівництво нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, після чого загальна площа об'єкту становить 26,0 кв.м. Однак, на неодноразові звернення позивачки з приводу надання необхідних документів для реєстрації права власності на спірне житлове приміщення, відповідачем не вчинено жодних дій щодо виконання взятих на себе зобов'язань за Договором від 07.05.2008 року, що є підставою звернення позивачки з даним позовом в судовому порядку.
Представник позивачки ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, що містить зміст позовної заяви.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги визнала в повному обсязі, з підстав, що містить зміст позовної заяви, не заперечує проти визнання за позивачкою права власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, оскільки позивачкою виконано умови договору про спільну діяльність від 07.05.2008 року щодо реконструкції та будівництва зазначеного об'єкту нерухомості, наслідком чого є реєстрація відповідачем права власності на нежитлову будівлю за позивачкою, та дану умову Договору відповідачем не виконано, що є порушенням права власності позивачки на спірний об'єкт нерухомості.
Заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть ста ти будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обовґязки, які покладаються на них за договором.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, за даними Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 13.08.2007 року, складеного на підставі заяви ОСОБА_2, затвердженого Головним державним санітарним лікарем Дніпровського району м. Києва, схема розміщення земельної ділянки під МАФ (кіоск) за адресою: АДРЕСА_1, відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України і за умови дотримання вимог цього висновку може бути використаний в заявленій сфері застосування. (а.с. 17)
06.11.2007 року між Комунальною організацією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Центр містобудування та архітектури» та СПД ОСОБА_2 укладено Договір № 1734/01-07, за умовами якого СПД ОСОБА_2 доручив, а Комунальна організація зобов'язалася виконати підготовчі роботи з метою визначення можливості оформлення документації на тимчасове розміщення торговельного кіоску за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 16, 21)
18.03.2008 року між Комунальною організацією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Центр містобудування та архітектури» та СПД ОСОБА_2 укладено Договір № 284/01-08, за умовами якого СПД ОСОБА_2 доручив, а Комунальна організація зобов'язалася виконати розробку матеріалів обґрунтування можливості розміщення торговельного кіоску за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 19, 20, 22, 23-31)
07.05.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про спільну діяльність, предметом якого є спільна домовленість сторін щодо організації спільної діяльності в сфері господарської діяльності, пов'язаної з реконструкцією, будівництвом об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, для досягнення наступних господарських і комерційних цілей, а також введення в експлуатацію і реєстрація права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно п. 1.2. Договору, сторони зобов'язалися діяти спільно шляхом об'єднання майна і зусиль.
Відповідно до п.п. 3.1.1., 3.1.2. договору про спільну діяльність, ОСОБА_1 зобов'язалася з моменту підписання цього Договору за власні кошти здійснювати проведення робіт по реконструкції, будівництву нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1; здійснювати у разі потреби додаткові внески на спільну діяльність в розмірі, встановленому шляхом попередніх переговорів та внесенням відповідних змін у Договір.
Відповідно до п.п. 4.1.1 Договору, ОСОБА_2 зобов'язався з моменту підписання цього договору отримати відповідну дозвільну документацію на проведення реконструкції, будівництва нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1; після завершення ОСОБА_1 робіт по реконструкції, будівництву нежитлової будівлі, зареєструвати право власності на нежитлову будівлю на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 4-7)
Листом від 10.09.2008 року № 05-13/5984 Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві не заперечено проти надання земельної ділянки в оренду ПП ОСОБА_2 для розміщення, експлуатації та обслуговування кіоску по продажу продуктів харчування за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 13)
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором чи законом. Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Цивільний кодекс передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених статтями 335, 376, 392 цього Кодексу.
Згідно статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв'язаних з позбавленням володіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником (чи титульним власником) свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.
Вимоги про визнання права власності є необхідною умовою для досягнення позивачем й іншої мети позову, а саме - отримання правовстановлюючих документів на майно. І визнання цього права за особою судом є підставою (передумовою) для зобов'язання органів державної реєстрації прав на таке майно видати відповідні документи.
Так, позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.
Судом встановлено, що предметом спору є визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову споруду, загальною площею 26,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, оскільки право власності на зазначений об'єкт оспорюється відповідачем ОСОБА_2, у зв'язку із невиконанням останнім умов договору про надання послуг від 07.05.2008 року щодо реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення за позивачкою після завершення нею робіт по реконструкції та будівництву цього об'єкту нерухомості.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. (ч.1 ст.64 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущення
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення сторін, керуючись нормами законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору, позивачка має достатні правові підстави на визнання за нею права власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю, загальною площею 26,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, оскільки позивачкою виконано умови договору про спільну діяльність від 07.05.2008 року в частині реконструкції та будівництва спірного нерухомого майна, поліпшення площі якого становить 26,0 кв.м, що підтверджено наявними у справі доказами (а.с. 14) та не заперечено сторонами під час судового розгляду справи, однак всупереч п. 4.1.2 Договору відповідачем не зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на ім'я позивачки, що свідчить про невизнання та/або оспорення відповідачем права власності позивачки на зазначений об'єкт будівництва, тому право власності позивачки підлягає захисту у судовому порядку, що відповідає принциповим положенням визначеним частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України.
Оскільки визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд при ухваленні рішення приймає визнання позову відповідача.
Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності підлягає до задоволення в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 328, 331, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 3, 4, 10, 11, 15, 57, 60, 64, 88, 131, 174, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлове приміщення загальною площею 26 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.