33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 червня 2013 року Справа № 918/214/13-г
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.
при секретарі Макаревич В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Іванов П.О.
від відповідача: Шевчук В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 19 березня 2013 року в справі № 918/214/13-г (суддя Горплюк А.М.)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до відповідача Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот"
про стягнення в сумі 101 480 грн.
Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) звернулася в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-4) до публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат в розмірі 90000 грн. та 11480 грн. річних.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 19 березня 2013 року (а.с. 91-93) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 100-101) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, не досліджено всіх істотних обставин справи. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що судом не взято до уваги те, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Ухвалою суду від 8 квітня 2013 року (а.с. 99) апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 5 червня 2013 року на 15 годину 30 хвилин.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 109-110) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На виконання вимог ухвали суду Позивачем були подані доповнення до апеляційної скарги (а.с. 113-115).
У судовому засіданні від 5 червня 2013 року представник Позивача підтримавши доводи апеляційної скарги, з підстав вказаних у цій апеляційній скарзі.
У судовому засіданні від 5 червня 2013 року представник Відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.
Заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, доповнення до апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 19 березня 2013 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 30 січня 2009 року між Позивачем та Відповідачем (Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот") був укладений договір поставки природного газу № 06/09-116 (надалі - Договір; а.с. 7-13).
Відповідно до Договору Позивач передав Відповідачу протягом січня 2009 року природний газ на загальну суму 54 038 070 грн. 84 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 30 квітня 2009 року (а.с. 18).
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що: оплата за газ проводиться Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки.
В зв'язку з порушенням Відповідачем зобов'язання з оплати поставленого газу, Позивач в 2010 році звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом (а.с. 25-27) про стягнення з Відповідача 5 000 000 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 1 089 878 грн. 45 коп. пені, 473 060 грн. 90 коп. інфляційних за травень - листопад 2009 року та 202 344 грн. 36 коп. 3% річних за період з 11 травня 2009 року по 29 грудня 2009 року .
25 лютого 2010 року господарським судом Рівненської області було винесено рішення (а.с. 38-39), яким позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 089 249 грн. 61 коп. пені, 473 060 грн. 90 коп. інфляційних та 202 344 грн. 36 коп. 3% річних.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 травня 2010 року (а.с.40-42) рішення господарського суду Рівненської області від 25 лютого 2010 року залишено без змін.
Поряд з тим, колегія суду зауважує, що на момент звернення з даним позовом до суду, сума основного боргу Відповідача перед Позивачем погашена повністю.
Враховуючи вищенаведене та на підставі статтей 598, 612 та 625 Цивільного кодексу України Позивач просить стягнути з Відповідача на свою користь 90 000 грн. 00 коп. інфляційних за січень 2010 року та 11 480 грн. 3% річних за період з 30 грудня 2009 року по 27 січня 2010 року.
Колегія суду зауважує, що статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частин 1 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України: договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України: боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з тим, колегія суду звертає увагу на те, що Відповідачем 27 лютого 2013 року було додано заяву (а.с. 78-79) про застосування строку позовної давності.
Рівненський апеляційний господарський суд дослідивши дану заяву в сукупності з матеріалами справи зазначає наступне.
Приписами статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що: позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно статті 257 Цивільного кодексу України: загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до статті 260 Цивільного кодексу України: позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу; порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Зокрема, статтями 253 - 255 Цивільного кодексу України визначено, що: перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок; строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку; до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями; при цьому відлік кварталів ведеться з початку року; строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку; строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням; якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця; строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку; якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день; якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку; у разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції; письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Проаналізувавши норми матеріального та процесуального права в сукупності з даним клопотанням та матеріалами справи, колегія суду зазначає, що строк позовної давності в три роки щодо вимог про стягнення інфляційних за січень 2010 року закінчився 1 лютого 2013 року, а щодо вимог про стягнення 3% річних за період з 30 грудня 2009 року по 27 січня 2010 року закінчився 28 січня 2013 року, тоді як Позивач звернувся з даним позовом до суду саме 14 лютого 2013року.
Колегія суду констатує, що диспозицією частин 3 та 4 статті 267 Цивільного України, визначено, що: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, з урахуванням наведеного вище, колегія суду констатує, що при застосуванні позовної давності (статті 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд установить, що право позивача, про захист якого він просить порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України постановляє рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, і, відповідно, навпаки - у випадку встановлення відсутності порушеного права, за захистом якого звернулась сторона, суд має відмовити у позові не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги (Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 11 грудня 2007 року та від 12 червня 2007 року).
Рівненський апеляційний господарський суд зазначає, що якщо сторона заявила суду до винесення рішення про необхідність застосування позовної давності, друга сторона має право заявити клопотання про поновлення строку позовної давності.
Водночас, таке клопотання (Позивачем) суду першої інстанції не заявлялося, хоча суд може захистити порушене суб'єктивне право згідно частини 2 статті 267 Цивільного кодексу України.
При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд враховує норми діючого законодавства України та правову позицію Верховного Суду України стосовно того, що пропуск позовної давності є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Що ж до доводів Відповідача (доповнення до апеляційної скарги; а.с. 113-115), то апеляційний господарський суд критично оцінює доводи апелянта щодо того, що позовна давність сплила не в термін визначений в оспорюваному судовому рішенні, а 25 лютого 2013 року (через три роки після винесення рішення судом першої інстанції у справі № 12/8; а.с. 38-39). При цьому, колегія суду звертає увагу апелянта на те, що сама диспозиція частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України визначає переривання позовної давності не з моменту винесення судового рішення, а з моменту пред'явлення позову. При цьому, апеляційний господарський суд вказує на те, що даний позов пред'явлено Позивачем до суду 30 грудня 2009 року (доказ на а.с. 25). Тобто, якщо врахувати зміст доводів апелянта з дійсною диспозицією частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України, то строк позовної давності (за такої правової позиції) відновився 30 грудня 2009 року та сплив 30 грудня 2012 року, в той час як Позивач звернувся з позовом 14 лютого 2013 року. Відповідно і з даної позиції строк позовної давності сплив, а отже місцевим господарським судом правомірно (з огляду на заяву Відповідача; а.с. 78-79) застосовано правові наслідки спливу строку позовної давності та відмовлено в задоволенні позову Позивача про стягнення інфляційних в розмірі 90 000 грн. 00 коп. та річних в розмірі 11 480 грн. 00 коп..
Інші доводи апелянта, є безпідставними спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та усім вищевказаним у даній судовій постанові, а відтак до уваги Рівненським апеляційним господарським судом не беруться.
Враховуючи усе вищевказане, колегія апеляційного господарського суду відмовляє Позивачу у задоволенні позову.
З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 19 березня 2013 року в справі №918/214/13-г - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу №918/214/13-г повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.