33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 червня 2013 року Справа № 924/44/13-г
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.
при секретарі Макаревич В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Іванов П.О.
від відповідача: Пільчевський А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест" на рішення господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2013 року в справі № 924/44/13-г (суддя Гладюк Ю. В.)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест"
про стягнення в сумі 500 441 грн. 57 коп.
Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) звернулася в господарський суд Хмельницької області з позовною заявою (том 1, а.с. 4-8) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шепетівка Енергоінвест» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 147623 грн. 05 коп. пені, інфляційних втрат в розмірі 173287 грн. 34 коп. та 144331 грн. 31 коп. річних.
Під час розгляду спору в суді першої інстанції Позивач уточнив свої вимоги в заяві про збільшення розміру позовних вимог (том 1, а.с. 115), в якій просив суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 236552 грн. 67 коп., 3 проценти річних в сумі 144331 грн. 31 коп. та інфляційних втрат в сумі 119557 грн. 59 коп.. Також Позивач просив покласти судові витрати на Відповідача.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2013 року (том 1, а.с. 134-138) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено частково.
Даним судовим рішенням стягнуто з Відповідача на користь Позивача 235 505 грн. 39 коп. пені, 144331 грн. 31 коп. річних, 119557 грн. 59 коп. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено. Судовий збір покладено на Відповідача в розмірі 9908 грн. 74 коп..
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 147-150) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення прийняте без дослідження всіх істотних обставин справи. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що судом не взято до уваги вимоги пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, який має застосовуватися лише у виняткових випадках, який у даному випадку наявний у Відповідача, в зв'язку з чим суд мав право зменшувати розмір нарахованої пені.
Ухвалою суду від 8 квітня 2013 року (том 1, а.с. 146) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 5 червня 2013 року на 15 годину 50 хвилин.
На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 7), в якому заперечив проти доводів апеляційної скарги в повному обсязі та просив залишити оспорювань рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні від 5 червня 2013 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні від 5 червня 2013 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Відповідача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.
Заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляцій скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2013 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що14 жовтня 2010 року між Позивачем та Шепетівським підприємством теплових мереж укладено договір (надалі - Договір, том 1, а.с. 12-16), відповідно до якого Позивач зобов'язується поставити Відповідачеві імпортований природний газ, а Відповідач зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1. 2 Договору.
Газ, що постачається за Договором, використовується Відповідачем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання.
Відповідно до пункту 1.2 Договору сторони обумовили, що: Позивач передає Відповідачу в період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 3 919 000 куб. м., в тому числі по місяцях: жовтень 376 тис. куб. м.; листопад 1 525 тис. куб.; грудень 2018 тис. куб. м.. За розрахункову одиницю переданого газу приймається один куб. м., приведений до стандартних умов (t - 20 град. за Цельсієм Р = 760 мм. рт. стовпа) .
Розділом 3 Договору, передбачена ціна природного газу, а саме: ціна за 1000 куб. м. газу становить 840, 196 грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ 2%; ПДВ за ставкою 20%;Тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами 234 грн., ПДВ 20%. До сплати за 1000 куб. м. газу - 1091 грн., ПДВ 20%, всього з ПДВ - 1 309, 20 грн..
Загальна вартість суми Договору на дату його укладення становить 5130754 грн.80 коп..
Як обумовлено розділом 4 Договору, розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводяться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) місяця поставки; остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання - передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до пункту 6.1.1 Договору Відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.
Згідно пункту 7.3.1 Договору: у разі порушення Відповідачем умов пункту 4.1 (розрахунки) Договору, Відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
В силу дії пункту 10.1 Договору: Договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п'ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини другої Закону України „Про здійснення державних закупівель") з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення Уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з початку опалювального періоду і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2010 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.
До основного Договору сторони погодили також додаток № 1 (том 1, а.с. 17-19), де визначили додаткові умови поставки і обліку газу та права сторін.
Вищеописаний Договір та додаток № 1 до Договору підписані Позивачем і Відповідачем та скріплені їх печатками.
Подані до справи докази (а саме: акти прийому - передачі від 31 жовтня, від 30 листопада та 31 грудня 2010 року; том 1, а.с. 20-22) свідчать про поставку Позивачем для Відповідача природного газу в наступних обсягах: за жовтень 2010 року 780, 918 тис. куб. м. на суму 1022377 грн. 85 коп.; за листопад 2010 року - 966, 609 тис. куб. м. на суму 1 265484 грн. 50 коп.; за грудень 2010 року - 1 695, 652 тис. куб. м на суму 2 089027 грн. 60 коп. (всього в сумі 4 376 889 грн. 95 коп.).
Рівненський апеляційний господарський суд зауважує, що дані акти підписані Позивачем, Відповідачем та представником газорозподільчої організації. Крім того, дані акти скріплені їх печатками.
Колегія суду звертає увагу, що 2 грудня 2011 року між Шепетівською міською радою та Відповідачем укладено договір концесії (том 1, а.с. 24-30), відповідно до якого концесієдавець (міська рада) надає на 12 років концесіонеру (Відповідачу) право істотно поліпшити та здійснювати управління (експлуатацію) об'єкта концесії з метою задоволення громадських потреб у сфері теплопостачання за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору.
Об'єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс „Шепетівське підприємство теплових мереж".
Перелік майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу (склад об'єкту концесії) визначений на підставі даних інвентаризації майна та викладений у додатку № 1 (том 1, а.с. 31-34), який є невід'ємною частиною договору.
За умовами пункту 13 цього Договору майно, отримане у концесію, включається до балансу концесіонера - юридичної особи із зазначенням, що це майно отримане у концесію.
Відповідно до пункту 47 договору комісії, договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Договір комісії підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками. Договір комісії посвідчений нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу 2 грудня 2011 року та зареєстровано в реєстрі за № 5076, про що свідчить підпис та печатка нотаріуса.
Додатком до договору концесії сторони погодили перелік майна, яке входить до складу Відповідача, що передається в концесію.
23 травня 2012 року Шепетівська міська рада та Відповідач підписали акт прийому - передачі (Шепетівського підприємства теплових мереж; том 1, а.с. 35-49), за яким міська рада передає, а Відповідач приймає зазначене в акті майно.
24 травня 2012 року Шепетівське підприємство теплових мереж та відповідач підписали (та скріпили печатками) акт прийому - передачі дебіторської та кредиторської заборгованості Шепетівського підприємства теплових мереж, (том 1, а.с. 50) відповідно до якого останнє передає, а Відповідач приймає боргові зобов'язання Шепетівського підприємства теплових мереж відповідно до реєстру дебіторської та кредиторської заборгованості, що є невід'ємним додатком до цього акту, з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування та постачання, що виникли на Шепетівському підприємстві теплових мереж до моменту підписання акту приймання - передачі від 23 травня 2012 року, а саме: дебіторську заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії в сумі 9 052 880 грн. 62 коп. у тому числі заборгованості населення - 7 018 590 грн. 84 коп., заборгованості бюджетних організацій 843 882 грн. 54 коп, заборгованості інших споживачів 1 190 407 грн. 24 коп.; дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги в сумі 397 873 грн. 02 коп.; кредиторську заборгованість за придбані товари, роботи, послуги 15 475 350 грн. 63 коп..
В акті сторони засвідчили, що відповідно до вимог зазначених вище нормативно - правових актів Відповідач є правонаступником Шепетівського підприємства теплових мереж по зобов'язаннях, зазначених у пункті 1 цього акту та набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення дебіторської та кредиторської заборгованості Шепетівського підприємства теплових мереж вказаної в реєстрі дебіторської та кредиторської заборгованості, що є невід'ємним додатком до цього акту. Додатком до акту сторони передбачили реєстр дебіторської та кредиторської заборгованості станом на 24 травня 2012 року, серед яких зазначено Позивача по договору 06/10 - 1126 - ТЕ -34.
Акт та додаток підписані обома сторонами та скріплені їх печатками
Колегія суду дослідивши статут Відповідача (том 1, а.с. 53-59) зауважує, що відповідно до пункту 1.4.1 даного статуту, Відповідач є правонаступником Шепетівського підприємства теплових мереж з правами та обов'язками по сплаті боргових зобов'язань з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли на Шепетівському підприємстві теплових мереж до моменту підписання акту прийому - передачі цілісного майнового комплексу від 23 травня 2012 року.
Також в справі міститься договір № 984/517з - ГУ (том 1, а.с. 84-85), укладений між територіальном органом державного казначейства в Хмельницькій області, Головним фінансовим управлінням Хмельницької облдержадміністрації, Відповідачем, Позивачем та НАК „Нафтогаз України", в силу якого сторони погодили порядок проведення розрахунків відповідно до статті 23 Закону України „Про державний бюджет на 2012 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2012 року.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до статті 11 та статті 509 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору; в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.
В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України: одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що: за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України: договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу дії частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Крім того, пунктом 10 Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України затверджених наказом Держкомнафтогазу від 1 листопада 1994 року за № 355 розрахунки за газ здійснюються за цінами та в порядку, передбаченому договорами, які укладаються між газопостачальною і газозбутовою організаціями та споживачами, а також між газозбутовими організаціями та споживачами; термін оплати, порядок нарахування оплати і перевірки правильності нарахування обумовлюється договором між сторонами.
Дослідивши матеріали справи колегія суду констатує, що між Позивачем та Шепетівським підприємством теплових мереж виникли відносини з приводу постачання природного газу на основі Договору, відповідно якого Позивач в період з жовтня по грудень 2010 року поставив Шепетівському підприємству теплових мереж природний газ на загальну суму 4 376 889 грн. 95 коп., що підтверджується актами прийому - передачі природного газу. Відповідно до Договору остаточний розрахунок за поставлений газ має проводитись на підставі акту до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, а саме: за поставку у жовтні 2010 року - до 20 листопада 2010 року, за поставку в листопаді 2010 року - до 20 грудня 2010 року, за поставку у грудні 2010 року - до 20 січня 2011 року.
З урахуванням наведеного, до 20 січня 2011 року оплата за поставлений газ мала бути здійснена у розмірі 4 376 889 грн. 95 коп.. Однак повна оплата здійснена лише 21 грудня 2012 року, як вбачається з розрахунку (том 1, а.с. 23). При цьому, твердження Відповідача про здійснення оплати 12 грудня 2012 року до уваги не приймається, оскільки вказаний на підтвердження даної дати договір № 984/517 від 12 грудня 2012 року не є доказом саме оплати, а лише свідчить про наявність підстави здійснення певних зарахувань. Тому, колегія суду враховує доводи Позивача щодо фактичної дати проведення зарахування оплати, а саме 21 грудня 2012 року.
Отже, наявність заборгованості Відповідача за поставлений газ за період з 20 листопада 2010 року (за жовтень 2010 року), 20 грудня 2010 року (за жовтень - листопад 2010 року), 20 січня 2010 року (за жовтень - грудень 2010 року) по 21 грудня 2012 року підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.
Правонаступником зобов'язань по оплаті вказаного боргу став Відповідач, про що свідчить договір від 2 грудня 2011 року, укладений між Відповідачем та Шепетівською міською радою, на підставі якого Відповідачу на умовах концесії було передано цілісний майновий комплекс - Шепетівське підприємство теплових мереж (акт від 23 травня 2012 року).
Колегія суду констатує, що відповідно до статті 1 Закону України „Про концесії": концесія - надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб.
Згідно частини 3 статті 22 Закону України „Про теплопостачання": у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Відповідно, зобов'язання по оплаті заборгованості за Договором в повному обсязі та за відповідні періоди перейшли до Відповідача в силу закону та відносин концесії.
Водночас, докази виконання зобов'язання Відповідача по Договору щодо сплати за надані послуги у справі відсутні, що свідчить про існування заборгованості у Відповідача за оплату природного газу в період з жовтня по грудень 2010 року.
При цьому, колегія суду не приймає доводи Відповідача щодо відсутності асигнувань з держбюджету на відшкодування вартості тарифів (в разі встановлення тарифів нижчих економічно обґрунтованих), виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України: юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а згідно статтей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається; зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.
Враховуючи наведене вище, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Відповідач, будучи стороною договору несе особисту відповідальність перед Позивачем як іншою стороною договору, а посилання на вину Головного управління Держказначейської служби (відносно відсутності відшкодувань) є внутрішніми фінансовими питаннями відповідача з зазначеним органом казначейства (на підставі інших правових відносин) і не може бути підставою для відмови від договірних зобов'язань з Позивачем.
Колегія суду зауважує, що Позивачем, за неналежне виконання грошових зобов'язань, нараховано до стягнення з Відповідача 119557 грн. 59 коп. інфляційних та 144331 грн.31 коп. трьох відсотків річних.
Відповідно до пункту 7.1 Договору: за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.
Змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд провів перевірку правильності розрахунку суми річних та інфляційних, в зв'язку з чим погоджується з їх вірністю.
З огляду на все вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 119557 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 144331 грн. 31 коп. річних є підставними, обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному розмірі. Суд першої інстанції задовольнив позов щодо стягнення річних та інфляційних саме в цих сумах. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Хмельницької області і в цій частині без змін.
Крім того, Рівненський апеляційний суд зазначає, що Позивач просив суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 236552 грн. 67 коп..
Пунктом 7.3.1 Договору передбачено, що: у разі порушення Відповідачем умов пункту 4.1 умов Договору, Відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).
Суд зауважує, що в силу дії частини 1 статті 233 Господарського кодексу України: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено: якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вбачається з матеріалів справи Відповідачем було подано заяву про збільшення позовних вимог (том 1, а.с 115-118), з якої вбачається, що Відповідачем не було застосовано пункт 9.3 Договору (яким сторони визначили, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом, що суперечить частині 6 статті 232 Господарського кодексу України) у новому розрахунку пені.
Разом з тим, колегія суду звертає увагу на той факт, що у розрахунку пені Позивач припустився арифметичних помилок, внаслідок чого завищив суму пені. Так, здійснивши перерахування суми пені за вказані в розрахунку періоди, з урахуванням суми заборгованості за ці періоди, Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що обґрунтованим до стягнення є пені в розмірі 235 505 грн. 39 коп..
З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 7.3.1 Договору, статті 232 Господарського кодексу України та статтей 546-551, 611 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення пені в розмірі 236 552 грн. 67 коп., підлягають до задоволення частково в розмірі 235 550 грн. 39 коп.. Відповідно, в частині стягнення пені в розмірі 1047 грн. 28 коп. Рівненський апеляційний господарський суд - відмовляє в задоволенні позову.
Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Хмельницької області і в цій частині без змін.
Що ж до поданого Відповідачем клопотання про зменшення розміру пені (том 1, а.с. 127-128), судом враховується наступне.
Апеляційний господарський суд зауважує, що статтею 233 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Крім того, згідно пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
В силу дії пункту 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Пунктом 3.9.2 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18 вересня 1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" визначено, що: вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідач звертаючись з клопотання про зменшення розміру пені, взяв до уваги лише свій фінансовий стан, та жодним чином не обумовив винятковості, за якою потрібно провести зменшення розміру пені на 50 %.
Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що сукупний аналіз пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та пункту 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що в будь-якому випадку зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) має бути обумовлене винятковістю. Водночас, суд констатує той факт, що сам по собі важкий матеріальний стан однієї з сторін не є винятковим випадком та не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
З огляду на усе вищевказане, наведені Відповідачем обставини не приймаються судом як виняткові, а оцінюються як такі, що пов'язані з загальними кризовими явищами в економіці (відсутність оплат споживачів та як наслідок порушення роботи підприємства) та можуть стосуватися обох сторін в рівній мірі. При цьому, судом враховується специфічне становище Позивача, як постачальника газу, несвоєчасність розрахунків з яким теж призводить до застосування щодо нього штрафних санкцій.
З огляду на усе вищеописане, колегія суду приходить до висновку про відсутність підстав для скористання своїм правом зменшити розмір штрафних санкцій.
При цьому, колегія суду бере до уваги і той факт, що Позивачем були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження факту поставки товару Відповідачу, відповідно до укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору.
Поряд з тим, Рівненський апеляційний господарський суд критично оцінює заперечення Відповідача щодо безпідставності вимог Позивача. Зокрема, суд зауважує, що Відповідач сам погоджуючи умови Договору (повноважний представник підписав даний Договір та скріпив його своєю печаткою) згодився на те, що за порушення строку оплати, він несе відповідальність, визначену Договором та чинним законодавством в Україні.
Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.
Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест" - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2013 року в справі № 924/44/13-г - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу №924/44/13-г повернути господарському суду Хмельницької області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.