04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"05" червня 2013 р. Справа№ 5011-75/10112-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів: Суліма В.В.
Тищенко А.І.
розглянув апеляційну скаргу ПП «Озервін» на рішення господарського суду м. Києва від 11.02.2013 року № 5011-75/10112-2012 (судді Васильченко Т.В., Капцова Т.П., Любченко М.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «ХДІ страхування»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Озервін»
про визнання недійсним договору.
дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд
Рішенням господарського суду м. Києва від 11.02.2013 у справі №5011-75/10112-2012 задоволений позов ПАТ «ХДІ страхування до ТОВ «Озервін» про визнання договору недійсним.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В судовому засіданні, представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає, що рішення не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, вважає їх необґрунтованими, а рішення суду таким, що не підлягає скасуванню.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 01.02.2012р. між ПАТ "ХДІ страхування" в особі голови правління Ксєніча К.М., який діє на підставі Статуту, протоколу № 28 Загальних зборів акціонерів від 08.04.2010, наказу № 29-К від 08.04.2010 та заступника голови правління ВолощукаВ.С., який діє на підставі Статуту, протоколу № 28 Загальних зборів акціонерів від 08.04.2010, наказу № 30-К від 09.04.2010, та ТОВ "Озервін", в особі директора Федяніна В.В., який діє на підставі статуту, протоколу № 01/07/10 установчих зборів від 12.07.2010, наказу № 001 від 19.07.2010, укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котковою О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 211 , за умовами якого сторони зобов'язуються в майбутньому, в строк, обумовлений в цьому договорі, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення (Основний договір), на умовах і в порядку, визначених цим договором та діючим законодавством.
Зокрема, позивач за спірним договором зобов'язався в майбутньому, передати у власність відповідача, а відповідач прийняти частину нежитлового приміщення № 2 загальною площею 89,3кв.м в будинку № 5 по вул. Олеся Гончара у м. Біла Церква Київської області, що складається з восьми окремих приміщень №№ 7-14 за ціною 450 000 грн. з ПДВ, а покупець на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання, передасть, а продавець отримає грошове забезпечення у розмірі 100 000грн. в строк до 31.03.2012 року шляхом перерахування зазначеної суми на рахунок продавця.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, мотивуючи вимоги тим, що укладений з перевищенням повноважень та в порушення положень Статуту без отримання на укладення договору згоди Наглядової ради, рішення якої було необхідним, оскільки сукупна вартість запропонованого до продажу нерухомого майна становила більше 5% чистих активів позивача.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що від імені позивача оспорюваний договір на підставі згоди, наданої їм рішенням правління, оформленим протоколом № 31 від 21.11.2011, яким було уповноважено Ксєніча К.М. та Волощука В.С. продати об'єкти нерухомості: приміщення площею 165 кв.м у м.Києві на вул. Горького, 123-А, за ціною 2 000 000грн.; приміщення площею 89,3 кв.м у м. Біла Церква на вул. О. Гончара, 5, кв.2, за ціною 450 000 грн. (зазначене приміщення є предметом оспорюваного договору) та приміщення площею 102,3 кв.м з коморою 8кв.м. у м. Львові на вул. Коперніка, 44, к. 13, за ціною 825 000 грн. Втім, рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2012 у справі № 5011-45/5169-2012 за позовом акціонера Таланкс Інтернешнл Акцієнгезелльшафт до ПАТ "ХДІ страхування", було визнано недійсним рішення правління, оформлене протоколом засідання правління № 31 від 21.11.2011, в частині прийнятих рішень з третього по восьме питання, в тому числі й щодо рішення про відчуження приміщення площею 89,3кв.м. у м. Біла Церква на вул. О.Гончара,5,кв.2, яке стало предметом оспорюваного попереднього договору. Зазначене рішення суду набрало законної сили відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2012.
Крім того, місцевий суд зазначив, що визначення ринкової вартості майна при прийнятті правлінням рішення про його відчуження не проводилось, також не було затверджено ринкової вартості згідно проведеної оцінки наглядовою радою товариства, тобто рішення правління позивача, оформленого протоколом № 31 від 21.11.2011, було прийнято із порушенням положень Статуту ПАТ "ХДІ страхування" та норм Закону України "Про акціонерні товариства", а саме без достатніх повноважень на його прийняття, оскільки як встановлено в Статуті позивача прийняття вказаних рішень належить до виключної компетенції наглядової ради, а не правління товариства, при цьому, слід зауважити, що саме з підстав порушення правлінням п. 10.2 Статуту, зазначене рішення правління і визнано недійсним господарським судом у справі № 5011-45/5169-2012.
Заперечуючи проти рішення, відповідач вказує на те, що суд першої інстанції самостійно встановив процедуру укладення правлінням товариства угод про відчуження майна та навів відповідні етапи. Відповідач не погоджується з такими доводами оскільки як вбачається з позиції суду, що Правління Позивача мало право відчужувати об'єкти нерухомого майна після прийняття рішення Наглядовою радою про обрання оцінювача та визначення оцінювачем вартості нерухомого майна, Наглядова рада мала затвердити ринкову вартість майна, що відчужується. Судом першої інстанції не встановлено чи було відображено в бухгалтерському обліку відчужуване майно на користь відповідача, оскільки, ця інформація містить відомості про вартість майна то відповідно Правління позивача в момент укладення будь-яких угод керується саме відомостями бухгалтерського обліку в яких відображено вартість майна і відповідно до яких можливо встановити чи є вартість чистих активів позивача більшою ніж 5%, та правління має змогу дати оцінку для правомірності вчинення правочину. Інформація, що міститься на рахунках бухгалтерського обліку підтверджує правомірність дій Правління Позивача в момент підписання попереднього договору, а тому є суттєвим фактом, що не було досліджено судом першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону; вчинення дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, вважається схваленням правочину у разі вчинення правочину особою з перевищенням наданих їй повноважень.
Відповідно до ст. 635 Цивільного кодексу України (ЦК України) попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
При цьому, попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів незастосовується загальний порядок укладення господарських договорів. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 182 ГК України, ч. 1 ст. 635 ЦК України).
Як встановлено судом і не спростовано сторонами, основним договором, який сторони обумовили укласти в майбутньому, є договір купівлі-продажу нежилих приміщень (нерухомого майна).
Предметом позову у даній справі є визнання попереднього договору недійсним, а підставою - його суперечність вимогам закону, а також відсутність у осіб, які його уклали від імені юридичної особи, необхідного обсягу цивільної дієздатності, з посиланням на ст. 92, ч. ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 207 ГК України.
Згідно із роз'ясненнями, наведеними в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено ст. 203 ЦК України, зокрема особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до положень ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
При укладанні зазначеного договору посадові особи позивача діяли з перевищенням своїх повноважень передбачених Статутом позивача та чинним законодавством України, в наслідок чого зазначене стало однією з підстав звільнення Ксєніча К. М., який займав посаду Голови Правління позивача та Волощука В. С, який займав посаду заступника Голови Правління з 26.03.2012р. із займаних посад за перевищення своїх повноважень та зловживанням службовим становищем (копія Протоколів Наглядової ради позивача №7 від 15.02.12р. та №10 від 26.03.12р.є в матеріалах справи).
Відповідно до абз.З ч.5 ст.59 ЗУ «Про акціонерні товариства» голова колегіального виконавчого органу має, право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства. Інший член колегіального виконавчого органу в порядку, визначеному законодавством України, також може бути наділений цими повноваженнями, якщо це передбачено статутом товариства.
Так, відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.
При цьому, згідно зі ст. 13 Закону України "Про акціонерні товариства" установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства повинен містити відомості, зокрема, про склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції.
При цьому, за умовами ст. 59 Закону, Голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства, відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства. Інший член колегіального виконавчого органу в порядку, визначеному законодавством України, також може бути наділений цими повноваженнями, якщо це передбачено статутом товариства.
З матеріалів справи вбачається, що установчими документами позивача визначений особливий порядок надання правомочності виконавчим органам товариства на укладання договорів щодо рухомого та нерухомого майна товариства.
Так, пунктом 11.14 Статуту позивача встановлено, що від імені товариства без довіреності голова правління та один із членів правління, що діють разом, мають право здійснювати всі передбачені законодавством та цим статутом дії, у тому числі розпоряджатися майном товариства при здійсненні господарської діяльності товариства, придбавати та відчужувати рухоме та нерухоме майно із врахуванням обмежень, передбачених цим статутом.
Разом з тим, відповідно до п. 10.2 Статуту, до виключної компетенції наглядової ради, серед іншого, віднесено затвердження ринкової вартості майна (пп. 7 п. 10.2 статуту); надання правлінню згоди на придбання чи передачу нерухомості, права безстрокового використання майна або частки у нерухомості вартістю понад 5,0 % чистих активів товариства, показаних у поточному квартальному чи річному фінансовому звіті (пп. 18 п. 10.2 статуту); прийняття рішення про обрання оцінювача майна товариства та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг (пп. 20 п. 10.2 статуту).
При цьому, питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених законом (п. 10.3 статуту).
Зі змісту ст. 35 ГПК України преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Матеріали справи містять постанову Київського апеляційного господарського суду № 20/051-12 від 14.02.2013р., залишену без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013р., рішення господарського суду м. Києва № 5011-45/5169-2012 від 11.06.2012р., що набуло чинності.
Судовими інстанціями встановлено, що особи, укладаючи договори купівлі-продажу нерухомого майна на підставі протоколу № 31 від 21.11.2011р. діяли з перевищенням повноважень.
Таким чином, правомірними є висновки місцевого суду, що договір укладено ПАТ "ХДІ страхування" в особі голови правління Ксєніча К. М. та заступника голови правління Волощука В.С. без належних повноважень, достатні докази чого надані позивачем, що є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Доказів щодо схвалення оскаржуваного правочину не має.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу ТОВ «Озервін» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 5011-75/10112-2012 від 11.02.2013 року -без змін.
2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва .
Головуючий суддя Рєпіна Л.О.
Судді Сулім В.В.
Тищенко А.І.