06 червня 2013 року м. Луцьк Справа № 803/1139/13-a
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого, судді Смокович В.І.,
при секретарі Литвиненко І.П.,
за участю представника позивача Ємчика Р.І.,
представника відповідача Кузьменко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» (далі - позивач, ТзОВ «Континет Нафто Трейд», підприємство) звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Луцька ОДПІ, інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 лютого 2013 року №№0000042201, 0000052201, 0000062201.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Континет Нафто Трейд» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Сота - Плюс» за період з 01 грудня 2010 року по 30 квітня 2011 року. У ході перевірки податковим органом встановлено порушення цивільного та податкового законодавства. За результатами перевірки інспекцією складено акт від 05 лютого 2013 року №994/221/33681103 на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 27 лютого 2013 року №0000042201, яким нарахований податок на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 431 428,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 21 281,00 грн., від 27 лютого 2013 року №0000052201 яким нарахований податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 270 373,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 1 грн., від 27 лютого 2013 року №0000062201 яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2010 року у розмірі 68 094,00 грн.
Позивач вважає висновки податкового органу викладені в акті перевірки про нікчемність (нереальність) господарських операцій із ТзОВ «Сота-Плюс» помилковими, оскільки сторони договору в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами та вказує на те, що податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому мають бути визнані протиправними та скасовані.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог та просив позов задовольнити.
Відповідач, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, у своїх запереченнях та її представники в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав викладених у поданих письмових запереченнях (а.с.105-109) зміст яких зводиться до того, що під час проведення контрольно-перевірочних заходів по взаємовідносинах ТзОВ «Континент Нафто Трейд» з ТзОВ «Сота-Плюс» з метою отримання інформації та встановлення фактичних суб'єктів господарювання, які надавали послуги по збереженню нафтопродуктів, з'ясовано, що фактичним власником земельної ділянки та розташованого на ній майнового комплексу нафтобази за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38 є ПП ВТФ «ТАБ». Здійснення господарських операцій по використанню території, розміщених на ній резервуарів та технічних засобів для розвантаження з залізничних цистерн нафтопродуктів у резервуари для зберігання, завантаження бензовозів з цих резервуарів підпадають під визначення норм Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки». Ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки за вказаною адресою здійснювало саме ПП ВТФ «ТАБ», а ТзОВ «Сота-Плюс» лише орендує у даного суб'єкта господарювання за вказаною адресою офісні приміщення та ємкості для зберігання паливно-мастильних матеріалів. Ідентифікацію та реєстрацію об'єкта підвищеної небезпеки здійснювало також саме ПП ВТФ «ТАБ». На підставі вищевикладеного, податковою інспекцію зроблений висновок про нереальність (безтоварність) господарських операцій між ТзОВ «Континент Нафто Трейд» та ТзОВ «Сота-Плюс», а відтак прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлено, що в період з 16 січня 2013 року по 29 січня 2013 року Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Континент Нафто Трейд» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Сота-Плюс» за період з 01 грудня 2010 року по 30 квітня 2011 року.
За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 05 лютого 2013 року №994/221/33681103 (а.с.11-21).
Відповідно до висновків вищезазначеної перевірки, інспекцією встановлено порушення частини першої статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 Цивільного кодексу України), договір купівлі-продажу та договір зберігання між ТзОВ «Сота-Плюс» та ТзОВ «Континент Нафто Трейд» відповідно до частини першої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, частини першої та другої статті 215, частини першої та другої статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу Закону.
Відтак, податковий орган дійшов висновку про порушення підприємством пункту 3.1 статті 3, пункту 5.2 та 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1 та 135.2 статті 135, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету на загальну суму 431 427,45 грн., в тому числі за ІV кварталі 2010 року в сумі 85 117,50 грн., за І квартал 2011 року в сумі 304 570,00 грн. та за ІІ квартал 2011 року в сумі 41 739,95 грн.
Крім того, податковою інспекцією зроблений висновок про порушення ТзОВ «Континент Нафто Трейд» пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, підпункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України та завищення залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в грудні 2010 року в сумі 68094,00 грн. та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 270 373,00 грн. за січень 2011 року - 29 773,00 грн., за березень 2011 року - 213 883,00 грн. та за квітень 2011 року - 26 717,00 грн. (а.с.21).
Вказані в акті від 05 лютого 2013 року №994/221/33681103 порушення, полягають у тому, що договір купівлі-продажу та договір зберігання нафтопродуктів, які укладені між ТзОВ «Сота-Плюс» та ТзОВ «Континент-Нафтотрейд» не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки, на думку перевіряючих Луцької ОДПІ, діяльність у сфері зберігання нафтопродуктів потребує спеціальної державної реєстрації (ідентифікації) об'єктів підвищеної небезпеки, яка відсутня як у позивача, так і у його контрагента - ТзОВ «Сота-Плюс».
За результатами перевірки та на підставі акту від 05 лютого 2013 року №994/221/33681103 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 27 лютого 2013 року №0000042201, яким нарахований податок на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 431 428,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 21 281,00 грн., від 27 лютого 2013 року №0000052201 яким нарахований податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 270 373,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 1 грн., від 27 лютого 2013 року №0000062201 яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2010 року у розмірі 68 094,00 грн. (а.с.8-10).
Надаючи правову оцінку податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ від 27 лютого 2013 року №0000042201, 0000052201, 0000062201 суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області 13 березня 2009 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А01 №152479 (а.с.33).
Підприємство є платником податку на додану вартістю, що підтверджується свідоцтвом №100218982від 02 квітня 2009 року (а.с.35).
Як вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сота-Плюс» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» (покупець) 03 березня 2011 року в місті Миколаїв був укладений договір купівлі-продажу №1 (а.с.40-42).
Предмет даного договору визначений у пункті 1.1 згідно якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити на умовах договору продукцію (товар) у кількості та асортименті відповідно до товарних накладних. Поставка товару здійснюється на протязі трьох днів з моменту зарахування на розрахунковий рахунок продавця 100% вартості попередньо узгодженої партії товару (п.2.2).
Проаналізувавши умови вищезазначеного договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
З матеріалів справи вбачається, що контрагент позивача, ТзОВ «Сота-Плюс», зареєстрований як юридична особа Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 22 лютого 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А01 №006484, та є платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом №100088392 (а.с.36, 39).
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ТзОВ «Сота-Плюс» здійснює діяльність у сфері оптової та роздрібної торгівлі пальним згідно КВЕД 51.51.0 та 50.50.0 (а.с.37-38).
Поставка товару згідно договору купівлі-продажу №1 від 03 березня 2011 року підтверджується видатковими накладними від 04 березня 2011 року №СП-0000071 на суму 258 814,90 грн. в тому числі ПДВ 43 135,82 грн., від 03 березня 2011 року №СП-0000070 на суму 783 737,10 грн. в тому числі ПДВ 130 622,85 грн., які підписані обома сторонами та скріплені їх печаткою (а.с.43, 46).
Розрахунок за поставлений товар проведений у повному обсязі згідно платіжних доручень від 03 березня 2011 року та 04 березня 2011 року (а.с.45, 48).
Транспортування товару здійснено згідно товарно-транспортних накладних від 04 березня 2011 року №2795 001-AV/18271, №2795 001-AV/18272, №2797 001/AV/18273, № 2806 001/AV/18282 (а.с.49-63).
Для відображення поставки товару у податковому обліку ТзОВ «Сота-Плюс» видало ТзОВ «Континент Нафто Трейд» податкові накладні від 03 березня 2011 року №101 та 04 березня 2011 року №102 (а.с.44, 47).
Крім того, 30 грудня 2010 року між ТзОВ «Сота-Плюс» (зберігач) та ТзОВ «Континент Нафто Трейд» (поклажодавець) укладений договір зберігання №100/1, відповідно до пункту 1.1 якого, зберігач зобов'язується зберігати нафтопродукти та іншу продукцію (товари) в асортименті, передані йому поклажедавцем і повернути це майно в цілісності на умовах, визначених даним договором. Згідно пункту 2.1 асортимент та кількість майна, що передається на зберігання, погоджується сторонами в актах приймання-передачі на кожну окрему товарну партію. У пункті 3.1. договору сторони визначили, що поставка майна на зберігання здійснюється товарними партіями залізничним або автомобільним транспортом на умовах СРТ - перевезення оплачене до пункту призначення. Згідно пункту 3.2 договору, адресою місця зберігання майна є м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38а (а.с.64-68).
Приймання нафтопродуктів на зберігання оформлено актом приймання нафтопродуктів за кількістю від 24 лютого 2011 року №24/02-2, від 25 лютого 2011 року №25/02-2, а також накладними залізниці від 21 лютого 2011 року №49254469 та від 22 лютого 2011 року №46142956 (а.с.77-83).
Як вбачається з матеріалів справи, сторони оформили приймання-передачу наданих послуг зі зберігання згідно актів №1 від 31 січня 2011 року, №2 від 28 лютого 2011 року, №3 від 31 березня 2011 року, №4 від 30 квітня 2011 року (а.с.69-72)
Розрахунок за надані послуги здійснений у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №18358 від 24 березня 2011 року, №17192 від 10 лютого 2011 року, від 21 квітня 2011 року №18913, від 10 червня 2011 року №19161 (а.с.73-76).
Факт подальшого вивезення товару від зберігача на автозаправні станції ТзОВ «Континент Нафто Трейд» підтверджується товарно-транспортними накладними від 25 лютого 2011 року №КМИ0001267, №КМИ0001254, №КМИ0001233, №КМИ0001276, №КМИ0001229, №КМИ0001230, №КМИ0001263, №КМИ0001264, №КМИ0001231, №КМИ0001236, №КМИ0001279, №КМИ0001265, №КМИ0001208, №КМИ0001277, №КМИ0001507, №КМИ0001508, №КМИ0001508, №КМИ0001505, №КМИ0001506, №КМИ0001472 (а.с.84-102).
Оскільки ТзОВ «Континент Нафто Трейд» не володіє спеціалізованими транспортними засобами для перевезення нафтопродуктів, для вивезення товару з резервуарів ТзОВ «Сота-Плюс» позивач уклав відповідний договір з ВКФ «Віта-Авто», що підтверджується копією договору про надання транспортних послуг від 15 грудня 2009 року №50 та платіжними дорученнями від 29 квітня 2011 року №4515, від 28 грудня 2010 року №12487, №12488, від 17 грудня 2010 року №12006, від 10 грудня 2010 року №11623, від 14 лютого 2011 року №1524, від 15 лютого 2011 року №1616, від 16 лютого 2011 року №1650, від 18 лютого 2011 року №1803, від 12 березня 2011 року №2688, від 28 березня 2011 року №3253, №657 від 21 січня 2011 року, які підтверджують факт виконання даних робіт (а.с.216-217).
Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності (нереальності) правочинів між ТзОВ «Сота-Плюс» та позивачем, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9).
Висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ТзОВ «Сота-Плюс» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано частини п'ятої статті 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Такий висновок є помилковим. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 05 лютого 2013 року.
У пункті 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. № 9 Верховним Судом України відзначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Сота-Плюс» на укладення договорів з ТзОВ «Континент Нафто Трейд» без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, навпаки, документально доведено виконання зобов'язань обома сторонами щодо виконаних робіт (поставлених товарів) згідно укладених договорів та оплати за виконані роботи (поставлені товари).
Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатись нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за статтею 228 ЦК України.
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини другої статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом взято до уваги, що викладені в Акті перевірки висновки суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблено з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.
Проаналізувавши положення Податкового кодексу України суд прийшов висновку про те, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.
Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним, або в межах своїх повноважень порушити кримінальну справу за фактом ухилення від сплати податків. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у статті 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.
Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
З матеріалів справи вбачається, що правочини, укладені між позивачем та ТзОВ «Сота-Плюс» виконані обома сторонами.
Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Сота-Плюс» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договорів однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договорів відсутній.
Факт надання послуг (поставки товару) підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: договорами, актами прийому-передачі послуг, актами приймання-передачі нафтопродуктів, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача із ТзОВ «Сота-Плюс» (договори, акти прийому-передачі послуг, акти приймання-передачі нафтопродуктів, податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні) відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.
Щодо доводів відповідача про відсутність у ТзОВ «Сота-Плюс» та ТзОВ «Континент Нафто Трейд» державної реєстрації об'єктів підвищеної небезпеки суд зазначає наступне.
В основу висновків акту перевірки від 05 лютого 2013 року №994/221/33681103 покладений висновок інспекції про нереальність (нікчемність) господарських операцій між ТзОВ «Континент Нафто Трейд» та ТзОВ «Сота-Плюс» оскільки останні не мали права здійснювати діяльність з використання об'єктів підвищеної небезпеки без відповідної державної реєстрації. Суд не погоджується з такими висновками Луцької ОДПІ на підставі нижчевикладеного.
Як встановлено судом поставка та зберігання нафтопродуктів за операціями між ТзОВ «Континент Нафто Трейд» та ТзОВ «Сота-Плюс» здійснювалася на нафтобазу за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38, що не заперечувалося представниками сторін у судовому засіданні.
Вищезазначена нафтобаза підпадає під визначення об'єкту підвищеної небезпеки. Правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки врегульовані Законом України «Про об'єкти підвищеної небезпеки».
Як визначено статтею 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
Згідно статті 9 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», суб'єкт господарської діяльності ідентифікує об'єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин. Нормативи порогової маси небезпечних речовин встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок ідентифікації, форма та зміст оповіщення про її результати визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки та порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року №956.
Згідно пункту 1 Порядку ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, дія цього Порядку поширюється на всіх суб'єктів господарювання, у власності або користуванні яких є об'єкти, де можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини (далі - потенційно небезпечні об'єкти), а також на всіх суб'єктів господарювання, які мають намір розпочати будівництво потенційно небезпечних об'єктів.
Згідно пункту 22 Порядку ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, уповноважені органи ведуть облік об'єктів підвищеної небезпеки на підставі повідомлень про результати ідентифікації та копій свідоцтв про їх державну реєстрацію.
Проаналізувавши вищевикладені положення законодавства, суд дійшов висновку, що суб'єкт господарської діяльності у власності чи користуванні якого знаходиться об'єкт підвищеної небезпеки у встановленому законодавством порядку здійснює його ідентифікацію та державну реєстрацію. При цьому, такий суб'єкт господарювання згідно статті 16 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» несе відповідальність за шкоду, яка заподіяна аварією на об'єкті підвищеної небезпеки.
Як встановлено судом та не заперечувалося представниками сторін у судовому засіданні, нафтобаза за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38 зареєстрована як об'єкт підвищеної небезпеки за Приватним підприємством - виробничо-торгівельна фірма «ТАБ» (далі - ПП ВТФ «ТАБ»), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію об'єкта підвищеної небезпеки (а.с.116,117).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сота-Плюс» орендує у ПП ВТФ «ТАБ» ємкості для зберігання нафтопродуктів, які розміщені на нафтобазі за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38, що підтверджується договором оренди від 01 січня 2010 року №06 (а.с.209-210).
Суд зазначає, що згідно норм статті 9 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» та Порядку ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року №956, державній реєстрації та ідентифікації підлягають саме об'єкти підвищеної небезпеки, як об'єкти матеріального світу, а не діяльність з їх використання суб'єктами господарювання.
Відтак, суд вважає необґрунтованими посилання податкового органу на необхідність державної реєстрації діяльності ТзОВ «Сота-Плюс» та ТзОВ «Континент Нафто Трейд» з використання нафтобази за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38, оскільки реєстрація господарської діяльності з використання об'єктів підвищеної небезпеки чинним законодавством не передбачена, натомість передбачена державна реєстрація (декларування) цих об'єктів як таких, що носять підвищену небезпеку, яка у встановленому законодавством порядку була проведена.
При цьому Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» не встановлює будь-яких обмежень, щодо надання в оренду об'єкту підвищеної небезпеки його власником, тобто у розглядуваному випадку Приватним підприємством ВТФ «ТАБ» Товариству з обмеженою відповідальністю «Сота-Плюс».
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що у акті перевірки жодним чином не досліджувалися і не аналізувалися відносини між ПП ВТФ «ТАБ» та ТзОВ «Сота-Плюс».
Твердження Луцької ОДПІ та його представника у судовому засіданні, що всі господарські операції відбувалися фактично між ТзОВ «Континент Нафто Трейд» та ПП ВТФ «ТАБ», оскільки нафтобаза за адресою м. Миколаїв, вул. Самойловича, 38, так само як і під'їзна колія до неї належать ПП ВТФ «ТАБ», суд не бере до уваги, оскільки всі первинні документи складені між ТзОВ «Континент Нафто Трейд» та ТзОВ «Сота-Плюс», а чинним законодавством не заборонено здійснювати господарську діяльність шляхом оренди основних засобів (резервуарів для зберігання нафтопродуктів, під'їзної колії тощо), що і здійснювалося ТзОВ «Сота-Плюс».
Додатково факт здійснення господарської діяльності саме ТзОВ «Сота-Плюс», підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 30 квітня 2012 року, який складений Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області (а.с.118-119).
Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що ТзОВ «Сота-Плюс» здійснює свою господарську діяльність з реалізації паливно-мастильних матеріалів на орендованих у ПП ВТФ «ТАБ» основних засобах, однак всупереч Закону України «Про відходи» не веде належного обліку з кількості, типу і складу відходів. На думку суду вищезазначене свідчить про реальність як господарської діяльності ТзОВ «Сота-Плюс», так і господарських операцій, які вчиняє дане підприємство у сфері обігу нафтопродуктів.
На час фактичного надання послуг зі зберігання та поставки нафтопродуктів (січень-лютий 2011 року) правовідносини у сфері оподаткування регулювалися Податковим кодексом України.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.
Відповідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 Податкового Кодексу України).
Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Сота-Плюс» оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України і будь-яких зауважень щодо неналежного їх оформлення ні в акті перевірки інспекторами, ні в судовому засіданні представником відповідача не наведено.
За правилами пункту 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
Отже, Податковим кодексом України чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України, які позивач виконав у повному обсязі.
З урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ, сплачене в вартість послуг (товарів) отриманих від ТзОВ «Сота-Плюс».
Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів і лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, неподання звітності, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку Товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.
За таких обставин суд приходить висновку, що ТзОВ «Континент Нафто Трейд» для отримання податкового кредиту виконано всі, передбачені Податковим кодексом умови, що дають право на отримання податкового кредиту. Сума, яка була включена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, що засвідчують факт надання послуг та підтверджують правомірність формування товариством податкового кредиту.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач при формуванні податкового кредиту діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки відповідача - безпідставні.
Щодо правомірності формування позивачем валових витрат по господарським операціям з ТзОВ «Сота-Плюс» та відповідно сум податку на прибуток підприємства суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, до складу валових витрат не включаються витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.
При чому, за положеннями підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарською є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що валові витрати при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств може бути сформований лише при фактичному здійсненні і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції (зміну активів), яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Сота-Плюс» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджений належним чином оформленими первинними документами.
В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарський операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірок про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ТзОВ «Сота-Плюс», та в акті перевірки Луцької ОДПІ не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ТзОВ «Сота-Плюс» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Сота-Плюс».
Крім того, постановою старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу Державної податкової служби у Волинській області від 25 квітня 2013 року кримінальне провадження №32013020000000043 щодо ухилення від сплати податків в значних розмірах службовими особами ТзОВ «Континент Нафто Трейд» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212 Кримінального кодексу України закрито у зв'язку із відсутністю складу вказаного кримінального правопорушення (а.с.230-233).
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами.
Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, суб'єкт владних повноважень, не довела правомірності винесених 27 лютого 2013 року податкових повідомлень-рішень №0000042201, №0000052201, №0000062201, тому суд приходить висновку, що зазначені в акті перевірки висновки є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення від 27 лютого 2013 року №0000042201, №0000052201, №0000062201 такими, що не відповідають чинному законодавству та підлягають скасуванню. А відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.
За правилами частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» за подання даного позову сплатило судовий збір у розмірі 2 294,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №450 від 17 травня 2013 року (а.с.2).
Оскільки суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі, тому на користь ТзОВ «Континент Нафто Трейд» з Державного бюджету України слід стягнути судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.
Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 27 лютого 2013 року №0000042201.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 27 лютого 2013 року № 0000052201.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 27 лютого 2013 року № 0000062201.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент Нафто Трейд" (43010, Волинська обл., місто Луцьк, вул. Кремецька, буд.38, ідентифікаційний код юридичної особи 33681103) судовий збір у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І.Смокович
Повний текст постанови виготовлений 11 червня 2013 року.